Висновки

Конституція України закріплює право кожного громадянина на працю, яку від вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію та рід занять. Частина 1 ст. 43 Конституції, яка встановлює це право, прийнята у відповідності зі ст. 23 Загальної декларації прав людини. Вільне обирання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки особі, належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Положення про можливість вибору виду зайнятості міститься також у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права.

Головними учасника цих прав виступають працівник та роботодавець. Законодавство про працю закріплює окремі права кожного з цих учасників, і відповідно до якого, працівник зобов`язується виконувати роботу обумовлену договором, а роботодавець або уповноважений ним орган, в свою чергу, зобов`язується забезпечити працівника необхідними умовами праці, і найважливіше, на мою думку, це безпечні умови праці. Тобто, ті умови, які б не призвели б до каліцтва, та інших хворіб.

Хоч і наша країна, прагне до розвитку у всіх правовідносин і забезпечити кожному громадянину достойні права та умови праці. Все ж таки, окремі категорії людей залишаються без засобів до існування, хоча вони існують, але дуже мізерні. І тому в даний час стаття 43 Конституції передбачає право на працю, але зараз більша частина молоді, інвалідів та інших громадян просто не мають змоги реалізувати це право.

На сьогодні правове регулювання праці осіб із зниженою працездатністю є однією з мало досліджуваних проблем у трудовому праві України. Ця категорія працівників належить до громадян, які потребують особливого правого захисту та вимагають додаткових гарантій права на охорону праці.

Основною підставою виникнення трудових правовідносин є укладення трудового договору на основі якого виникають такі правовідносини як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладає конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами.

За сучасних умов було б хибно вважати, що саме праця є основним спонукальним мотивом укладення трудового договору та інших підстав виникнення згаданих правовідносин, оскільки вона із засобу до життя не перетворилася в першу життєву потребу людини, навіть за умов „розвиненого” соціалізму.

Також найманий працівник може змінювати або припиняти ці правовідносини.

Залежно від умов, які складися працівника можуть перевести на тимчасову або постійну роботу, наприклад, у випадку стихійного лиха, простою або відсутності працівника на робочому місці ті інших причин передбачених законодавством.

Таким чином, досліджувана мною тема є основною, так як закріплює форми реалізації громадянами права на працю, які є актуальними у кожній сфері правовідносин в цілому суспільстві.