4.2 Спрощення в групах приголосних при словозміні та словотворення

У сучасній українській мові спрощення

відбувається

• У групах приголос­них -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випа­даютьд іт: тиж­день — тижневий, проїзд — проїзний, щастя — щасливий, честь — чесний

• У групах приголос­них -зкн-, -скн- ви­падаєк із творен­ням дієслів із су­фіксом-ну-: блиск —блиснути, брязк —брязнути

відбувається частково

• Лише в усному мовленні, а на письмі не переда­ється у прикметни­ках, утворених від іменників іншо­мовного походжен­ня: аванпостний, баластний, ком­постний, кон­трастний, фор­постний, студент­ський, туристський.

• У давальному і міс­цевому відмінках однини іменників жіночого роду І відміни: піаністці, оптимістці, аспі­рантці, звістці, частці

Не відбувається у таких словах словах:

зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять.

4.3 Правопис абревіатур, складноскорочених слів

Складноскорочення пишуться з великої літери, якщо вони є власними назвами, тобто виконують адресну функцію і вживаються на позначення установ одинично і не відмінюються: ВНЗ, КРВНЗ, США.

З малої літери пишуться складноскорочення, якщо вони є звичайними назвами (оперблок, медсестра), відмінюються (оперблоку, медсестри)і перетворилися у звичайні слова-корені, за допомогою яких будуються нові слова(неп, бо за часів непу, непівська модель розвитку економіки).

При комбінованому записі деяких абревіатур в одному слові поєднуються два способи словотвору (ДонНТУ-складноскорочення від власної назви Донецький і НТУ – невідмінювана абревіатура від національний технічний університет), або поступового переходу абревіатур до розряду звичайних слів, коли вони починають відмінюватися, що й підкреслюється додаванням закінчення (СНІДу).

Графічні скорочення. Абревіатури є самостійними словами, які мають усі граматичні ознаки, а тому їх слід відрізняти від звичайних графічних скорочень відповідних слів і словосполучень.Останні не мають абревіатурної вимови і власних граматичних характеристик: вони передаються на письмі малими літерами, після яких ставиться крапка

(крім стандартних скорочень з метричної системи мір: мм, см), курсиром, через скісну лінію, з написанням через дефіс, якщо скорочення у середині слова.

Наприклад: ВНЗ (ве-ен-зе) – абревіатура, бо вона має літерну вимову, а написання б-ка (бібліотека), в.о. (виконуючий обов’язки), к.м.н. (кандидат медичних наук) – скорочення, оскільки вони не співпадають з вимовою і з окремою граматичною характеристикою слів.

5. Правила оформлення довідок. Доповіді та пояснювальні записки

Довідка— документ інформаційного характеру, що підтверджує факти з життя й діяльності окремих громадян і різні обставини діяльності установ, організацій, підприємств.

Класифікаційні ознаки довідки як документа:

• за походженням — особистий/службовий;

• за місцем створення — зовнішній;

• за призначенням — інформаційний;

• за напрямом — вихідний;

• за формою — індивідуальний;

• за ступенем гласності — звичайний/для службового користування;

• за стадіями створення — оригінал/копія;

• за терміном виконання — безстроковий/терміновий.

Реквізити довідки розміщуються у такій послідовності:

1. Назва виду документа.

2. Назва організації що видає довідку.

3. Дата видачі, номер довідки.

4. Прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається довідка.

5. Текст довідки.

6. Призначення довідки(куди подається).

7. Підписи службових осіб, печатка, без якої довідка не має юридичної сили.

Доповідь— це документ на ім’я керівника установи, у якому повідомляється про певний факт, подію, подається звіт про виконання службових доручень або взятих на себе зобов’язань. Зміст доповідної записки повинен бути точним і лаконічним; для зручності поділяється на частини. У кінці подаються висновки й пропозиції.

Реквізити доповідної записки:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок.

3. Посада, прізвище, ініціали керівника, якому вона подається.

4. Текст.

5. Посада, прізвище, ініціали особи, яка подає записку (може розташовуватися після адресата).

6. Дата складання.

7. Підпис.

Пояснювальна записка— документ особистого характеру, в якому пояснюються певні дії особи (найчастіше — порушення дисципліни, невиконання роботи).

Пояснювальна записка пишеться працівником на вимогу адміністрації, в деяких випадках — з ініціативи підлеглого. Документ, який не виходить за межі установи, оформляється на бланку або стандартному аркуші із зазначенням таких реквізитів:

1. Адресат.

2. Посада, прізвище, ім’я, по батькові (при потребі домашня адреса) адресанта.

3. Назва виду документа.

4. Заголовок.

5. Текст.

6. Дата складання.

7. Підпис.

Якщо записка направляється за межі установи, її оформляють на бланку і реєструють.