2. Поетапність включення дитини в діяльність днз

У технології супроводу новоприбулих дітей «Сходинками адаптації» були враховані зазначені періоди адаптації. Окрім цього ми спостерігали й аналізували поведінку дітей ясельної групи, що дозволило виокремити й описати етапи адаптації дітей раннього віку до ДНЗ, характерні для більшості малят.

На першому етапі майже у всіх дітей спостерігаються ознаки нестабільності в емоційній сфері, психологічний дискомфорт. Мабуть, немає жодного малюка, який не страждав би через роз­луку з рідними. Діти відмовляються від спілкування, іграшок, хворобливо реагують на розставання з батьками — плачуть, роз­лучаючись і зустрічаючись із ними. У групі поводяться неспокій­но, часто вередують, постійно запитують про маму, просяться додому, можуть відмовлятися від їжі; буває так, що дитину нічим не можна заспокоїти. Заняття і групові ігри, організовані вихователем, дітей не цікавлять, вони не зауважують яскравих іграшок, які знаходяться у групі, віддаючи перевагу своїй улюб­леній іграшці, принесеній із дому. До однолітків і вихователя ставляться байдуже або стороняться їх.

На другому етапі діти з безлічі незнайомих дорослих виділя­ють для себе вихователя. Вони починають реагувати на ласку і пропозиції погратися,

звертаються до нього за допомогою і підтримкою, якщо виникають труднощі при виконанні ре­жимних процедур або якщо щось не виходить. Малюки хочуть, щоб вихователь їх утішив, коли вони сумують за домівкою і за мамою: діти прагнуть постійного фізичного контакту, хочуть отримувати увагу й ласку, позитивну оцінку своєї діяльності, впевненість у тому, що батьки все-таки прийдуть. Дитина може постійно ходити за вихователем, який підбадьорює дитину, за­певняє її, що мама обов'язково прийде, залучає малюка до своїх справ — просить допомогти прибрати іграшки або принести книжку, щоб почитати її з іншими дітьми. Як правило, діти охоче виконують такі прохання.

На третьому етапі діти починають користуватися іграшками, що є у групі, досліджувати незнайомі предмети й навколишнє оточення. Малюки активно привертають увагу вихователя, прагнуть залучити його до своєї діяльності, якщо виникають труднощі під час гри, звертаються за допомогою, відгукуються на пропозиції погратися разом. На даному етапі діти включа­ються у групові рухливі ігри й заняття.

На останньому етапі малюки починають цікавитися іншими дітьми, потребують спілкування з ними, прагнуть привернути до себе увагу товаришів, утримати її, посміхаються при зу­стрічі з ровесниками, заглядають в очі, пропонують іграшки. Діти починають гратися з однолітками, емоційно висловлюють­ся, кривляються, наслідуючи інших, отримуючи задоволення від таких забав. З'являються вибіркові симпатії до певних дітей. Малюки починають помічати смуток, радість інших дітей, емо­ційно співпереживають, якщо комусь боляче.

Зазначені періоди адаптації проходять усі, хто прийшов у дитячий садок, але тривалість етапів у кожного інша. Дитина швидко й безболісно може адаптуватися до ДНЗ, а може надовго зупинитися на певному етапі.

