2

План

Вступ……………………………………………………………..…………..…….3

Розділ І. Загальне розуміння трудових правовідносин.

1.1. Поняття, правова природа та зміст трудових правовідносин……………..5

1.2. Основні підстави виникнення трудових правовідносин………..………..11

1.3. Характеристика учасників трудових правовідносин……….……….……18

Розділ ІІ. Припинення трудових правовідносин…………….……………..23

Розділ ІІІ. Особливості трудових правовідносин………….……………….25

Висновки……………………………………………………...………………….28

Список використаних джерел……………………………………………..……30

Вступ

Розпочинаючи розгляд теми курсової роботи, а саме «Підстави виникнення, зміни і припинення трудових відносин» необхідно зазначити, що трудове право – провідна галузь українського права, яка є системою правових норм, що регулюють сукупність трудових відносин працівників із роботодавцями, а також інші відносини, що випливають з трудових або тісно пов’язаних з ними і встановлюють права й обов’язки в галузі на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та відповідальність у разі їх порушення.

Трудові відносини можуть бути різних видів і їх відмінність відображена у видах трудових договорів. Але до предмета трудового права входять суспільні відносини, що тісно пов’язані з трудовим правовідносинами. Деякі з них передують трудовим – це суспільні відносини з працевлаштування, підготовки кадрів, професійного відбору, а інші випливають з трудових, це – суспільні відносини трудового колективу з роботодавцем або його адміністрацією, відносини щодо нагляду й контролю за трудовим законодавством, розгляду трудових спорів.

Конституція України закріпила за кожним громадянином право на працю як найманого працівника.

За роки незалежності, з моменту проголошення України суверенною, демократичною, соціальною, правовою державою, у нашій країні відбулися вагомі соціально-економічні та політичні зміни, які значною мірою обумовили необхідність реформування трудового законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.

Актуальність обраної теми зумовлюється тим, що нині триває активна робота над розробкою та прийняттям проекту нового Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП). Його підготовка також вимагає розробки вихідних критеріїв системи підстав виникнення трудових правовідносин. Адже закріплення їх універсального переліку в основному акті в сфері регулювання трудових відносин було б, безумовно, кроком вперед щодо реалізації принципу диференціації правового регулювання праці.

Слід зазначити, що питання юридичних фактів і, зокрема, юридичних фактів як підстав виникнення трудових правовідносин завжди привертало увагу вчених-правознавців. Однак, незважаючи на глибокі дослідження, проблеми юридичних фактів у трудовому праві України не втратили своєї актуальності і донині. Навпаки, дискусійні моменти стали ще більш гострішими.

Вивчення даної теми є дуже важливим оскільки до сьогодні залишається спірним питання стосовно визначення поняття юридичних фактів у трудовому праві, яке б враховувало специфіку предмета галузі. Важливе теоретичне та практичне значення має проблема чіткого розмежування юридичних підстав та юридичних умов виникнення відносин у сфері праці.

Об’єктом дослідження є юридичні факти як категорія загальної теорії права і науки трудового права України.

Предметом дослідження є правові гарантії виникнення,зміни та припинення трудових правовідносин в Україні.

Метою курсової роботи є повне і всебічне дослідження виникнення, та припинення трудових правовідносин.Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Розкрити поняття трудових правовідносин, як предмету регулювання Трудового права України;

2. Визначити умови виникнення трудових правовідносин;

3. З’ясувати підстави виникнення трудових правовідносин;

4. Виділити законодавчі акти, які регулюють трудові правовідносини;

5. З’ясувати зміст трудових правовідносин;

6. Визначити підстави припинення трудових правовідносин.

Розділ і. Загальне розуміння трудових правовідносин

1.1. Поняття, правова природа та зміст трудових правовідносин

Центральною ланкою в системі правовідносин, що виражають суспільну організацію праці, є трудові правовідносини. Вони характеризуються рядом принципових ознак. По-перше, йдеться про свободу взаємних стосунків між суб'єктами цих відносин та економіко-організаційною залежністю працівника від роботодавця.

 Свобода включає добровільність праці: свободу вступити у трудові правовідносини і припинити їх. Частина 3 ст. 43 Конституції забороняє використання примусової праці. Але організація процесу спільної праці включає обов'язковий елемент — управління працівниками, а в процесі управління наявний обов'язковий елемент "влада-підпорядкування" або ж дисциплінарний вплив. Ос­новою змісту трудових правовідносин є обов'язок працівника виконувати обумовлену трудовим договором роботу, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові. Це випливає зі змісту норми ч. 1 ст. 21 КЗпП. Трудові правовідносини охоплюють у нерозривній єдності цілий комплекс взаємних прав і обов'язків працівника і роботодавця. Ці суспільні зв'язки є не тільки складними за складом прав і обов'язків сторін, але і тривалими, в яких права і обов'язки не можуть бути реалізовані одноразовими діями, а потребують систематичного або періодичного вчинення тих чи інших дій направлених на їх реалізацію. При цьому постійною є кореляція ряду відповідних дій сторін цих відносин. Так, виконання працівником норми робочого часу, обсягів роботи відповідно до необхідної кількості та якості корелюється з рівнем винагороди за працю та заохоченням за сумлінну роботу [9, с. 18].

