3.3. Будова систем.

Більшість систем великі й складні, тому з метою ефективного управління їх доцільно ділити на більш дрібні структурні частини. Цей процес поділу з урахуванням властивостей компонентів і характеру зв'язків між ними безпосередньо пов'язаний із будовою системи.

Поняття "елемент системи" застосовується в системних дослідженнях для визначення способу відділення частини від цілого. У цьому сенсі елемент виступає як своєрідна межа можливого поділу системи на елементарні складові, які дозволяють найкращим способом розібратися і зрозуміти закономірності функціонування кожної частини системи в цілісному утворенні.

Виділення елементів системи дає змогу зрозуміти будову самої системи і визначити її структурно-функціональні зв'язки та відносини. Визначення кількості таких елементів у процесі дослідження системи має суб'єктивно-творчий характер. Кожен дослідник, формулюючи цілі і завдання дослідження, визначає і глибину розподілу (декомпозиції) цілої системи на частини. Елементами системи можуть бути як підсистеми, так і її компоненти, залежно від тих властивостей, якими володіє виділений елемент системи.

Елементом слід вважати відособлену частину системи, якій притаманні певні властивості, призначення. Цілком логічним є розгляд кожної системи елементом іншої, значно більшої системи.

Елементом системи є найпростіша її частина, яку не можна поділити. Граничну здатність системи до поділу визначає характер конкретного завдання, на виконання якого спрямована система. Елементом системи можна вважати об'єкт, відносно самостійний і неподільний на конкретному рівні розгляду, що виконує певні функції й знаходиться у взаємодії з іншими об'єктами, які складають систему. Характеристика елементів системи:

1. Елемент виступає структуротворчою частиною будь-якої системи (наприклад, підприємство є складовою якоїсь галузі виробництва з одного боку і складається з цехів та служб з другого).

2. Елементу притаманні такі властивості, які будуть використовуватися системою або є потенційними для функціонального використання. Кожна властивість елементу може бути умовою для залучення елементу до системи.

3. Властивості елементів визначають їх місце у внутрішній організації системи. Елементи розвиваються в рамках системи і підкоряються умовам її функціонування, змінюючись у процесі розвитку системи або під впливом управлінського впливу.

4. Цілі системи визначають конкретну форму існування елементів як її (системи) частки. Тобто, структурна автономність кожного елементу – одна з ознак елементу системи.

5. Елементи та підсистеми взаємопов'язані. Без взаємодії елементів не може до кінця реалізуватись функція кожного елементу (економісти, фінансисти, бухгалтери). Свою функцію, своє призначення елемент або підсистема може виконати лише за умови, що буде взаємодіяти з елементами та підсистемами.

6. Взаємодія буде тим краща, чим упорядковані шими будуть взаємозв'язки елементів, підсистем.

Кожну систему можна подати як сукупність підсистем. Підсистеми – це набір елементів, що виступає автономним об'єднанням всередині системи й відзначається структурною цілісністю, наявністю підцілей функціонування й комунікативним зв'язком з іншими підсистемами чи окремими елементами системи.

Можливість поділу системи на підсистеми пов'язана з виокремленням елементів, здатних виконувати відносно незалежні функції й спрямованих на досягнення загальної мети системи.

Основі вимоги до підсистем:

1) повинні впливати на досягнення кінцевих результатів;

2) мають формуватися за ознаками, які виявляють функціональний зв'язок між ними і системою у цілому;

3) повинні бути пов'язані з діями всіх інших елементів системи та відображати взаємозв'язки, встановлені для окремих елементів системи через її підсистеми з зовнішнім середовищем;

4) мають об'єднувати у собі менші підсистеми;

5) повинні прив'язуватися до всієї системи за допомогою встановлених відносин кожної частини до тієї чи іншої характеристики, що має функціональний зв'язок з виконанням загальносистемних завдань.

Виділення підсистем залежить від типу системи, мети та механізмів її дослідження (наприклад, підсистема основного виробництва, підсистема збуту).

У найбільш загальному вигляді можна виділити наступні основні підсистеми організації:

управлінська – забезпечує процес прийняття рішень, організацію цілеспрямованої, узгодженої роботи усіх ланок або підрозділів організації для отримання визначених результатів;

технологічна – Підсистема, яка забезпечує розподіл процесу виробництва на окремі логічні стадії та процеси;

технічна – взаємопов'язаний, функціонально обумовлений комплекс обладнання організації, який забезпечує прикладне виконання поставлених завдань;

виробнича – об'єднує технічні і технологічні підсистеми, а також трудовий і сировинний потенціал, що у сукупності спрямовуються на вирішення поставлених завдань.

Виробнича підсистема є ключовою у цьому переліку. Вона передбачає виконання дій, заходів, у результаті яких виробляються товари і послуги, які постачаються організацією у зовнішнє середовище.