 Мета і пріорітети розвитку дошкільної освіти. Головна мета національної дошкільної освіти – створити сприятливі умови для особистісного становлення і творчої самореалізації кожної дитини, формування її життєвої компетентності, розвитку в неї цілісного ставлення до світу Природи, Культури, Людей, Самої Себе. Пріоритетами державної політики в розвитку дошкільної освіти у ХХІ столітті є : Ø її особистісна орієнтація; Ø формування гуманістичних цінностей; Ø оновлення принципів, змісту та освітніх технологій; Ø орієнтація на формування життєвої компетентності дитини; Ø забезпечення фізичного, психічного та морального здоров’я ; Ø пріорітет інтересів дитини перед усіма іншими; Ø формування свідомого відповідального ставлення до життя; Ø творча самореалізація педагогів; Ø інтеграція науки та освіти; Ø соціально – педагогічний патронат сім’ї; Ø створення індустрії освітніх засобів; Ø інтеграція національної дошкільної освіти у Світовий освітній простір. Система дошкільної освіти має забезпечувати : - формування елементарного дитячого світогляду особистості, реалістичного образу – Я; здатність орієнтуватися в життєвих ситуаціях, пристосовуватися та доцільно впливати на них ; вміння реалізувати свій природний потенціал, задовольняти основні потреби, виявляти продуктивну активність, самостійність, здатність опиратися руйнівним впливом, відстоювати власну гідність; - розвиток у дошкільника цілісної наукової картини світу, реалізацію системного підходу до його виховання і навчання, рівномірну представленість у змісті педагогічної роботи різних сфер життя, видів діяльності, форм активності дитини; - виховання моральності, здатності дошкільника орієнтуватися на совість як внутрішню етичну інстанцію, бути безкорисливим, надавати підтримку і допомогу тим, хто цього потребує, визнавати чесноти інших людей; - урахування індивідуальних особливостей дитини  ( темпераменту, статевої належності, інтересів, особистісного досвіду, індивідуальної історії життя, емоційного стану, темпу розвитку).; - прилучення дитини до системи цінностей, культури і традицій українського народу, виховання шанобливого ставлення до його надбань та рідної мови; ознайомлення з культурою народів світу; формування культури міжетнічних та міжособистісних взаємин; - підтримку природного прагнення дошкільника до виявлення активності, здатності діяти за власним бажанням, самостійним вибором, приймати рішення, відповідати за їх наслідки; - орієнтацію на доцільність, здоровий глузд, корисність життєвих впливів для розвитку дитини, виникнення відповідних віку новоутворень, оптимізацію фізичного та психічного навантаження, праці та відпочинку; - стимулювання м’язової активності дитини, зміцнення її фізичної витривалості, прищеплення уміння диференціювати корисне і шкідливе для свого організму та особистості , орієнтуватися на показники здоров’я та хвороби, елементарно підтримувати себе в екстремальних або складних життєвих ситуаціях. - виховання у дошкільників прихильного ставлення до людей, довіри до людського оточення, відчуття своєї захищеності ним, прагнення встановлювати та підтримувати з ним щирі стосунки; вміння розрізняти людей за ознаками статі, віку, спорідненості, соціальними ролями, приємністю; - розвиток образних форм пізнання світу ( сприймання, наочно – образного мислення, уяви ) через дитячі види діяльності, оснащення зовнішніми формами орієнтовних, пошукових дій; формування сенсорних еталонів, наочних моделей; - формування дитячої творчості, вміння не лише репродуктувати , а й створити та реалізувати власні задуми, спиратися на свій життєвий досвід, чуттєві та практичні враження; - заохочення дитини до розвитку здібностей загального, неспеціалізованого характеру; - розвиток почуттів, емоційної сприйнятливості, емпатії ; корекцію емоційної глухоти, нечутливості, байдужості, жорстокості, песимізму; - виховання у дошкільника почуття самовортісності, віри у свої можливості, своє значення для інших людей, формування оптимістичних життєвих перспектив; - формування довільної поведінки, виховання характеру, вміння долати труднощі, досягати високих стандартів якості продуктів праці; - надання пріоритету сьогоденним розливальним, виховним та навчальним завданням; - диференціацію „паспортного”, „біологічного”, „психологічного” та „соціального” віку дошкільника; - високу культуру педагогічної оцінки життєвих досягнень дошкільника; - наступність у змісті дошкільної та молодшої шкільної ланок освіти; - інноваційний характер освітньої діяльності, використання сучасних виховних і навчальних технологій. Організація життєдіяльності дитини.  