12.Язичництво і християнство як основні світоглядні системи усної народної творчості слов’ян, період двовір’я.

13.Вплив християнства на розвиток української народної словесності.

Християнство впливало на розвиток народної творчості в різний спосіб: спочатку — у вигляді окремих елементів та вкраплень у твори усної словесності, що до цього часу зберегли свій язичницький характер, а згодом — значно глибше. Не всі жанри народної творчості однаковою мірою зафіксували відбитки того чи іншого світогляду. Кожен із жанрів має свою історію творення та розвитку, відчуваючи різні впливи. Незаперечним залишається той факт, що під впливом християнства в усній народній творчості, як і в культурі в цілому, утворився своєрідний релігійний синкретизм (поєднання), що виявився у співіснуванні язичницьких поглядів, мотивів, обрядів та символів із християнськими. Під цим кутом зору історичних зв´язків та функціонування усної народної творчості і будемо розглядати далі розвиток окремих фольклорних жанрів та їх поетику.

14.Поділ доісторичної та історичної епох на періоди, аналіз періодів.

Більшість учених визнає доцільним виокремленням двох великих епох в історії українського фольклору:

- доісторичної(міфологічної, дохристиянської) про яку не існує жодних писемних свідчень. Судження про їх особливості грунтуються на результатах досліджень археологічних знахідок, інших предметних свідчень тієї епохи.

- історичної(християнської), найхарактерніша ознака якої – розвиток писемності, що дало змогу письмово зафіксувати значну кількість фольклорних творів і артефактів.

Міфологічна епоха – це час, у який виникли перші явища УНТ, коли первісні уявлення і вірування оформилися у більш окреслену систему культів.

Таким чином, першим періодом, в який зародилися початкові форми фольклору, є палеоліт. У зв’язку з основним видом діяльності – мисливством – тоді склалася рання стадія культу і магія полювання, що в загальному виражались у драматично-танцювальних формах( ритмічні рухи, жести, звуки).

Другий період – мезоліт або кам’яний вік. На цій стадії розвитку суспільства з’явилась перша відносно оформлена система культів тварин, рослин, природних стихій, а також різноманітні форми поклоніння предметам. Тоді ж зародилися первісні ритуали, пов’язані з культовою вогню як необхідної умови ісування людей.

Третій період – протонеоліт. Осілий спосіб життя сприяв вивченню довкілля, спостереження за рухом небесних світил. Це привело до появи астральних культів(поклоніння сонцю, місяцю, зорям), до виникнення перших міфів про природу, людину і світ.

Чертвертим періодом є неоліт чи мідний вік. Основним досягненням цього періоду є будівництво житла із вбудованою в ньому піччю. Цей чинник сприяв значному розширенню фольклорної системи. Поява в домі печі спричинила трансформування культу вогню у культ домашнього вогнища.

В останню стадію неоліту сформувалась так звана трипільська культура(3-2 тис. до н. е.). Основним заняттям трипільців було землеробство. Вирощували ячмінь, просто, пшеницю. Очевидна саме тоді остаточно сформувались календарно-обрядові цикли, тобто ритуальні дійства, пов’язані з працею людей на землі.

З традицією задобрення сил природи та явищами первісної релігії усталюється практика жертвоприношення, в тому числі людських, з метою задобреня божеств.

П’ятий період – епоха бронзи чи бронзовий вік(2 тис. до н.е – 0 ст. до н.е). У цьому періоді трансформується форма похоронного обряду: він відбувався у вигляді поховання в землю з насипанням високого кургану. Із розширенням уявлень про потойбічне життя та душу ускладнюється календарно-обрядова творчість, до якої долучаються річні обрядові свята вшанування померлих на місцях їх поховань. Сама календарна обрядовість доповнюється словесними текстами, що лягли в основу жанрів календарної творчості – колядок, щедрівок, веснянок, купальських, жниварських пісень.

В епоху залізного віку на території праукраїнських земель на основі трипільської культури сформувалась стійка скіфська культура.

Сьомий період – праслов’янський. Праслов’яни теж сповідували язичницьку віру, яка упродовж попередніх століть сформувалась у досить чітку систему поглядів і вірувань. У центрі було поклоніння сонцю, інших світилам, явищам природи і стихіям(вогню, воді, вітру) та їх божественим втіленням – ідолам(Перуну – бог неба і землі, блискавки і грому; Сварогу – прабог, владика світу; Велесу – бог творгівлі, музики, мистецтва, поезії та падземного світу).

Історична епоха

Першим періодом історичної епохи є княжий період, який для розвитку УНТ став переломним. Таким чином поряд із древнім істоичними рукописними документами в цей час твориться, виробляючи певну систему, усний героїчний епос, основними жанрами якого стають билини, легенди, перекази.

Другий період розвитку фольклору історичної епохи припадає на добу козаччини, яка в свою чергу поділяється на 3 етапи(Запорізької Січі, Гетьманщини і Гайдамаччини). Оскільки УНТ породжена самим життям народу, вона моментально і точно реагувала на всі події, що відбуваються в житті народу. Найпоширенішими жанрами стають думи та історичні пісні, у яких відображено всі віхи та події української історії.

Третій – період бездержавності(18-19ст.). Колишні героїчні ноти епосу слабшають, зміст дум та легенд набирає новелістичного характеру, сюжети їх зводяться до відображення різних побутових дуалей, родинних стосунків, які мають багато спільного з ліричними народними піснями і баладами; відображає переважно конфлікти родинного життя. Тому, фольклор того періоду має інший колорит, з побутовими домінантами.

Четвертий період історичної епози – час новітнього розвитку УНТ(20 ст). Стоврюються нові тексти української історичної епосу про подвиги і поразки народних повстанців, борців за незалежність Батьківщини.

У так званий період «застою» найпоширенішим жанром УНТ була лірична пісня та витворений радянською субкультурою жанр політичного анекдоту.

15.Річна циклічність та ритуально міфологічна основа виникнення жанрів календарно-обрядової творчості. Поділ на цикли(загальна характеристика).