Трудові правовідносини виявляються через єдність трьох необхідних аспектів цих суспільних зв'язків: організаційно-трудового; матеріального; особистісного.  

Організаційно-трудовий аспект характеризується особливістю структурного типу трудових правовідносин і виражається в тому, що взаємовідносини тут будуються на принципах включення працівника в трудовий колектив підприємства, установи, організації та підпорядкування його внутрішньому трудовому розпорядку. Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП працівник зобов'язується виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку. Крім того, ст. 139 КЗпП закріплює як основний обов'язок працівника своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця (організатора виробничого процесу). 

Матеріальний аспект трудових правовідносин характеризу­ється тим, що винагорода за працю у формі заробітної плати є обов'язковою складовою цих відносин, тобто працівник виконує роботу належної кількості та якості, а роботодавець оплачує її відповідно до трудового внеску працівника. Згідно з ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частина 1 ст. 1 Закону "Про оплату праці" визначає заробітну плату як винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу [11, с. 125-126]. 

Особистісний аспект трудових правовідносин виражається, по-перше, в особистому виконанні дорученої роботи, а по-друге, в наявності в складі трудових правовідносин, крім прав матеріального характеру, особистих прав на соціальні блага, які невід'ємні від самої особи працівника та мають нематеріальний характер (право на трудову честь, гідність та добре ім'я працівника). Так, згідно зі ст. 30 КЗпП працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі за винятком випадків, передбачених законодавством. А відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування роботодавцем, моральної шкоди заподіяної працівнику проводиться у разі, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. 

Отже, трудові правовідносини — це суспільні зв'язки, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу реалізації першим своєї здібності до продуктивної праці, врегульовані норма­ми трудового права, а їх учасники виступають у ролі носіїв суб'єктивних прав і юридичних обов'язків [12, с. 95-96].

Зміст трудових правовідносин. Трудові правовідносини є зобов`язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб`єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов`язки. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов`язують цих суб`єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. Ці зобов`язання носять майновий характер.

Але виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом цього може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства, до його зубожіння.

Поряд з майновими зобов`язаннями трудові правовідносини включають зобов`язання немайнові.

Таким чином, зі встановленням трудових правовідносин кожна із сторін набуває певні суб`активні права і несе відповідні обов`язки. Суб`єктивні трудові права працюючих за наймом становлять собою реалізацію і конкретизацію основних прав, що визначені Конституцією і конкретизовані в інших законодавчих актах про працю [13, с. 254-255].

Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб`єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормам моралі.

Суб`єктивними правами і обов`язками володіє кожний працівник як учасник трудових правовідносин.

Ці права, а до них слід віднести право на працю, на відпочинок, на здорові і безпечні умови праці тощо, визначають правовий статус працівника.

Обсяг і характер трудових обов`язків залежить від багатьох чинників і конкретизуються стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посада) і особа працівника.

Найбільш загальні і важливі трудові обов`язки працюючих сформульовані в КЗпП і Типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. До загальних обов`язків працюючих у трудових правовідносинах належить: виконання обумовленої у трудовому договорі трудової функції; тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника за наявності в цьому потреби; додержання встановленої міри праці; забезпечення належної якості роботи; додержання режиму робочого дня; додержання правил техніки безпеки, технологічного режиму; дбайливе ставлення до майна роботодавця.

Обов`язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов`язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються, а до періодичного виконання певної роботи що визначається спеціальністю, кваліфікацією або посадою переважно без визначення строку.

Як загальне правило, власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. У виняткових випадках, таких як виробнича потреба, необхідність тимчасової заміни відсутнього працівника, в разі простою, власник або уповноважений ним орган може переводити працівників на не обумовлену трудовим договором роботу. Але таке переведення можливе тільки на певний визначений законом строк [17, с. 96].

Виконання певної трудової функції нормується або кількістю продукції, що має бути виготовлена протягом певного періоду, або часом, протягом якого повинна виконуватися робота.

Встановлені норми виробітку, норми часу і норми обслуговування є обов`язковою мірою продуктивності праці. Працівник вважається таким, що справляється із виконанням своїх обов`язків, якщо він протягом встановленого робочого часу виконує необхідну для даної роботи норми з виробітку.

Але від працівника вимагається не тільки виконання певної роботи у визначеній кількості, а й забезпечення належної якості роботи.

Для кожного працюючого правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлений режим використання робочого часу.

До нього відносяться початок і закінчення робочого дня, перерви в роботі, раціональне використання часу роботи. Працівник повинен розподілити свою роботу на тривалість усього робочого дня, пристосуватись до загального трудового режиму. Додержання режиму робочого дня дозволяє правильно організувати відпочинок працівників, забезпечує їм можливість використовувати вільний від роботи час за своїм розсудом.

При забезпечення кількісних і якісних показників своєї праці працівник зобов`язаний дбайливо, економно і ефективно використовувати засоби виробництва, дотримуватись правил техніки безпеки, технологічного і технічного режимів.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, яких ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором тощо.

Чітка регламентація прав і обов`язків учасників трудових правовідносин є основним завданням національного законодавства в ринкових умовах [14, с. 125].