Здавалося б, нікого не треба переконувати в перевагах індивідуально орієнтованого підходу до виховання дітей. Проте життя показує, що на практиці і педагоги, і батьки далеко не завжди діють відповідно. Адже для цього потрібне глибоке і всебічне вивчення дитини, врахування всіх її особливостей. Нехтуючи індивідуальністю, намагаючись причесати всіх під одну гребінку, завдаємо значної шкоди дитини. Про те, як правильно побудувати день для „сов” і „жайворонків”, як організувати життя дитини з урахуванням її темпераменту, характеру, стану здоров’я і йдеться в статті кандидата педагогічних наук, викладача Центрального Інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України Е. Сарапулової. Чи знаєте ви, що темперамент людини протягом життя в основі своїй не змінюється і залежить від фізіологічних особливостей організму? Далеко не всім сучасним педагогам відомо, що будь – яке порушення біологічного ритму людини чи намагання нав”язати індивідові непритаманний йому темп життя негативно впливають на здоров”я, інтелект і психіку особистості. На жаль, в більшості дитсадків сьогодні розпорядок дня однаковий для всіх вихованців однієї вікової групи, а отже, індивідуальні особливості дитини не враховуються. Внаслідок цього страждають і малята, і самі педагоги, бо опинившись у несприятливих умовах, дитина починає вередувати. Особистісно орієнтована, гуманістична педагогіка розглядає дитину в сукупності всіх її проявів, у тому числі й вікових, статевих, особливостях індивідуальної історії життя тощо. Це вимагає змін у підході до комплектування груп, організації життєдіяльності дитини. Звичні назви, наприклад режим, зона  ( ігрова, театральна і т. д), куток, п”ятирічки - шестирічки тощо, є дониною учорашньому дню. Специфіка впровадження у практику особистісно- орієнтованої моделі дошкільної освіти полягає в тому, що педагог має навчитися бачити в кожній дитині риси, притаманні саме їй, а на абстрактному представникові певної віково- статевої групи. Отже, йдеться про підсилення ролей індивідуального та диференційованого підходів до організації життя й діяльності дошкільнят. Організація життя дітей у ДНЗ традиційно починається з комплектування груп, оскільки вікова ( за паспортним віком дітей ) група є основною організаційною одиницею із своєю територією, приміщенням, оснащенням, умовами, порядком організації життя ( харчування, відпочинку, сну, діяльності) , сукупністю правил, заходів, норм. Сьогодні дедалі більшого поширення набуває комплектування різновікових груп, які,  1) дають можливість спільного перебування братів і сестер, інших родичів, сусідів близького віку, які товаришують; 2) демонструють готовність педагогів диференційовано підходити до дітей, брати до уваги не лише їхній паспортний, а й фізичний, психічний, психологічний, соціальний вік, залучати до спільної діяльності різновікове співтовариства, формувати досвід спілкування та спільної діяльності дітей різного віку.  Саме на етапі дошкільного дитинства починають функціонувати й розвиватися такі важливі механізми особистісного становлення, як ідентифікація ( прийом пізнання, за допомогою якого встановлюється тотожність, подібність об’єктів, визначається спільність певних рис, ознак) - диференціація та узагальнення.  Все, що оточує малюка перших 6-7 років життя, має бути різноманітним, варіативним, сприяти можливості зіставляти, порівнювати, аналізувати, оцінювати. Малюк звіряє себе з іншими, через емоційно –когнітивне ототожнення та встановлення відмінностей пізнає себе та навколишній світ; навчається розуміти інших, приймати чужі норми і цінності, ставити себе на місце іншого, ототожнювати себе з певною групою; симпатизувати одним і відчувати неприязнь до інших. Тому, практика створення груп за статевою ознакою ( окремо хлопчики і дівчатка ) або здібностями ( загальними чи спеціальними) є штучною, передчасною. Вона шкодить, ніж іде на користь розвитку особистості в дошкільному віці.  