2.2. Правові питання оподаткування прибутку постійного представництва нерезидента в Україні

У зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України перелік загальнодержавних і місцевих податків було змінено. Цей факт потребує врахування при розгляді нерезидентів як суб’єктів податкових правовідносин. Так, нерезидента включено до переліку платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Зауважимо, що останнім часом особливого значення набуває система оподаткування нерухомості як важливої складової національного багатства країни. Практика застосування ефективної системи оподаткування нерухомості в розвинених країнах сприяє покращенню соціально-економічного розвитку держави, стимулює інвестиційну діяльність, позитивно впливає на підприємницьку діяльність. Завдяки оподаткуванню нерухомості підвищується рівень ефективності її використання, здійснюється перерозподіл певної частини капіталу в країні.

Оподаткування нерухомості має давню історію. Нерухомість, будучи одним із основних елементів національного багатства країни, відіграє суттєву роль у процесах її соціально-економічного розвитку, є важливою складовою у системі виробництва, розподілу та споживання. Водночас нерухомість характеризується ознаками, за якими легко визначається власник, встановлюється база оподаткування. У зв’язку з цим податок на нерухомість є найбільш нейтральним та справедливим порівняно з іншими податками, таким, що мінімізує випадки ухилення від оподаткування тощо. Аналіз європейської податкової практики свідчить, що перекладання фіскального тягаря з мобільних факторів виробництва (праці та капіталу) на нерухомість сприяє створенню важливого інструменту економічного зростання.

Слід зауважити, що вже декілька десятків років поспіль надзвичайно дискусійним було питання введення податку на нерухомість, але тільки в Податковому кодексі України зазначені тривалі обговорення набули завершеної форми у вигляді податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 265 розділу ХІІ Податкового кодексу України. Зазначена стаття 265 розділу ХІІ відповідно до частини 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України набирає чинності з 1 січня 2012 року. Згідно з пунктом 265.1 статті 265 розділу ХІІ Кодексу платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості. Якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. Якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. У разі якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є кожна з цих осіб за належну їй частку. Відповідно до пункту 265.2 статті 265 розділу ХІІ Кодексу об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості.

Не є об’єктами оподаткування: а) об’єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності); б) об’єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об’єкта на одного платника податку; ґ) об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім’ям та прийомним сім’ям, у яких виховуються троє та більше дітей, але не більше одного такого об’єкта на сім’ю; д) гуртожитки.

Можливість бути власником житлової нерухомості пов’язана безпосередньо з цивільною правоздатністю особи, яка визначається Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють цивільно-правові відносини. Як уже зазначалось, розподіл суб’єктів правовідносин на резидентів та нерезидентів є характерним для податкового права, тоді як в більшості інших галузей права (в тому числі – цивільне) застосовується поділ за ознаками конституційно-правового зв’язку з державою, а саме на громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Оскільки нерезидентами можуть виступати всі вищезазначені суб’єкти, слід з’ясувати законні можливості набуття права власності іноземними громадянами та особами без громадянства. Узагальнюючи основні положення, які регулюють участь даних осіб у суспільному житті України, зокрема відносини власності щодо об’єктів житлової нерухомості, зауважимо, що законодавчо вони наділяються рівними правами з громадянами України, а отже за наявності належним чином оформлених прав на житлову нерухомість і за умов, визначених Податковим кодексом України, виступають як платники цього податку.

Пунктом 265.3 статті 265 розділу ХІІ Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Податковим періодом для цього податку встановлюється 1 (один) календарний рік.

Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити, згідно з пунктом 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 Податкового кодексу України, надсилаються органами державної податкової служби платникам за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 Податкового кодексу України.

Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику після отримання інформації про виникнення права власності на такий об'єкт.

Отже, позитивним є факт відсутності обов’язку нерезидента – фізичної особи розраховувати розмір податку самостійно, але, водночас, незрозуміло яким чином така особа отримує зазначене повідомлення, якщо вона постійно проживає за межами України.

За наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об’єктів. Згідно з пунктом 265.4 статті 265 розділу ХІІ Кодексу база оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи — платника податку, зменшується: а) для квартири — на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку — на 250 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа — платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об’єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності. Тобто нерезидент наділяється правом скористатися такою пільгою, оскільки Кодекс не прив’язує можливість її застосування до резидентського статусу особи.

Ставки податку відповідно до положень Податкового кодексу України встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах: за 1 кв. метр житлової площі об’єкта житлової нерухомості: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Кодексом встановлюється, що у разі набуття права власності на об'єкт житлової нерухомості протягом року податок нараховується з дня виникнення права власності на такий об'єкт.

Кодекс вимагає, щоб податок сплачувався за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховувався до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України. Не зовсім зрозумілим, і таким, що потребує пояснення, є формулювання, запроваджене законодавцем щодо сплати цього податку саме за місцем розташування об’єкта оподаткування, оскільки, на думку автора цього дисертаційного дослідження, питання місця сплати грошових коштів платником податку не є принциповим, головним – є зарахування саме до відповідного бюджету за місцезнаходженням нерухомості.

Щодо строків сплати, то фізична особа – нерезидент повинна виконати свій податковий обов’язок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Оскільки норми Податкового кодексу України щодо справляння зазначеного податку вводяться в дію з 1 січня 2012 року на даний час практики його застосування ще не існує. Водночас, вважаємо за доцільне запропонувати внести зміни до нормативно-правових положень Кодексу, які регулюють оподаткування нерезидентів податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Вочевидь, що нерезидент – фізична особа як платник цього податку може мати проблеми під час його адміністрування, пов’язані з його перебуванням за межами України. В зв’язку з цим автор наполягає на необхідності участі податкового агента у податкових правовідносинах нерезидента – фізичної особи щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Щодо земельного податку, то зауважимо, що такі проблемні питання як: відсутність чіткої регламентації особливостей статусу нерезидентів як учасників податкових правовідносин, механізму справляння земельного податку з нерезидентів; ускладнення, що виникають при сплаті земельного податку, а саме пов’язані з отриманням інформації, необхідної для перевірки розрахунку суми податкового зобов’язання, сплатою податку та іншими діями, необхідними для виконання податкового обов’язку; необхідність залучення податкового агента до таких правовідносин та інші, висвітлені в підрозділі 2.3 Розділу 2 дисертаційного дослідження, є актуальними і в правовому регулюванні оподаткування земельним податком нерезидента – фізичної особи.