Висновки

В результаті проведеного дослідження вирішено важливу наукову задачу розробки нового напряму наукових досліджень глобальної регіоналізації і концептуальному вирішенні проблеми формування стратегії інтеграційного розвитку країн в умовах регіоналізації світової економіки, що дозволило зробити такі висновки:

1. В результаті дослідження теоретичних основ глобальної інтеграції у світовому господарстві визначено основні моделі глобалізаційного дискурсу (світ-системного аналізу, глобального простору, детериторизації соціального), які визначають напрями подальших досліджень в рамках сучасного дискурсу (теорії геоекономіки, тріади, мережевого суспільства, панамериканської теорії глобалізму, концепції зіткнення цивілізацій, хвильового розвитку, мегаполісів, світової еліти, критичного аналізу, фінансової інтеграції, гібрідізації, вестернізації, неомондіалізму, макдональдізації) та напрями концептуалізації глобалізаційних процесів (гіперглобалістична, скептична та трансформистська концепції). Основними ознаками глобалізації визначено: історичну тривалість та логічність глобалізації як багатостороннього процесу по поліструктурного явища, в основі розвитку якого знаходиться детериторизація її учасників, зв’язки між якими характеризуються високою інтенсивністю через стиснення простору.

2. Визначення методологічних засад регіональної компоненти глобального інтеграційного розвитку дозволило виділити два тренди – глобальний та регіональний, які пов’язані, відповідно, із формуванням цілісної системи з певним набором елементів (регіонів світу) між якими розвиваються стійки економічні зв’язки (гомогенна ознака світового економічного простору) та посиленням диференціації сформованих територіальних угруповань (гетерогенна ознака), в наслідок чого розвивається фрагментарність світового господарства через поглиблення асиметрії розвитку країн світу. Доведено, що ці тренди є комплементарними, взаємообумовленими та взаємозалежними, і стали важливим фактором формування сучасної полісистемної конфігурації світового економічного простору.

3. До основних особливостей розвитку регіональної економічної інтеграції в умовах посилення відкритості та недискримінаційності світової торговельної системи, з одного боку, та уповільнення Дохійського раунду переговорів під егідою СОТ, з іншого, віднесено: стрімке кількісне зростання регіональних торговельних угод, яких нараховується 453, з яких 241 укладено протягом 2000-2010 років; появу якісно нових ознак, які пов’язані з переходом до відкритої моделі регіональної інтеграції; розвиток більш глибоких форм інтеграції, які вже не обмежуються традиційною торговельною інтеграцією, активним залученням до процесів регіональної інтеграції країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку, які виступають як рівноправні партнери, а також розширенням інтеграційної взаємодії між країнами, що розвиваються.

4. Розвиток теоретико-методологічних засад дослідження регіоналізації світової економіки дозволив визначити принципи поліструктурності, комплементарності, ідентичності, інституційної визначеності, які доповнюють існуючі концептуальні основи міжнародної регіоналізації, що визначаються принципами системності, ієрархічності, динамічності, відкритості, стійкості, конгруентності.

5. На основі генезису теорій регіональної інтеграції удосконалено парадигму регіональної економічної інтеграції, відповідно до якої визначено, що процес регіонального розвитку має власну діалектику: на першій стадії потенційний регіон формується відповідно до соціально-економічного, територіального та відтворювального підходів; на другій стадії визначаються відповідні напрями та канали регіональної та міжрегіональної співпраці; на третій стадії регіон стає відокремленим актором в системі міжнародних відносин, що підтверджено виділенням основних регіонів тріади світової економіки, і в межах яких розвиваються найбільш потужні інтеграційні об’єднання, що стали рушійними силами розвитку моделей регіональної інтеграції: європейської, північноамериканської та азійсько-тихоокеанської. Регіон як підсистему світового господарства визначено як простір, що утворює сукупність країн певного регіону/континенту світу з високим ступенем інтенсивності економічних зв’язків, які виникають на основі спільних інтересів, ресурсного забезпечення, рівня розвитку виробничих сил та характеру спеціалізації, комплементарності торгівлі, в т.ч. у форматі інтеграційного об’єднання з відповідною інституціональною визначеністю.

6. Запропоновано науково-методичний підхід до оцінки потенціалу розвитку регіональних інтеграційних процесів, який включає запропонований інтегральний показник потенціалу їх розвитку, використання якого враховує інтенсивність впливу внутрішніх та зовнішніх факторів розвитку, забезпечує проведення комплексного компаративного аналізу потенціалу розвитку інтеграційних процесів, та узагальнює комплексну та кількісну характеристику процесів регіональної інтеграції.