Виробнича підсистема складається з трьох компонентів: переробного, забезпечення та планування.

Переробна підсистема є домінуючою, вона виконує виробничу роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням вхідних параметрів у вихідні результати (тобто продукти ) послуги). Цей компонент вимагає значного ресурсного потенціалу (енергоносіїв, сировини і матеріалів, кваліфікованих кадрів, транспортних витрат тощо). Саме тому важливою с також підсистема забезпечення, яка підтримує безперебійну роботу переробної системи.

Зі свого боку, підсистема планування і контролю одержує від переробної інформацію про її стан, стан системи в цілому, та стан незавершеного виробництва.

Як було зазначено вище, будову системи потрібно досліджувати не лише шляхом виокремлення її більш дрібних частин. Необхідне також визначення характеру поєднання складових частин, шо робить актуальним питання вивчення структури, зв'язків ,і відносин елементів у будові системи.

Система має об'єктивну потребу в структурі. Основна функція структури – забезпечити внутрішню міцність, стійкість, високий ступінь сполученості всіх компонентів системи підсистем, елементів, відношень, зв'язків та їх атрибутів.

Структура відображає взаємозв'язок і взаємовідносини між елементами системи, установлюючи порядок її побудови.

Саме тому структуру системи прийнято описувати видами зв'язків і відносин між її елементами.

Відносини – це співвідношення, підпорядкованість однієї властивості елемента іншій, що відзначається статикою будови самого елемента, тобто його структури.

Складність структури зумовлена кількістю й різноманіттям зв'язків між елементами системи.

Зв'язок – це функціональна характеристика елемента системи, що визначає перенесення матеріальних, енергетичних або інформаційних компонентів від одного об'єкта до іншого. Це прояв властивостей комунікації елемента з його оточенням.

Поняття "зв'язок" часто ототожнюють із динамічним станом елементів.

Поняття "зв'язок" визначається як прояв властивостей комунікації самого елемента з його оточенням. Зв'язок здійснюється на основі закону обміну енергією інформацією і речовиною в процесі динамічною розвитку самого елемента. Поняття "зв'язок" описує ступінь обмеження вільного розвитку самого елемента. Всі елементи будь-якої системи завжди вступають у взаємодію один з одним, втрачаючи при цьому деякі з своїх властивостей. Наявність властивостей зв'язків у елемента (комунікації) забезпечує його життєдіяльність. Отже, поняття "зв'язок" визначає функціонально-процесуальну характеристику системи, а поняття "ставлення" – функціонально-структурну характеристиках.

У кожній системі може існувати безліч зв'язків, визначити характер яких досить складно. Тому доцільно вивчити класифікацію зв'язків.

Зв'язки діляться на внутрішні, коли таке перенесення компонентів відбувається між елементами системи, і зовнішні, коли вихід однієї системи стає входом в іншу. Такий зв'язок прийнято називати прямим зв'язком. Наприклад, постачання ресурсів організації. Крім прямого зв'язку, існує ще й зворотний зв'язок. Прямий зв'язок забезпечує передачу впливу, інформації з виходу одного елемента на вхід іншого, а зворотна – з виходу деякого елемента на вхід того ж елементу.

У процесі взаємодії елементів у системі встановлюються певні алгоритми їх спільного функціонування.

Так, рекурсивний зв'язок установлює причинно-наслідковий зв'язок між різними параметрами в економічній системі.

Синергетичний зв'язок визначає результат спільної дії взаємопов'язаних елементів як загальний ефект.

Циклічний зв'язок – це складний зворотний зв'язок між елементами в системі, що визначає її повний життєвий цикл. Зворотний зв'язок становить основу саморегуляції, розвитку системи, пристосування системи до мінливих умов існування. У соціально-економічних системах на принципі зворотного зв'язку грунтується функція коригування.

Зв'язки між елементами системи певним чином впливають на структуру.

Під позитивним зв'язком розуміють результат взаємодії елементів, у процесі якого не відбувається руйнування внутрішньої структури самих елементів, а виникає імпульс для подальшого розвитку елементів усієї системи.

Унаслідок негативного зв'язку відбувається руйнування як самого елемента, так і всієї системи.

Гармонізованим зв'язкам вважають стійкий динамічний стан розвитку елементів системи в результаті їх взаємодії.

За походженням виділяють зв'язки, які утворюються внаслідок: генетичного походження, коли один об'єкт служить основою для появи іншого; перетворення, коли елементи однієї системи в процесі взаємодії з елементами іншої набувають нових властивостей або в одній, або в обох системах; взаємодії декількох елементів системи; функціонування як результат нормальної життєдіяльності системи; розвитку як результат процесу переходу системи з одного якісного стану в інший; управління як окремий різновид функціональних зв'язків або зв'язків розвитку.

Кожний зв'язок має певні атрибути, тобто необхідні, постійні ознаки, властиві кожному окремому елементу системи.