Через організовану у ДНЗ життєдіяльність дошкільних має освоювати світ у його різноманітних формах, зв’язках та залежностях. ( стираються „ чоловічі” і „ жіночі” сфери діяльності; здібності розвиваються продовж життя стрибкоподібно). Осучаснюючи організацію життя дошкільника в умовах ДНЗ, доцільно практикувати поділ групи на підгрупи. Це дає змогу працювати з підгрупами різним дорослим - двом вихователям, вихователеві та практичному психологові, вихователеві – музичному керівнику, вихователеві та інструктору фізичного виховання. Завдяки цьому робота стає більш диференціюванню, дозволяє надавати дітям індивідуальну допомогу.  Сьогодні однакова група є основною організаційною одиницею ДНЗ, важливо: - щоб вона функціонувала як відкрита система ; - щоб діти мали більше часу ( включаючи різні заняття) проводити в різновікових співтовариствах, які є всередині Д/з. Повноцінне соціальне середовище. Взаємо навчання спілкування активна участь старших і молодших дошкільника членів родини дошкільників, їхнього з дорослими у життєдіяльності  морального розвитку. ДНЗ і групи. У регламенті життя дітей мають передбачатися місце і час для різноманітних і вільних проявів інтересів самої дитини ( особистий час ). Діти мають займатися своєю улюбленою справою, самовизначитися та мати гарантії , що їм не нав;язуватимуться в цей час інші заняття. Уміти наповнити особистий, вільний час змістом, поставити конкретну мету і досягти бажаного - дуже важливого для особистісного зростання. Ранковий прийом дитини в ДНЗ - залежить стан і настрій малюка, його відчуття безпеки, захищеності протягом дня.  Привітність дорослого, спокійна посмішка, зацікавленість дитячими проблемами, природність поводження, внутрішня налаштованість на доброзичливе спілкування - запорука оптимістичного ставлення дошкільника до життя поза рідною домівкою. Дуже важливо надати вихованцеві можливість вільно визначитися з темпом , характером і динамікою входження в .життя групи, щоб він відчував доброзичливість дорослого, відсутність з його боку регламентації. Ранкова гімнастика : чи завжди корисна? Ранкова гімнастика корисна для холериків і сангвініків. Для меланхоліків і флегматиків гімнастичні вправи доцільно перенести на другу половину дня. Вранці ці діти і так нічого не встигають. До того ж інтенсивні фізичні вправи не стають для них джерелом бадьорості, а навпаки, стомлюють, викликають сонливість та бажання знову лягти в ліжко. Але флегматики стомлюються не від самої діяльності, а від її досить швидкого темпу. Їм краще виконувати всі вправи повільно. Що ж до меланхоліків, то їх взагалі стомлює будь - яка діяльність, навіть легка й приємна. Отже, фізичні вправи з такими дітьми варто виконувати в період найбільшої активності,причому проводити їх недовго і в спокійному темпі. Таким чином, не для всіх малят гімнастика має бути ранковою. Харчування - є непростим моментом організації життя дитини . З одного боку , воно сьогодні збіднене, недосить повноцінне; з другого - більшість педагогів, як і раніше , намагається будь – що примусити дитину зїсти унормовану під абстрактне поняття віку кількість їжі. Проте біологічні потреби, як психологічні та соціальні, індивідуальні, залежать від багатьох чинників і мають відповідно задовольнятися. Як і коли треба їсти. Не варто об”єднувати представників різних темпераментів за сніданком, обідом, вечерею. Темп приймання їжі в дітей буде таким самим, як і темп усієї іншої їхньої діяльності. Розмір порції має визначатися індивідуально, так само, як час і кількість разів харчування на день. Одним дітям, незалежно від темпераменту, корисніше їсти потроху, але часто. Іншим – більшими порціями, але рідше. Це залежить від кількох чинників, зокрема від шлункової секреції. Проте є кілька загальних правил , дотримуватися яких рекомендує відомий український лікар М. Амосов: - варто збільшити тривалість приймання їжі для всіх дітей. Ретельне, неквапливе пережовування сприяє поліпшенню травлення і кращому засвоєнню поживних речовин. - дитину не можна силувати їсти. Недоцільно готувати страви, які вона з якихось причин не любить. Йде на користь тільки та їжа, подобається дитині, викликає в неї позитивні емоції Інакше можливі спазми шлунка, виникнення виразок.  - усім дітям корисно випити за кілька хвилин до їди склянку несолодкого, бажано яблучного соку, який стимулюватиме виділення шлункового соку і поліпшить процес травлення. - перекуски між окремими прийомами їжі не бажані. Виняток становлять яблука чи інші фрукти у невеликій кількості. - важливо естетично сервірувати стіл, навчаючи дитину культури споживання їжі і поведінки за столом. Не варто, проте, зловживати повчаннями, настановами і зауваженнями під час їди. Вчити треба ненав”язливо і непомітно. Американські дослідження у сфері харчування та дієтології  виявили , що перевтомленим і ослабленим дітям, за відсутності в них апетиту, доцільно дозволити розпочинати обід чи вечерю із солодощів. Виснаження організму нерідко супроводжується зниженням вмісту цукру в крові. Тому дитині іноді варто з”їсти маленьку шоколадку, щоб у неї з”явився апетит. Однак до цієї рекомендації слід підходити обережно і дуже індивідуально: в більшості дітей солодощі можуть негативно вплинути на апетит. Заняття. Якщо традиційною метою занять було навчити , передати знання і вміння з того чи іншого предмета  ( математики, мови, природи тощо) , то тепер мета стає глобальнішою - допомогти дошкільникові опанувати складну науку життя, набути компетентності у різних його сферах. Це має позначитися на тематиці занять, зміцненні їх зв”язку з реальним життям та його сьогоденними проблемами. Основною турботою педагога мають стати не стільки кількість, якість знань як таких, їх відповідність паспортному віку, скільки те, чи спрацьовують вони на компетентність дошкільника: - чи знадобляться йому в реальному житті ; - чи сприяють розвитку самостійності дитини, творчому ставленню до життя - чи опелюють до власного досвіду ; - чи відповідають віку; темпераменту, статевій належності, інтересам, настрою, родинним обставинам дошкільника. Заняття має перетворитися на більш - менш добровільну організацію дітей задля справи, що їх на певний час об”єднує, без позбавлення при цьому малюків права на вільний вибір, пересування, час завершення і перехід до іншого виду діяльності. Це не означає відмови від регулярності і порядку у повсякденному житті. Такий перехід означає пріорітет свідомого порядку, доцільного та обґрунтованого регламенту, продуктивного для кожного навантаження, запрошення, а не примусу. Діти - сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною, та цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому в них треба з раннього віку розвивати терпіння, цілеспрямованість, формувати звичку сумлінно виконувати й завжди завершувати розпочату справу, глибоко вникати в суть кожного питання, а також намагатися постійно підтримувати в них сталий інтерес до навчання. Холерикові на заняттях важко зосередитися , тому, працюючи з ним , треба використовувати цікаві для нього види діяльності, поступово розвиваючи наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у виконанні завдань. Перші заняття з холериком можуть тривати не більше 5 хв., і лише поступово їх можна довести до 35- 40 хв. Іноді цей процес триває 1- 2 роки. Щоб холерик, який швидко виконує навчальне завдання, не заважав іншим дітям, варто підготувати для нього цікаві додаткові завдання, але пропонувати їх слід за умови якісного виконання основного. Щось неякісно зроблену варто переробити разом з дитиною, спершу пояснивши їй, чому треба повернутися до виконаної роботи, і разом проаналізувати її недоліки. Холерики здебільшого миттєво запам”ятовують інформацію і так само швидко її забувають. Через це в роботі з холериками незамінним є регулярне повторення матеріалу. З дитиною – флегматиком найдоцільніше проводити спеціальні ігри, які розвивають її мислення, уяву, фантазію. Її треба навчити правильно переключати увагу під час виконання завдань і раціонально розподіляти час. Спілкуючись з флегматиком, особливу увагу варто звернути на те, щоб створити в дитині позитивне ставлення до навчання і спільної з дорослим чи однолітками діяльності. Негативні емоції породжують у флегматика протидію : тривалі вияви впертості, відмову від роботи і спілкування. Всілякі змагання втомлюють флегматика, він швидко втрачає до них інтерес. Від флегматика також не можна вимагати миттєвої відповіді на запитання, швидкого переключення на інші види діяльності.  