1.2. Виписки. Цитати

До виписок як засобу фрагментарного запису роботи, що вивчається, звертаються тоді, коли немає потреби конспектувати весь твір. Виписки, як правило, містять цікаві та корисні для читача факти, цифри, вислови, хронологічні відомості. Їх роблять, коли читання спрямоване на пошук у літературі чогось нового з питань, які цікавлять дослідника.

Особливостями цієї форми запису є її точність, компактність, зручність використання у подальшій роботі.

Читаючи текст, доцільно відзначати олівцем відповідні його фрагменти, що згодом будуть виписані. Бажано навчитися виділяти в тексті найважливіше і найістотніше. Для цього, вивчаючи матеріал, потрібно час від часу ставити запитання: «Про що тут хоче сказати автор?».

Виписки роблять на картках різного розміру (найбільш поширений – половина друкарського аркуша паперу) або в зошиті. Записи в зошиті слід робити з одного боку листка. Аркуші групуються за розділами згідно з планом курсової чи дипломної (магістерської) роботи. Сторінки зошита з виписками нумерують. В кінці запису доцільно коротко вказувати на його джерело.

Досить зручно робити виписки на картках, що мають стандартний розмір, а тому, зручні для зберігання та використання. Їх легко класифікувати за окремими частинами своєї роботи, поповнювати, поєднувати на одній картці матеріал з одного питання, відібраний з різних джерел. Картки, як правило, містять інформацію лише з одного питання (проблеми), а тому в них легко орієнтуватися.

Обов’язковою для запису на картці є інформація про:

загальну проблему, якої стосується виписка та її зміст;

конкретне вузьке питання, якому відповідає запис;

повне бібліографічне посилання на джерело, з якого її зроблено та сторінку.

На картці варто робити і свої зауваження щодо змісту виписки; бібліографічний шифр книжки; дату запису; номер розділу та підрозділу курсової, дипломної (магістерської) роботи, яких стосується ця виписка.

Яскраві або важливі місця невеликого обсягу варто подати у вигляді цитати (від лат. cito – наводжу, проголошую, закликаю у свідки). Цитата – це дослівний виклад уривка оригінального тексту, який містить суттєві думки автора, важливі факти, статистичні матеріали.

Використання окремих цитат завжди є доцільним і корисним якщо вони вдало співвідносяться з думками автора наукової роботи. Виписуючи цитату, варто дотримуватися певних правил:

Посилання на джерело подається лише мовою оригіналу.

Текст, що цитується, береться в лапки. Без лапок подаються графічно виділені уривки з віршованих творів та непрямі цитати (переказ думок автора своїми словами), що обов’язково зазначається у виписці особливим шрифтом, дужками, примітками тощо. Непряме цитування вимагає точності у викладі думок автора з обов’язковим посиланням на відповідні джерела.

Пропуск слова, декількох слів, фрази зазначається трьома крапками, якщо пропущено велику частину тексту – абзац або декілька абзаців – три крапки беруться в кутові дужки: <...>.

При цитуванні необхідно дотримуватися обраної автором граматичної форми та особливостей авторського написання.

Кожний уривок має оформлятися, як окрема цитата. В одній цитаті не дозволяється поєднувати уривки, взяті з різних місць джерела.

При потребі виділення в цитаті слова чи словосполучення, їх підкреслюють або виділяють іншим шрифтом, зробивши після цього в дужках примітку: (підкреслення наше. – П.Д.), (розрядка наша. – П.Д.), (курсив наш. – П.Д.); дві великі літери – це перші літери прізвища та імені того, хто виділив що-небудь у цитаті.

Цитата обов’язково супроводжується відповідним посиланням на джерело. Недотримання цієї вимоги вважається плагіатом.

Цитата, включена в текст наукової роботи, має бути нерозривно пов’язана з ним, слугувати доказом, підтвердженням висунутих положень або ж бути основою для їх критики і викладу іншої, точки зору відмінної від процитованої.

Якщо цитування проводиться не за першоджерелом, а за іншою книгою, в якій наведено цю цитату, у виносці слід зазначити: Цит. за: – і навести повний бібліографічний опис тієї книжки, звідки взято цитату.

Цитата, що розпочинає речення, завжди пишеться з великої літери.

Цитата, яка включається в текст авторського викладу як частина речення, завжди розпочинається з малої літери.

Цитата після двокрапки починається так, як у джерелі. Якщо для цитування обрано не початок речення, то перед цитатою ставимо три крапки.

На картку виписується інформація лише з одного питання. Якщо на картку виписуються дані з різних джерел, їх необхідно відділити одне від одного, зробивши відповідні посилання. Виділяються також різноманітні власні зауваження, висновки, узагальнення, думки щодо можливості використання матеріалу. Користування картками буде більш ефективним, якщо ключові слова або фрази підкреслювати олівцями різного кольору. Картки розподіляють за групами, які відокремлюють картками-індикаторами, і зберігають у дерев’яних або картонних ящиках. На індикаторах зазначаються тематичні групи карток. Замість ящиків інколи використовують конверти з цупкого паперу. На них позначають теми, яких стосуються картки; галузь знань, до якої вони належать; розділи, в яких передбачається їх використання тощо.

Необхідно відзначити, що на сучасному етапі розвитку техніки і глобальної комп’ютеризації, доцільнішим та у багатьох випадках ефективнішим стає використання баз даних для збереження та впорядкування інформації на електронних носіях.