2. Лікування і профілактика телязіозу

Телязіоз - Хв, спричинювана нематодами Тhelaziа rhodesi, Т. skrjabini, Т. gulosa родини Thelaziidae, хар-ся сльозотечею, кон’юнктивітами, керато- кон’юнктивітами, сліпотою, зниженням продуктивності. Збудники. Телязії — довжиною до 21 мм, жовтувато-сірого кольору. Розрізняють їх за будовою кутикули (Т. rhodesi має поперечно покреслену, інші види — майже гладень- ку), розмірами ротової капсули (найбільша у Т. gulosa) та будовою спікул у самців (у Т. skrjabini короткі, майже однакової довжини, в інших видів — не- однакові). Вульва розміщена в передній частині тіла самок. Паразитують у кон’юнктивальному мішку та під третьою повікою (Т. rhodesi), у сльозових залозах (Т. skrjabini і Т. gulosa). Цикл розвитку. біогельмінти. Розвиваються за участю проміжних хазяїв — пасовищних мух (мух-корівниць): Musca autumnalis, M. larvipara, M. amica та ін. Самки телязій, які перезимували в очах ВРХ, відкладають личинки першої стадії. Разом зі слізьми личинки переміщуються в ділянку внутрішнього кута ока, де їх заковтують мухи. У тілі мух вони двічі линяють і через 14 – 28 діб досягають інвазійної стадії. Під час нападу мух на здорову тварину личинки розривають хоботок і виходять на поверхню, а потім заповзають в очі, де ростуть і через 21 – 42 доби стають статевозрілими гельмінтами.. Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни та проводять лабораторне дослідження. Зажиттева - промивання кон’юнктивальної порожнини ока тварин 3%-м розчином борної кислоти за допомогою спринцівки та дослідженням під мікроскопом рідини, що витікає з очей, з метою виявлення личинок телязій. Кінці гельмінтів нерідко виглядають з отворів сльозових проток, і при натисканні пальцями на стінки протоки паразити легко виділяються назовні. Для точнішого діагнозу витягують сльозову залозу, подрібнюють її на маленькі шматочки в теплій воді і потім розглядають осад. Диференціюють телязіоз від рикетсіозу та герпесвірусної інфекції. Лікування. Парентерально левамізол або макроциклічні лактони, орально застосовують препарати групи бензімідазолу в загальноприйнятих дозах, промивання очей 0,5% емульсія лізолу; 2 – 3% розчин борної кислоти, 3%-й розчин бури; водний розчин йоду — 1 : 2000 50 – 70 мл розчину вводять під третю повіку (у кон’юнктивальну порожнину) під помірним тиском. Застосовують також 3%-ву емульсію іхтіолу або лізолу на риб’ячому жирі в дозі 2 – 3 мл в одне око. Після введення емульсії очі обережно масажують. У разі ускладнень проводять симптоматичне лікування антибіотиками, сульфаніламідними препаратами. Профылактика – дегельмінтизація поголів’я, утримання в тих приміщеннях, де немає мух, бирки з піретроїдами, знищення мух, обприскування тварин розчином бутоксу, диброму, стійлове утримання.

Варіант 9, 15,21

1. Характеристика збудника і цикл розвитку сетаріозу

Сетаріоз – Хв., викликана нематодами Setariа labiato-papillosa, S. marschalli родини Setariidae і хар-ся пригніченням, паралічами тазових кінцівок, припухлістю повік, сльозотечею, помутнінням рогівки, виснаженням та загибеллю тварин. Збудники. S. labiato-papillosa — тонкі круглі гельмінти сірувато-білого кольору. На головному кінці мають перибульбарне кільце, розділене на два виступи, і два напівкруглих підвищення, хвостовий кінець має два латеральних сосочки. Самці до 5,2 см, мають дві нерівні спікули, задній кінець спірально закручений. Самки до 10,3 см, вульва розміщена в передній частині тіла. Мікросетарії розміром 0,006 – 0,008 мм, на головному й хвостовому кінцях є чохлики. Гельмінти паразитують в організмі ВРХ. S. marschalli має головний кінець з двома латеральними губоподібними зазубреними виступами. Самки 9 см. Хвостовий кінець потовщений, з роздвоєним виступом. Самці завдовжки до 6 см. Паразитують гельмінти в овець. Трапляються й інші види — S. digitata, S. amurensis. Статевозрілі сетарії локалізуються в черевній порожнині (серозна оболонка кишок, печінки, підшлункової залози, діафрагми, рідко в мошонці биків). Мікросетарії паразитують у крові. В овець молоді гельмінти локалізуються в головному й спинному мозку. Цикл розвитку. Сетарії — біогельмінти. Проміжними хазяями їх є комарі: Anopheles caspius, A. vexans (для великої рогатої худоби) і Culex pipiens, Aedes sp. (для овець). Самки гельмінтів у місцях локалізації відкладають яйця, з яких вилуплюються личинки — мікросетарії. Комарі нападають на хворих тварин і разом з кров’ю заковтують мікросетарій, якы линяють у комарі (мальпігієвих судинах) 2 рази і мігрують до хоботка, При дотику комара до тварини личинки розривають хоботок, виходять на поверхню і проникають у шкіру. По крові та лімфі мігрують до місця паразитування, де через 6 – 8 міс досягають зрілості. Діагностика Враховують епізоотологічні дані, клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни та проводять лабораторні дослідження крові. Кров, узяту з периферичних судин досліджують методом розчавленої краплі, а з яремної вени — консервують розчином гепарину або цитрату натрію. В центрифужну пробірку наливають 1 мл крові, добавляють 9 мл дистильованої води і центрифугують упродовж 3 хв при 1500 об/хв. Осад досліджують під мікроскопом. Виявляють рухливих мікросетарій. Лікування- макроциклічні лактони у дозі 1 мл на 50 кг маси тіла двічі з повторенням через тиждень; клозантелу в дозі 10 мг/кг два дні підряд або вдруге — через тиждень.