1.3. Тези і конспект

Тези (від гр. thesis – твердження, положення) стислий виклад основних положень, наукової праці, статті, доповіді, який передбачає попереднє ознайомлення учасників семінарів, конференцій, симпозіумів з результатами наукового дослідження. Тези є проміжним жанром між планом і конспектом. В них робиться стислий виклад (без доказів, ілюстрацій, коментарів) основних положень прочитаного твору (доповіді), який має стверджувальний характер. Досить часто тези формулюються під назвами «Висновки», «Резюме» наприкінці тексту дисертації, курсової, дипломної чи магістерської роботи, реферату, наукової статті, монографії.

При складанні тез твору, що вивчається, його спочатку ділять на мікротеми відповідно до плану. Після цього формулюють суть кожної мікротеми, уявно відповідаючи на запитання: «Що саме тут стверджує, обстоює автор?».

Найчастіше висунута автором теза розміщується на початку абзацу (розділу, частини книжки тощо). Але буває так, що спочатку подаються факти та логічні міркування, спрямовані на доведення цієї тези, а вже тоді, на їх основі, формулюється умовивід.

Пронумеровані тези, що віддзеркалюють логіку тексту, складають тезовий план твору. Не пронумеровані тези можуть подаватися кожна з нового рядка або ж суцільним текстом. Тези-цитати складаються згідно з вимогами цитування.

В тезах стисло викладаються основні принципові твердження доповіді без полеміки, ілюстрацій. Вони є зручною формою записів для доповіді або іншого усного виступу, коли доповідач хоче донести до слухачів певні положення в окреслених формулюваннях.

Наявність тез дає можливість автору в будь-який час поновити в пам’яті доповідь і виголосити її, доповнивши лише новими цифрами й фактами.

Розгорнуті тези. Крім основних положень доповіді, вони містять також фактичний матеріал, приклади. Зразки розгорнутих тез можна знайти в опублікованих матеріалах конференцій, симпозіумів, з’їздів, присвячених науковим проблемам, визначним віхам у розвитку тих чи інших напрямків окремих наук.

Конспект (від лат. conspectus – огляд, виклад) найближчий за змістом до джерела, що вивчається. Конспектування є найуніверсальнішою формою запису прочитаного; цей важливий момент роботи з книгою містить у собі елементи і плану, і тез, і цитат.

Перед початком конспектування варто скласти план роботи. Після цього, відповідно до пунктів плану будуються окремі частини конспекту.

Головною частиною конспекту є тези – основні положення і висновки опрацьованого джерела, викладені у стислій формі згідно з планом. На відміну від «звичайних» тез, конспект додатково включає в себе докази, ілюстрації, пояснення. Вибрані з опрацьованої роботи, вони допомагають осмислити і запам’ятати прочитане.

Складовим елементом конспекту є виписки – окремі місця дослівно цитованого першоджерела, приклади, цифрові дані, таблиці, схеми.

Добре складений конспект допомагає якомога краще зрозуміти і запам’ятати зміст книги або статті, щоб потім, читаючи записи, легко відтворити хід думок і міркувань автора. Тому конспект має бути стислим і послідовним без зайвих подробиць. Власні думки, критичні зауваження, пояснення і доповнення, які виникають в процесі конспектування варто записувати на полях підкресленням або іншим чином.

Наочність розташування записів на сторінці досягається використанням інтервалів між смисловими частинами тексту, виділенням заголовків, підзаголовків тощо.

Конспектувати найдоцільніше на спеціальних картках або на стандартних аркушах паперу. При цьому запис робиться з одного боку аркуша у його верхній частині зазначається тема, якої стосується конспект, знизу – повний бібліографічний опис джерела та номер сторінки. Такі записи легко поповнювати або скорочувати, легко «розбирати на частини» при написанні курсової або дипломної (магістерської) роботи, підготовці до доповіді.

Конспектування – це не механічне списування окремих фрагментів книжки, а творчий процес і кожен добирає ту інформацію, яка, на його думку найбільш важливіша. Правильне конспектування привчає до наукового стилю викладу матеріалу, зокрема до користування допоміжними засобами, наприклад, помітками: PS – після сказаного; > < – більше, менше; NB – (нота бене) – звернути особливу увагу; ! – важливо, вдала думка; !! – дуже важливо; ? – сумнівно; Z – абзац; ∑ – сума, підсумок; = – підсумок, рівність; V < > – доповнення, вставка; Sic! – згоден, тощо, так. Найбільш поширеними і відомими із загальноприйнятих скорочень є:

акад. – академік; макс. – максимальний;

анот. – анотація; мін. – мінімальний;

брош. – брошура; млн – мільйон (біля цифри);

в т. ч. – в тому числі; млрд – мільярд (біля цифри);

вип. – випуск; напр. – наприклад;

год. – година (біля цифри); обл. – область;

див. – дивись; pp. – роки;

дис. – дисертація; стор. – сторінка;

до н.е. – до нашої ери; т.ч. – таким чином;

докт. ф.с. – доктор філософії; табл. – таблиця;

докт. н. – доктор наук; за ред. – за редакцією;

і т. ін. – і таке інше; каф. – кафедра;

чл.-кор. – член-кореспондент.

Кожна галузь знань має свої термінологічні скорочення. У фізіології це, наприклад:

ЦНС – центральна нервова система; КБ – кисневий борг;

ЖМЛ – життєва місткість легень; ВНД – вища нервова діяльність;

ЗВС – залози внутрішньої секреції; ХОД – хвилинний об’єм дихання;

ЧСС – частота серцевих скорочень; РН – рухова навичка;

ССС – серцево-судинна система; ХОК – хвилинний об’єм крові тощо;

МСК – максимальне споживання кисню.

Допоміжними засобами виділення важливого на думку читача матеріалу є підкреслення на полях конспекту, виділення фрагментів тексту за допомогою рамок, розбивки тощо.

У практиці найбільшого поширення знайшли такі три основні типи конспектів: систематичний, тематичний (або зведений) і вільний.

Складання систематичного конспекту передбачає: попереднє читання тексту з олівцем; повторне читання з поділом на мікротеми; осмислення змісту кожної мікротеми та складання загального плану; формулювання тез; підбір доказів, аргументів, ілюстрацій; оформлення записів.

Якщо при конспектуванні не дотримуватись послідовності авторського викладу, а, уважно перечитавши весь текст, осмислити і перебудувати його згідно зі своїм планом, то отримаємо конспект написаний «своїми словами». Такий конспект істотно відрізняється від текстуального, який цілком складається із точно документованих цитат.

Тему, для вивчення та висвітлення якої необхідно законспектувати (звести разом) декілька джерел, називають тематичною. Її розпочинають з розробки логічного плану теми. Після цього «сортують» інформацію відповідно до пунктів плану, об’єднують та узагальнюють отримані матеріали, оформляють цілісний текст.