49. У чому полягають відмінності в процесі вимирання видів в доантропогенну та антропогенну епохи?

50. Dати визначення поняттю “охорона природи”.

Охоро́на приро́ди  (рос. охрана природы; англ. nature protection, nature conservation; нім. Naturschutz m) — комплекс заходів із збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів Землі. Етика, наука, і дії, спрямовані на захистприродного навколишнього середовища від забруднення, посиленої експлуатації й іншого шкідливого впливу життєдіяльності людини. Включає правові, технологічні, природничо-наукові, економічні, громадсько-політичні заходи міжнародного, державного, регіонального і локально-адміністративного рівня.

51. Дати визначення екологічного праву.

Екологічне право — самостійна (або комплексна) галузь права, що поєднує сукупність еколого-правових норм, які регулюють суспільні екологічні відносини з метою охорони життя і здоров'я громадян, захисту їхніх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування і забезпечення якості довкілля в інтересах сьогодення і майбутніх поколінь.

52. Перерахувати основні категорії охоронних природних територій, вказати принципові відмінності між ними. МСОП визначає шість категорій охоронних територій:

I. Заповідник суворого режиму (Ia — біосферний заповідник, Ib — дика територія) — територія з найвищим рівнем захисту, що охороняється для збереження екосистеми та наукових досліджень.

II. Національний парк — охоронна територія, призначена переважно для захисту екосистеми і екологічного туризму

III. Пам'ятка природи — охоронна територія, призначена переважно для збереження специфічних особливостей природи

IV. Заказник — територія для охорони окремих видів: охоронна територія, призначена переважно для охорони окремих видів, часто з навмисним втручанням в екосистему

V. Охоронний рельєф — охоронна територія, призначена переважно для захисту рельєфу/ландшафту та туризму.

VI. Територія контрольованого природовикористання — охоронна територія, призначена переважно для довготермінового економічного використання природної екосистеми.

53. Охорона природи на державному та міждержавному рівнях.

3. У 70-х роках XX століття розпочалось формування нового явища в

розвитку цивілізації — екологічної політики. Це було пов'язано з швидкою

деградацією природного середовища в різних країнах світу. Виникли такі

гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічна

конверсія виробництва, екологічна безпека населення. В багатьох країнах світу були створені міністерства або відомства, що спеціально займаються охороною навколишнього середовища. Практично одночасно в усіх країнах світу почалася розробка нормативів якості середовища життя, право людини на користування природним середовищем стало включатися до конституцій держав, розвивається природоохоронне законодавство. Світова громадськість усвідомила, що людство має загальні глобальні інтереси, без вирішення яких неможливий стійкий розвиток жодної держави. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення є країни Західної Європи. В Україні у 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього природного середовища. В цьому ж році за його ініціативою був прийнятий Закон про охорону навколишнього природного середовища та розпочата розробка пакету законів з екологічних проблем. Суверенна Україна прийняла на себе зобов'язання забезпечувати екологізацію економіки та розв'язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь у роботі програми ООН з навколишнього середовища. Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міждержавному рівні. Об'єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи випливає з глобального характеру екологічної кризи та неможливості іншим засобом забезпечити охорону популяцій мігруючих тварин.

У 1992 році на конференції в Ріо-де-Жанейро був прийнятий програмний документ "Порядок денний на XXI століття", що вміщує план міжнародних дій з навколишнього середовища на межі XX та XXI століть. Таким чином, кінець XX століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі

вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін 37інформацією. Головною метою є вироблення системи світової екологічної

безпеки.