Як уже зазначалося, єдине, чим можна дещо прискорити діяльність цих дітей, - сформувати в них стійкі, напівавтоматичні навички. Цей процес досить повільний, але сформовані навички, як правило, закріплюються назавжди. Раннє навчання читання, письма і лічби – це також для флегматиків і меланхоліків. Проте беззаперечним є той факт, що навіть доросла людина – флегматик чи меланхолік – читає, пише і лічить у 2 – 3 рази повільніше за сангвініка. Це означає, що повністю ліквідувати “уповільненість” не вдається ніколи. З цим треба змиритися, адаптувавши режим дня і методи виховання до потреб та індивідуальних особливостей дитини, і не намагатися “переробити” її. Для меланхоліків характерні страх перед новими видами діяльності, занижена самооцінка, не рішучість. Вони потребують тактовної кваліфікованої допомоги з боку дорослих, мета якої – водночас і навчити дитину необхідного, й усунути чи пом”якшити негативні чинники. Якщо для сангвініків придатні будь – які форми роботи, то для представників інших типів темпераментів бажано практикувати поряд з масовими групові та індивідуальні форми проведення занять чи ігор. Для спільної діяльності доцільно об”єднувати в групи флегматиків із флегматиками, холериків із холериками чи сангвініками, меланхоліків із сангвініками або флегматиками, сангвініків із сангвініками. Спільна діяльність холерика із флегматиком чи холерика з меланхоліком переважно непродуктивна і втомлює обох дітей. У контексті заняття та поза ним більшої ваги має набути спілкування як одна з провідних діяльностей .  Збагачення, розширення вектора спілкування дошкільника, збалансованість ділового та особистісного, орієнтація педагога у дитячих прихильностях – важливі умови повноцінного розвитку особистості у дошкільному віці. Практика об”єднання дітей за обґрунтованою вимогою дорослого і добровільним вибором вправляють їх в умінні спілкуватися з тим , хто приємний, і з тим, з ким зводять обставини, і з тим , хто вправніший за тебе .  Сон. О котрій годині слід будити дитину вранці? Треба врахувати насамперед особливості її біоритму, тобто визначити „жайворонок” вона чи „сова.” У „жайворонка” підвищення інтелектуальної та фізичної активності спостерігаються у першій половині дня. Відповідно треба простежити, щоб малюк рано лягав спати і рано прокидався. Навчальну та іншу діяльність „жайворонка” варто планувати на першу половину дня. У „сови” всі процеси функціонують навпаки: вона активізується в другій половині дня, пізно засинає і пізно прокидається. Відповідно заняття з нею будуть продуктивнішими після обіду. „Совам” можна дозволити лягати спати о 21 годині ( намагання вкласти їх раніше все одно викличе протест ) . Але за цих умов дитина має спати необхідну для її віку кількість годин, а отже, прокидатися пізніше. Ослабленим дітям із хронічними захворюваннями треба спати більше, ніж рекомендують лікарі ( в середньому для вікової групи). Час вкладання залежатиме й від того, чи спить дитина вдень. Денний сон бажаний для всіх дошкільнят. Існує певна категорія людей, яка не тільки в дитячому, а й у дорослому віці найкраще почувається , коли має змогу поспати вдень одну – дві години. Нічний сон у такому разі можна скорочувати без шкоди для малюка, оскільки недоспані в ночі години компенсуються за рахунок денного сну. Такий організм пристосований для активної, але нетривалої діяльності і протягом доби потребує двох пауз у роботі - денного і нічного сну, під час яких його енергетичні ресурси поновлюються. Проте деякі діти через свої фізіологічні особливості, навпаки, не можуть заснути вдень. Для них бажано у післяобідній час знайти спокійне цікаве заняття ( наприклад, розглядання малюків, робота з „конструктором” тощо) або дозволити тихо полежати й відпочити. Але тривалість такого сну таким дітям варто збільшити. Денний сон - є складником устрою життя в ДНЗ. Для більшості дітей він є корисною паузою , відпочинком від активного життя. Чим молодша дитина , тим більше потребує відпочинку всередині дня. Важливим денний сон є для дітей з ослабленим здоров”ям, підвищеною чутливістю, імпульсивних, з нервовими розладами тощо. Проте з віком стає дедалі більше дітей , які засинають усередині дня вряди години, яким важко тривалий час лишатися у ліжку. А для деяких дітей, як відомо, денний сон не є біологічною чи психологічною потребою. Тож