Висновок

Ділові ігри в умовах швидкого зростання обсягу інформації, необхідності більш якісної обробки та засвоєння є найефективнішим засобом досягнення міцних, глибоких знань, навичок та вмінь. Вони не тільки озброюють студентів результатами наукового пізнання, а й формують самостійність, розвивають та вдосконалюють здібності до творчої діяльності.

Проблема класифікації ділових ігор є дуже актуальною. Інтерес до навчальних ділових ігор як методу навчання можна пояснити тим фактом, що вони реалізують задачу підготовки студентів до їх майбутньої професійної діяльності.

У діловій грі навчання студентів відбувається в процесі спільної діяльності. При цьому кожен вирішує свою окрему задачу у відповідності зі своєю роллю і функцією.

Освітня функція ділової гри дуже значима, оскільки ділова гра дозволяє задати в навчанні предметний і соціальний контекст майбутньої професійної діяльності.

Застосування ділових ігор у процесі викладання ветеринарних дисциплін максимально наближує навчальний процес до практичної діяльності, приймати рішення в умовах конфліктних ситуацій, відстоювати свої пропозиції, розвивати в учасників гри колективізм та відчуття команди, отримати результати за обмежений час тощо. Моделюючи або імітуючи умови і динаміку відносин, ділова гра служить засобом інтенсифікації навчального процесу.

Практика свідчить, що використання ділових ігор у процесі навчання збільшує зацікавленість у студентів. Це зумовлено тим, що процес навчання під час проведення ділових ігор максимально наближений до реальної практичної діяльності фахівців ветеринарної медицини, а це сприятиме професійному зростанню кадрів. Усі учасники гри виступають в тих чи інших ролях, приймають управлінські рішення відповідно до функціональних обов’язків своєї ролі. Процес навчання стає більш творчим, привабливим, сама атмосфера ділової гри створює певний емоційний настрій і змушує її учасників бути активними.

Успіх уроків-ігор залежить від правильного вибору потрібної форми гри з відповідної тематики, що вивчається, правильного відбору завдань, від чіткого добору завдань, розподілу обов’язків між учнями з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

Ділові ігри досить трудомістка і ресурсо-витратна форма навчання, тому її варто використовувати тільки в тих випадках, коли іншими формами і методами навчання неможливо досягти поставлених освітніх цілей. Це означає, що ділову гру має сенс використовувати в тих випадках, коли важливі:

- отримання цілісного досвіду виконання майбутньої професійної діяльності;

-·систематизація в цілісну систему вже наявних в студентів умінь і навичок;

- отримання досвіду соціальних відносин;

- формування професійного творчого мислення. Важливо уникнути крайності редукування ділової гри, з одного боку до тренувань, з іншого боку до азартної гри.

Викладач повинен бути активний на етапі розробки, підготовки гри і на етапі її рефлексивної оцінки. Чим менше втручається викладач в процес гри, тим більше в ній ознак саморегуляції, тим вище навчальна цінність гри.

Оптимальна тривалість ділової навчальної гри приблизно 4 години.

Список використаної літератури

1. Айламазьян А.М. Актуальні методи виховання і навчання: ділова гра.- М.: Владос-прес, 2000.

2. Бельчиков Я. М., Бирштейн М. М. Деловые игры – Рига Ааотс, 1989. – 304 с.

3. Береза В.І., Білан Л.Л., Цвіліховський М.І., Методика ведення ветеринарних дисциплін. – К., Арістей. – 2010. – 158 с.

4. Борисова Н, В., Князев А. М. Дидактические условия использования игровых технолошй в подготовке специалистов - М, : Домодедово; ВПИК МВД России, 1999. - 59с.

5. Вербицький А.А. Психолого-педагогические особенности деловой игры как формы знаково-контекстного обучения / А.А. Вербицкий // Игровое моделирование. Методология и практика. – Новосибирск, 1987. – 109 с.

6. Змиевская Е.В. Учебная деловая игра в организации самостоятельной работы студентов педагогических вузов - Москва. - 2003 г. – 169 с.

7. Краткий психологический словарь. - М.: Политиздат, 1985, - 760с.

8. Носаченко І.М. Диференційований підхід до навчання учнів за допомогою ігрових методів: Наук.–метод. зб. /Відповід. ред. Ничкало Н.Г. – К.: НДІ педагогіки, 1992. – 174 с.