Лекція № 1. Предмет, метод і завдання курсу “Міжнародні економічні відносини”.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) виникають у зв'язку з виходом економічної діяльності за кордони держав і утворюються у процесі взаємодії економічних суб'єктів різних країн з приводу привласнення засобів і результатів виробництва, а також організації міжнародних відтворювальних процесів.

Історично міжнародні економічні відносини є вторинними по відношенню до національних, але в сучасних умовах вони мають власну логіку розвитку і нерідко домінують над національними.

Міжнаро́дні економі́чні відно́сини — відносини, які виникають та існують між людьми з різних країн із приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідей на основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності людських потреб і обмеженості ресурсів.

Об'єктами міжнародних економічних відносин є те, на що спрямована господарська діяльність суб'єктів світового господарства. До них відносять експорт та імпорт товарів, послуг, капіталу; міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва; здійснення господарської діяльності за кордоном; фінансові операції; науково-технічні зв'язки; оренда засобів виробництва; зустрічна торгівля; спільне підприємництво.

Суб'єкти МЕВ: - різні учасники МЕВ, які можуть активно та відносно незалежно діяти для здійснення власних економічних інтересів.: окремі держави, регіональні об'єднання держав, інтеграційні угрупування, міжнародні економічні організації, юридичні та фізичні особи.

Під фізичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, розуміють окремих правоспроможних та дієспроможних індивідів, котрі виступають від свого імені (тобто не є представниками ніяких фірм чи організацій), ціллю яких є задоволення індивідуальних інтересів (наймані працівники, туристи, комерсанти-індивідуали).

Під юридичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, слід розуміти організації, фірми, корпорації, які існують постійно, мають власне майно, мають право купувати, володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами власності, право бути позивачем та відповідачем у суді, є носіями самостійної майнової відповідальності і займаються зовнішньоекономічною діяльністю (акціонерні, командитні товариства, товариства з обмеженою та необмеженою відповідальністю, одноосібні підприємства).

Держава є головним суб'єктом системи світового господарства, саме тому має безпосередній вплив на функціонування цієї системи. Головна роль держави — створення поля для діяльності інших суб'єктів різних рівнів через укладання угод та договорів про двостороннє чи багатостороннє співробітництво. До специфічних суб'єктів міжнародних економічних відносин належать багатонаціональні корпорації, міжнародні спільні підприємства та ін.

На сучасному етапі головними суб'єктами міжнародних економічних відносин є національні господарства, регіональні інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації.

МЕВ є дворівневими:

1) міжнародні соціально-економічні відносини - відносини власності, товарно-грошові, ринкові, планомірності, розподілу, споживання та ін.;

2) міжнародні організаційно-економічні відносини - складаються у процесі міжнародної концентрації, централізації, комбінування, спеціалізації та кооперації виробництва, а також у процесі реалізації форм організації міжнародного виробництва.

До головних форм МЕВ належать: міжнародна торгівля та науково-технологічний обмін, міжнародний рух людського капіталу, міжнародний рух капіталу, міжнародні валютно-фінансові відносини.

МЕВ мають яскраво виражений системний характер. МЕВ - це система ек. зв’язків з приводу вир-ва, розподілу, обміну і спож-ня, що вийшли за межі нац. кордонів.

Отже, сучасні МЕВ є системою ек. звязків, які характеризуються:

-виходом за межі національних господарств;

-взаємодією фіз. і юр. осіб, держав і міжнар. орг-цій;

-визначеністю форм;

-різними рівнями глибини існ-ня, функц-ня, здійснення.

Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні, макрорівень-це рівень державних і міждержавних міжнар. процесів, метарівень-це міжнар. звязки галузевого й регіон. значення, мікрорівень-це, відповідно, рівень звязків між фірмами різних країн.

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між субєктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік.

При цьому виділяють такі 4 рівні:

Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек. зв’язки, що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам.

Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах, заключених на доволі тривалий період часу.

Міжнар. ек. співробітництво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даному рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.

Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який характериз-ся взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої держ. політики як у взаємних ек. відносинах, так і у відносинах з треріми країнами.

Кожен вищий рівень не являє собою щось протилежне до нижчого, а є його усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собі більшість ознак нижчого.

Розглядаючи стр-ру МЕВ, можна виділити також форми МЕВ:

міжн. валютні відносини;

міжн. фінансово-кредитні відносини;

міжн. виробниче співробітництво;

міжн. науково-техн. співробітництво;

міжн. трудові відносини (світ. ринок труд. ресурсів);

міжн. торгівля товарами;

міжн. торгівля послугами (світ. ринок послуг);

міжн. транспортні відносини.