педагог може індивідуально підходити до вибору найдоцільнішого для кожної дитини способу відпочинку. Важливий складник життя дошкільника в умовах дитячого садка – прогулянка, один з найулюбленіших моментів у розпорядку дня. З нею педагоги і діти пов”язують свої плани, наміри, мрії. Саме тому важливо збалансувати реалізацію дорослим програмових вимог з бажаннями самих вихованців, пов”язаними з прогулянкою. Варто по - різному спланувати прогулянки залежно від погоди, освітніх завдань, загальної атмосфери в групі, настрою та інтересів дітей. Природно, щоб зранку переважало спілкування, вдень – екскурсії, праця в природі, ввечері - доведення розпочатого до кінця, групування за інтересами. Найважче - виявити гнучкість, внести необхідні корективи у попередні плани, узгодивши їх з реальним станом речей.  Організація дозвілля. Ефективність прогулянок та ігор також значною мірою залежить від урахування темпераменту дитини. Сангвініка цікавлять практично всі ігри. Він легко приєднується до розваг, організованих іншими, і сам виступає в ролі лідера, організатора. Допомога дорослого в цьому разі обмежується здебільшого пропонуванням ігрового сюжету чи поясненням правил нової гри.  Невтомність, енергійність, схильність до ризику, пустотливість, задерикуватість, нетерплячість і висока конфліктність холериків часто стають причиною травм, бійок та інших негараздів. Організуючи сюжетно – рольові ігри для холериків, доцільно добирати ролі, які сприяли б вихованню в цих дітей доброти, співчутливості, турботливості, ввічливості, вміння стримувати емоції. Кілька разів на день бажано знайти можливість залучити холерика до спортивних занять чи рухливих ігор , щоб спрямувати його невгамовану енергію в корисному напрямк. Варто зазделегідь продумати для холерика програму організації дозвілля або спланувати її разом із самою дитиною. Інакше розваги холерика будуть надто галасливими і не завжди гуманними.  Холерики не вміють і не люблять перебувати на самоті. Проте це неодмінна умова нормального розвитку дитини. Так, учені вважають, що однією з причин уповільненого розумового розвитку багатьох вихованців дитячих будинків та інтернатів є відсутність у дітей можливості на самоті проаналізувати здобуту протягом дня інформацію. Отже, дітей з холеричним темпераментом слід привчати до цього. Флегматики не емоційні від природи. Тому в процесі гри доцільно ознайомлювати їх з різними проявами почуттів та емоцій у різноманітних ситуаціях: співчувати, жаліти, радіти тощо. Щоб дитина виросла ініціативною, треба вміти помічати й заохочувати кожний прояв її самостійності. З флегматиками корисно часто грати в нетривалі за часом ігри, де потрібні швидкість і точність рухів, кмітливість. Флегматики втомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдному галасливому колективі, і ця втома має фізіологічну основу. Тому намагання флегматика періодично усамітнюватися – своєріднв захисна реакція організму. Позбавлення флегматика можливості чергувати періоди спілкування з людьми з тривалим відпочинком на самоті або в товаристві близького спокійного товариша може поступово призвести до розладу нервової системи і психіки дитини. Меланхолікам часто буває притаманна сором”язливість. Вони боязкі, легко ображаються. Ці діти потребують постійної моральної підтримки та психологічної допомоги. Від того, наскільки повно і вчасно дорослий надає таку допомогу, залежить його авторитет в очах дитини. Організація предметного середовища в ДНЗ має підпорядковуватися завданням фізичного і психічного благополуччя дошкільника, а інтер”єр приміщень, меблі, іграшки, фізкультурне обладнання - відповідати “ергономіці дитинства”. Висока культура інтер”єру – важлива умова оптимальної організації, “розвивального середовища”. “Зони” і “куточки” можуть бути розташовані в приміщенні до потреб та інтересів дітей. Перебуваючи в д/с , малюки мають почуватися господарями, які свідомо дбають про порядок і водночас можуть приймати самостійні рішення. Отже, позиція оновлення організації життєдіяльності дитини в умовах ДНЗ - охорона її фізичного, психічного і морально – духовного здоров”я; збереження дитячої субкультури, впровадження у життя принципів активності, системності, визнання приріотету “дитячих видів” діяльності та форм їх організації.