7. Аналіз основних тенденцій формування регіональної структури світового господарства дозволив систематизувати рівні міжрегіональних зв’язків та форми інтеграційної взаємодії на основних таксономічних рівнях, до яких віднесено: внутрішньодержавний, державний та нанаціональний. Доведено, що в результаті розвитку, розширення та поглиблення мікро-, мезо-, макро-, мега-, метаінтеграції формується особливий міждержаний економічний простір, який за ступенем та глибиною охвату національних економік, її секторів та галузей, стає базовою основою регіоналізації світової економіки – об’єктивного процесу формування нової полісистемної конфігурації світового економічного простору, що виникає внаслідок регіонального тренду глобального розвитку, основними системними елементами якого стають регіони, чиє формування визначається характером розвитку інтеграційної взаємодії, а логіка економічної конвергенції самих регіонів визначає характер глобальної інтеграції.

8. Регіональні інтеграційні угоди, які визначають просторові зрушення у світовому господарстві визначено як міжнародні угоди, що укладаються між двома та більше країнами або групою/групами країн, учасниками якої утворюється міждержаний економічний простір, і які приймають на себе зобов’язання щодо створення відповідної форми регіональної економічної інтеграції;

9. На основі дослідження особливостей залучення до процесів міжнародної регіоналізації країн світу визначено, що для країн з розвиненою ринковою економікою розвиток інтеграційної взаємодії розглядається як певна функція від вже досягнутого рівня розвитку, а для країн, що розвиваються, та з перехідною економікою, інтеграція використовується як засіб покращення соціально-економічного становища.

10. Розвиток європейської моделі регіональної інтеграції ґрунтується на домінуванні суб’єктивних факторів і визначається впливом відповідних детермінант: значній та різноманітній ресурсний базі, високий ступінь симетрії та однорідності, посилення впливу біполярного світу, що призвели до високого рівня її інституціоналізації, розширення публічних приватних та транснаціональних мереж через зростаючу децентралізацію та багатоукладність. Доведено, що одночасно з посиленням зовнішнього прояву регіоналізації (зміцненням позицій Євросоюзу у світовому господарстві), в об’єднанні активно розвивається процес внутрішньої регіоналізації, який ґрунтується на посиленні ролі регіонів та активному розвитку міжрегіональної співпраці в рамках об’єднання і який спрямовано на забезпечення високої конкурентоспроможності ЄС через досягнення регіональної конкурентоспроможності.

11. Розвиток північноамериканської моделі регіональної інтеграції ґрунтується на домінуванні об’єктивних факторів, пов’язаних з ініціативою бізнес-сектору країн, під впливом якого посилилась міждержавна взаємодія країн, що характеризуються значною асиметричністю розвитку, і яка не передбачає досягнення високого рівня організації наднаціональних установ. Подальший розвиток моделі визначатиметься розширеним форматом «зона вільної торгівлі плюс», яка дозволяє перейти до наступних форм інтеграції (без створення системи наднаціональних інститутів), розвиток яких стримується поступовим відходом від трилатеризму до посилення взаємодії за напрямами США-Канада, США-Мексика.

12. Розвиток азійсько-тихоокеанської моделі регіональної інтеграції ґрунтується на домінуванні об’єктивних факторів, пов’язаних з ініціативою транснаціонального бізнесу, що сприяло розвитку регіоналізації виробничого процесу та стимулювало вдосконалення торговельної політики країн регіону, що характеризуються високим ступенем гетерогенності та сильної асиметрії економік, а також наявності різних економічних інтересів економічних лідерів регіону. Наступним етапом поглиблення інтеграції визнано впровадження галузевого (або секторального) підходу до створення спільного ринку у форматі «спільний ринок мінус» з орієнтацією спільної політики на сферу виробництва і торгівлю, а також розвиток фінансової інтеграції, що посилилась в наслідок фінансової кризи 1997-1998 років, і яка сприятиме гармонізації регіональних фінансової та торговельної систем.

13. Запропоновано встановлення транспарентного механізму розвитку регіональних інтеграційних угод в рамках багатосторонньої торговельної системи, що передбачає на рівні регіональних угод: передбачуваність в управлінні та застосування визначених нормами СОТ правил і процедур, спрощення та узгодження з нормами СОТ відповідних норм і правил, включених до регіональних угод, використання механізмів спільної співпраці. На рівні багатосторонньої торговельної системи узгодження рівнів регулю-вання торговельно-економічних відносин передбачає: погодження механізму надзору за регіональними угодами, забезпечення їх прозорості, визначення конкретних процедур і норм, специфічних для регіональних угод, що охоплюються правилами СОТ (СОТ+).