При цьому, слід зазначити що до головних форм МЕВ належать: міжнародна торгівля та науково-технологічний обмін, міжнародний рух людського капіталу, міжнародний рух капіталу, міжнародні валютно-фінансові відносини.

Міжн. торгівля є провідною формою МЕВ. Міжн. торгівля являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими нац-ними господарствами.

Міжн. рух капіталу-це його переміщення між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери прикладення.

Міжн. міграція роб. сили-це процес її стихійного чи організованого переміщення в межах нац-ного або міжн-ного ринків праці, зумовлений х-ром розвитку ПС і виробничих відносин, дією ек. законів.

Міжн. валютні відносини є специф. формою МЕВ: вони, з одного боку, забезпечують норм. реалізацію інших форм МЕВ, а з іншого боку, мають власні мех-зми саморозвитку.

Відмінна особливість сучасних МЕВ — це їх швидкий розвиток і поява нових форм відносин. Цьому сприяє процес концентрації виробництва, розвиток спеціа-лізації та кооперування, інтернаціоналізація господарського життя. Важлива рисасучасних міжнародних відносин — зростання їх значення для вирішення ряду глобальних проблем і загальнополітичних задач, в тому числі реалізації міжнароднихпрограм розвитку, збереження екологічної рівноваги. МЕВ характеризуються над-державним регулюванням через міжнародні економічні організації. Відображеннямцього служить збільшення кількості міжнародних організацій, які в тій чи іншій фор-мі займаються вирішенням проблем МЕВ.

Принципи й особливості механізму МЕВ

Механізм МЕВ - це сукупність соціально-економічних та організаційно-правових норм і умов їх функціонування. Визначальною характеристикою механізму МЕВ є суть ринкового механізму з усіма його властивостями. В основі його функціонування - дія базових ринкових запасів, таких, як ціноутворення, попит і пропозиція, конкуренція тощо.

Принципи функціонування МЕВ фіксуються у відповідних міжнародних та національних законодавчих актах. Найбільш повно вони відображені в декларації ООН "Новий економічний порядок". Серед них, зокрема, найважливіші:

- суверенітет;

- принцип мирного співіснування;

- принцип рівноправності;

- принцип розвитку МЕВ;

- принцип взаємодопомоги;

- принцип взаємовигоди;

- принцип свободи у виборі форм здійснення МЕВ;

- принцип найбільшого сприяння для країн, що розвиваються;

- принцип національного режиму при здійсненні МЕВ;

- принцип невтручання у внутрішні справи один одного;

- принцип недопущення дискримінації;

- принцип поваги прав людини і свобод;

- принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань;

- принцип мирного врегулювання спірних питань;

- однакові вимоги до виконання національного законодавства для всіх суб'єктів МЕВ.

Система міжнародних економічних відносин – це динамічна сукупність взаємозв'язків суб'єктів світового господарства, яка проявляється як цілісне утворення.

Середовище розвитку міжнародних економічних відносин

Передумовами та формами становлення і розвитку системи міжнародних економічних відносин є наступні:

- інтернаціоналізація господарського життя – процес переростання продуктивними силами та виробничими відносинами національних кордонів;

Інтернаціоналізація господарського життя (від лат. inter — між і natio народ) — об'єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв'язків між національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення і конкретизується у процесі інтернаціоналізації продуктивних сил і виробничих відносин (відносин економічної власності).

- міжнародний поділ праці, який базується на міжнародній спеціалізації та міжнародному кооперуванні виробництва;

- міжнародна економічна інтеграція – процес взаємопереплітання національних господарств та формування міжнародного суспільного виробництва.

Середовище МЕВ – це система умов і факторів існування міжнародних економічних зв’язків.

Середовище МЕВ поділяється на:

внутрішнє – внутрішня будова система МЕВ разом з їх внутрішніми законами існування, формування і розвитку.

зовнішнє – зовнішні по відношенню до суб’єктів умови реалізації форм.

Внутрішнє середовище може бути представлене у вигляді елементів:

- ЗЕД країн та їх суб’єктів.

- управління міжнародними економічними процесами, регулювання МЕВ.

- форми і види МЕВ.

- внутрішні закони функціонування МЕВ.

Зовнішнє середовище поділяється за:

1) за сферами впливу:

- Природно-географічне.

- Політико-правове.

- Економічне.

- Соціально-культурне.

2) за безпосередністю дії:

- Умовні фактори прямої безпосередньої дії навколишнє середовище міжнародної організації.

- Умови і фактори непрямої безпосередньої дії.

Характеристика суб’єктів МЕВ

Суб’єкти МЕВ-це учасники міжн. ек. явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх ек. інтересів.

