Суть так званого основного філософського питання

У 1888 р. німецький філософ Ф. Енгельс в роботі «Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філосо­фії» висунув ідею, що філософія в цілому – як фор­ма суспільної свідомості – і кожна філософська концепція зокрема, незалежно від часу її створення та проблем, що аналізуються, завжди мають головне, центральне питання, яке він назвав основним питанням філософії (основним філософським питанням). Його суть — відно­шення мислення до буття. Це питання має дві сторони:

1) що існувало раніше — свідомість, дух чи матерія (пи­тання про первинність і вторинність);

2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об’єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаваність).

Відповідно марксизму, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто стверджує, що первинною є свідомість, називають ідеалістами. Матеріалістична традиція в історії філософії представлена багатьма формами і видами – від наївного матеріалізму древніх до матеріалістичних пошуків різних немарксистських вчень сучасності. Ідеалізм також багатоликий, але основних форм у нього дві – суб’єктивний і об’єктивний. Суб’єктивний ідеалізм бачить першооснову світу у свідомості суб’єкта. Об’єктивний ідеалізм як першооснову світу розглядає дух або ідею

Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на табори: тих, хто визна­вав можливість пізнання людиною навколишнього світу і отримання об’єктивно істинного знання про нього, і тих, хто таку можливість заперечував. Перших називають гностиками, а напрям в філософії, який вони представляють, – гностицизмом. Других – агностиками, а відповідну філософську течію – агностицизмом.

Принцип «основне питання філософії» – лише один з фундаментальних принципів, сформульованих філософською думкою на її довгому історичному шляху. Існує низка філософських вчень, автори яких намагались окреслити базові, вузлові питання, навколо яких, на їх думку, вибудовується система філософського знання. Серед них – філософські концепції нідерландського філософа XVII ст. Б. Спінози, німецького філософа XVIII ст. І. Канта, німецького філософа останньої четверті XVIII – початку XIX ст. І. Фіхте та ін..

діалектика і метафізикаяк філософські методи

термін «діалектика» вперше вжито Сократом для позначення плідної і взаємозацікавлених досягнення істини шляхом зіткнення протилежних думок. Аристотель вважав діалектикою науку про ймовірні думках

Діалектика. Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого - взаємодія (боротьба) протилежностей. Він найпоширеніший серед філософських методів.

Діалектика – це такий метод, який ґрунтується на основних принципах (базисна ідея):1.принцип об’єктивності(світ існує незалежно від волі і свідомості людини);

2.принцип суб’єктивності(існує суттєва різниця між світом і поняттям світу. Світ – це об’єктивно існуюче, поняття світу – те, як людина формує бачення світу);

3.принцип розвитку(все у світі знаходиться в процесі змін, який має упорядкований характер)

;4.принцип все загальності зв’язку(все у світі знаходиться у стані взаємовідношення);

Метафізіка - метод пізнання, який розглядає предмети і явища як статичні і ізольовані один від одного. Метафізичний метод лежав в основі бурхливого розвитку природознавства в XVII - XVIII століттях, завдяки йому наука цього періоду зробила колосальний прорив у порівнянні з попередніми епохами. Даний метод ввів в науку прийоми аналізу, систематизації предметів і явищ. Найбільшим досягненням метафізичної методології є відкриття законів механічного руху,