14. Аналіз процесів регіоналізації світової економіки в умовах глобальної інтеграції дозволив визначити нові напрями формування континентальних та трансконтинентальних моделей інтеграції, які пов’язані із встановленням інтеграційної взаємодії між країнами, що розташовані не тільки в межах певних регіонів (континентів), а й в різних регіонах світу. Трансконтинентальну інтеграцію визначено як цілеспрямований процес створення міждержавного економічного простору між країнами, що не мають спільних кордонів, в рамках якого встановлюється відповідна форма регіональної інтеграції, основним завданням якої є сприяння міжнародній конкурентоспроможності країн-інтегрантів. Розвиток зазначених напрямів регіональної інтеграції дозволив уточнити нові форми (етапи) регіональної інтеграції, які відповідають сучасним умовам глобальної інтеграції: зона преференційної торгівлі, частковий митний союз, зона вільної торгівлі, зона вільної торгівлі плюс, митний союз, спільний ринок мінус, спільний ринок, економічний та монетарний союз, політичний союз.

15. Напрями розширення інтеграції із залученням нових країн включають: повне розширення (розвиток континентального напряму регіональної інтеграції) та розширення через залучення (в тому числі трансконтинентального напряму), нових членів – країн та/або вже існуючих регіональних інтеграційних об’єднань, до існуючого інтеграційного об’єднання або створення нових об’єднань між ними, що інституційно оформлюються відповідними інтеграційними угодами. Розвиток континентальної та трансконтинентальної інтеграції відбувається на основі найбільш потужних регіональних моделей інтеграції.

16. В умовах поглиблення глобальної регіоналізації запропоновано визначення стратегії інтеграційного розвитку країн, що ґрунтується на оптимальному поєднанні основних стратегій інтернаціоналізації національної економіки: унілатералізму, регіоналізму та мультілатералізму. Доведено, що мультілатералізм є найбільш переважним засобом реалізації інтересів всіх суб’єктів міжнародних економічних відносин, оскільки забезпечує отримання переваг всіма учасниками ринку за рахунок перерозподілу влади через виключення дискримінаційних інструментів, відмову від ієрархічного підходу у розвитку співпраці у довгостроковій перспективі.

17. В контексті запропонованого науково-методичного підходу до оцінки потенціалу розвитку регіональних інтеграційних процесів, доведено, що стратегія інтеграційного розвитку краї світу має включати дві складові: по-перше, поглиблення інтеграції безпосередньо в межах вже існуючого інтеграційного об’єднання (внутрішній прояв інтеграційної складової стратегії розвитку), по-друге, визначення напрямів інтеграційної політики по відношенню до інших країн, які залучаються до інтеграційної взаємодії в рамках континентальної та трансконтинентальної моделі (зовнішній прояв).

18. Для розвинених країн пріоритети інтеграційної складової стратегій розвитку визначаються з точки зору можливостей зростання міжнародної конкурентоспроможності, яка досягатиметься через формування єдиного, відкритого для іноземного бізнесу на паритетних і взаємовигідних началах для національних компаній на зовнішніх ринках. Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою співробітництво типу Південь-Південь є більш привабливим і сприяє ефективній реалізації їхніх національних стратегій розвитку, підтримуючим фактором є також спорідненість економічних потенціалів, інтересів і взаємодоповнюваності.

19. Євроінтеграційний курс розвитку України визначатиме комплексну програму внутрішніх перетворень в політичній, економічній, соціальній сферах суспільства, що вимагає впровадження Стратегії європейської інтеграції України у короткостроковій перспективі. Поширення міжрегіонального співробітництва на рівні локальних утворень, розвиток євро регіонів, реалізація транскордонного співробітництва на мікро- та мезорівнях сприятимуть адаптації національної моделі регіонального розвитку до європейської моделі регіональної інтеграції. Укріплення українсько-російських взаємовідносин визначено як необхідну складову в системі загальноєвропейської безпеки.

20. Участь України в сучасних інтеграційних процесах вимагає підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Для підтримки інноваційного характеру розвитку України запропоновано впровадження стратегії інтелектуальної спеціалізації, як базової основи розробки стратегії національного/регіонального розвитку, яка досягається шляхом промислової, торговельної, інноваційної та освітньої політики з метою забезпечення нових можливостей для зростання на основі інновацій та знань.