Класифікувати суб’єктів МЕВ можна по-різному. Наприклад, можна їх поділяти за критерієм рівнів. Суб’єкти мікрорівня -це п/п-ва, фірми, фермерські господарства, окремі особи. На метарівні діють регіони, галузі ек-ки, котрі займаються ЗЕД. Для макрорівня характерні зв’язки між д-вами, між групами держав, між д-вами та міжн. орг-ціями.

Ділять суб’єктів на фіз. і юр. особи.

Фіз. особи-це право- і дієспроможні особи, які у міжн. відносинах виступають як окремі індивідуали, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм.

Юр. особи-це орг-ції, фірми, корпорації, які займаються ЗЕД й відповідають наступним ознакам, що установлюються законод-вом відповідної країни:

постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть мінятися;

наявність власного майна, відособленого від його учасників;

право купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися обєктами власності;

право від свого імені бути позивачем у суді й арбітражі;

самостійна майнова відповідальність.

Юр. особи поділяються на юр. особи публ. права та юр. особи приватн. права.

Суб’єктами публ. права вважаються такі особи:

держава як скарбниця, як верховна влада;

підрозділи держ. апарату й держ. -територіальних обєднань;

сусп. -політ. угрупування й орг-ції держ. значення.

Суб’єктів визначають ще за критеріями способів привласнення й відповідальності. Виділяють юр. осіб приватн. права:

тов-ва з необмеж. відп-стю;

тов-ва з обмеж. відп-стю;

акціонерні товариства,

командитні тов-ва;

одноосібні п/п-ва.

Суб’єктами МЕВ виступають різні об’єднання: фіз. осіб; юр. осіб; фіз. і юр. осіб.

Особливою є участь у МЕВ такого їх суб’єкта як держава. Держава - це суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй тер-рії та незалежністю по відношенню до інших держав.

Як суб’єкт МЕВ держава виконує подвійну функцію:

вона через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником міжнар. операцій;

через нормативно-законодавче регул-ня, розвиток інфрастр-ри держава може сприяти (або заважати) міжнар. д-сті інш. субєктів.

Міжнар. орг-ції беруть участь в МЕВ в залежності від їх цілей, завдань тощо. МО поділяються:

за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

за складом учасників: універсальні, регіональні;

за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

за терміном д-сті: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

Гол. суб’єктами МЕВ на сьогодні є міжнар. п/п-ва або корпорації, серед яких виділяють багатонац-ні та ТН корпорації.

Лекція № 2. Міжнародний поділ праці та його особливості на сучасному етапі.

2.1. Сутність та фактори розвитку міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці (МПП) – це найвищий ступінь розвитку суспільно-теориторіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

У країнах, які широко використовують можливість брати участь в МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку. Яскравим прикладом є розвиток Японії, Німеччини, “Нових індустріальних країн” _ Гонконгу, Тайваню, Сінгапуру та Південної Кореї. І навпаки, в країнах, які не зуміли знайти своє місце у МПП, - нижчі темпи розвитку або навіть спостерігається згортання виробництва.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

природно-географічні умови;

технічний прогрес;

соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною МПП.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

з’явилися нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

скористався виробничий цикл;

розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

механізм організації національного виробництва;

механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

На сучасному етапі вплив перших –х чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення. Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають їх суть.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

2.2. Основні тенденції міжнародного поділу праці.

МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного поділу праці та залучення в систему світових господарських зв´язків нових національних виробництв, що привело до інтернаціоналізації виробництва в цілому.

Цей складний процес розпочався з розширення простих торговельних зв´язків між країнами у середині XVI — середині XVIII ст., що зумовило вихід виробництва за межі держав. З кінця XVIII і до кінця XIX ст. почали формуватися його міжнаціональні форми у рамках світового господарства на базі простої кооперації.

Інтернаціоналізація виробництва у кінці XIX — середині XX ст. пов´язана з розвитком простої кооперації, яка базується на МПП, що став визначальним фактором формування світового господарства.

Неперервно розвиваючись, міжнародний поділ праці на сучасному етапі набув певних тенденцій та особливостей. До них належать:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово-розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. На розвинені країни припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини та споживачами готової продукції, однак останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

2. Основним у міжнародному поділі праці став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил у групі промислово-розвинених країн, насамперед між трьома основними центрами – США, Японією та Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі міжнародного поділу праці.

4. Змінилася участь у міжнародному поділі праці колишніх країн соціалістичного табору Відбувається переорієнтація їхніх економік і залучення їх до участі в міжнародному поділі праці на іншій основі.

5. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та міжнародному поділі праці. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об’єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних і валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МБРР тощо.

7. На міжнародний поділ праці періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х р. викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що призвело до зміни в структурі і навіть у географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об’єктивна необхідність у докорінній перебудові міжнародного поділу праці та МЕВ у цілому. Вони не можуть розвиватися стихійно, тому що це може призвести до непередбачених наслідків.