4.4. Основні види соціальних організацій: формальна й неформальна організації.

Дослідження видів соціальних організацій можна розпочинати з їх еволюції (рис 4.1).

Рис 4.1. Модель еволюції соціальних організацій

Більш сучасне бачення видів соціальних організацій представлене на рис 4 2. Зокрема, вважаємо за доцільне виділити такі організації як первинна, комплексна, формальна, неформальна, адміністративна. громадська, асоціативна, добровільна, примусова тощо З-поміж цього переліку вважаємо за доцільне більш детально зупинитись на розкритті змісту формальних та неформальних організацій

Головною ознакою формальних організацій є узаконена система норм, правил, принципів діяльності, стандартів поведінки членів організації

Формальна організація основа адміністративної структури, що виступає системою узаконених знеособлених вимог і стандартів поведінки, формально заданих і жорстко закріплених наперед розписаними ролями й принципами За горизонталлю в ній відтворено вимоги функціонального поділу праці, а за вертикаллю відносини влади й субординації На виробничому підприємстві формальну організацію репрезентовано системою підрозділів, груп і робочих місць з певними функціями чи статусами

Рис. 4.2. Види соціальних організацій

Формальна організація забезпечує проходження ділової інформації, необхідної для функціональної взаємодії її членів. Вона включає різні регулятори, що нормують і планують діяльність цієї соціальної спільності. Формальна організація раціональна – в її основі лежить принцип доцільності, свідомого руху до мети. Вона принципово безособова, оскільки розрахована на абстрактних індивідів, між якими не повинно бути стосунків, що виходять за рамки службових.

Формальна організація характеризується сильною тенденцією перетворитися на бюрократичну організацію.

Переваги бюрократичної системи полягають у тому, що вона надає управлінню організацією певної усталеності, упорядкованості, дисциплінованості, функціональної ефективності. Бюрократичність надає апаратній діяльності формально-раціонального характеру, уможливлює її планування й інструментально-методичне забезпечення, запровадження оптимальних методів управління. Призначення бюрократії полягає, зокрема, у тому, щоб бути носієм нормативного, впорядковуючого начала в житті суспільства. Вона відіграє важливу соціальну роль в житті суспільства як чинник раціоналізації, впорядкування, здатний подолати чи нейтралізувати соціальну стихію. Головний недолік бюрократії – відсутність гнучкості, шаблонність дій.

Зі свого боку, зауважимо, що поряд із формальними функціонують також неформальні організації. Для них характерна система соціальних ролей, неформальних інститутів і санкцій, еталонів поведінки, переданих звичаями і традиціями. їх поява пов'язана зі своєрідністю дії "людського чинника" в організації, що ще раз підкреслює роль особи в організаційному процесі.

Неформальна організація ґрунтується на принципах саморегулювання і самоорганізації. Вона (на відміну від формальної) не є жорстко структуроваиою, будується на основі індивідуальних особливостей працівників, специфіки відносин між ними. У ній переважають групові норми, не має жорстко зафіксованих стандартів.

Отже, формальна організація створюється відносинами між знеособленими посадами й професійними позиціями, а неформальна – між живими людьми в процесі їхньої спільної діяльності.

Необхідність у неформальній організації зумовлюється таким:

• не можна стандартизувати всю сукупність відносин, котрі встановлюються в процесі спільної діяльності;

• завжди можуть виникати непередбачені ситуації, які вимагають прийняття нестандартних рішень,

• періодично з'являється необхідність в опрацюванні нових стандартів поведінки, які виникають саме в неформальній організації, а потім переносяться у формальну;

• відносини між людьми ніколи не бувають лише суто Діловими.

При виконанні виробничих функцій люди вступають в численні контакти, сприяючи встановленню спонтанних особистих зв'язків, що частково носять емоційне забарвлення. Інакше кажучи, існує розділення між професійною функцією, що виконується людиною, і самою особою.

Утворення неформальних груп виступає своєрідною формою дезорганізації, що сприяє підтримці соціальної цілісності, знято соціальної напруженості в колективі. Неформальна організація також є певним буфером між індивідом і жорсткою формальною організацією. Вона спирається на міжособистісні норми, цінності, механізми лідерства, санкції, вироблені спонтанно групою. Через такі організації індивіди залучаються до суспільного життя, інтегруються в суспільство.

Не виключена і негативна роль неформальних організацій: іноді особистий або груповий інтерес може переважати над спільною метою організації.

Процес входження людини в організацію, а організації в систему інших організацій відбувається в два етапи:

1) адаптації, тобто ознайомлення і засвоєння норм, правил поведінки, традицій, цінностей, що консолідують і інтегрують;

2) актуалізації, тобто виходу за межі загального самоствердження.

Але якщо норми й цінності не підходять людині чи організації, то на етапі актуалізації виникають проблеми. Частіше це трапляється за умов переструктурування суспільства: людині важко знайти свою організацію, а організації важко швидко перебудуватися відповідно до потреб часу.