- •1.Літературознавство як наука. Предмет, об’єкт та завдання літературознавства.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. . Внесок Пантелеймона Куліша.
- •3. Сюжет і фабула літературного твору.
- •4.Конфлікт художнього твору
- •1.Літературознавство як наука та її зв’язок з іншими фундаментальними науками.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. І Михайло Драгоманов.
- •3.Сожет літературного твору.
- •4.Композиція художнього твору
- •1.Літературознавство як наука. Основні літературознавчі дисципліни.
- •2.Іван Франко як літературознавець.
- •3.Внутрішня форма художнього твору
- •4. Віршування. Силабічне віршування
- •1.Літературознавство як наука. Допоміжні літературознавчі дисципліни.
- •2.Українське літературознавство початку хх ст. . М. Грушевський, с. Єфремов.
- •3.Система образів художнього твору.
- •4.Силабо-тонічне віршування.
- •1.Літературознавство в античному світі. Платон та Аристотель як літературознавці.
- •2.Період «Розстріляного Відродження» та українське літературознавство.
- •4.Рима. Види рим.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Поетика» Арістотеля як перша системна літературознавча праця.
- •2.Внесок українських вчених в еміграції в українське літературознавство. Д. Чижевський.
- •3.Система образів художнього твору. Розповідач.
- •4.Стопа. Види стоп.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Послання до Пізонів» Горація.
- •2.Література як вид мистецтва. Література серед просторових та синтетичних видів мистецтва.
- •3.Система образів художнього твору. Ліричний герой.
- •4.Рід і жанр літератури. Загальні поняття.
- •2. Лірика.
- •3. Ліро-епічні жанри.
- •4. Драма.
- •1.Літературознавство античності. Філософи Стародавньої Греції про специфіку літературної творчості.
- •2.Літературно-художній образ. Поняття і структура..
- •3.Система образів художнього твору. Образ автора.
- •4.Рід і жанр. Епічний рід.
- •1.Літературознавство в епоху Середньовіччі. Аврелій Августин і Тома Аквінський про літературу та її призначення.
- •2.Літературно-художній образ як форма відображення дійсності.
- •3.Система образів художнього твору. Персонаж.
- •4.Рід і жанр. Ліричний рід.
- •Лірика.
- •1.Літературознавство епохи Відродження.
- •2.Літературно-художній образ як форма буття художнього твору.
- •3.Система образів художнього твору. Образ читача.
- •4.Рід і жанр. Драматичний рід.
- •1.Літературознавство в період Бароко.
- •2.Види літературно-художнього образу.
- •3.Система образів художнього твору. Пейзаж та інтер’єр.
- •4.Рід і жанр. Ліро-епос та інші суміжні утворення.
- •1.Наука про літературу в руслі класицистичної естетики.
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її структура.
- •4.Епічний рід. Великі епічні жанри.
- •1.Утвердження теорії літератури як самостійної науки .
- •2.Гротеск як підвид автологічного художнього образу
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її ознаки
- •4.Епічний рід літератури. Малі епічні жанри.
- •1.Міфологічна школа в літературознавстві.
- •2.Метологічний тип художнього образу
- •3.Функції зовнішньої форми художнього твору.
- •4.Ліричний рід літератури. Проблеми класифікації жанрів.
- •1.Біографічний метод в літературознавстві.
- •2.Метологісний тип художнього образу. Символ.
- •3.Засоби словотворчого увиразнення мовлення.
- •4.Ліричний рід літератури. Система жанрів.
- •1.Інтуїтивізм як метод в літературознавстві.
- •2.Металогічний тип художнього образу. Алегорія.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Група слів з історичним забарвленням.
- •4. Художній метод, напрям, стиль. Поняття. Межі існування.
- •1.Культурно-історична школа в літературознавстві.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів іншомовного походження.
- •4..Поняття художнього методу, його співвідношення до художнього напряму.
- •1.Фройдизм як напрям в літературознавстві.
- •2. Літературно-художній твір та його риси.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів стилістичного забарвлення.
- •4.Модернізм як художній напрям. Основні риси та течії.
- •1.Зародження українського літературознавства в період Київської Русі.
- •2.Структура літературно-художнього твору.
- •3. Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Природа тропа.
- •4.Імпресіонізм як течія. Дискусія про його місце в реалізмі та модернізмі.
- •1.Українське літературознавство в період бароко. Перші українські поетики.
- •2.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метафора та порівняння.
- •3.Структура літературно-художнього твору. Зміст.
- •4.Експресіонізм як художня течія та його представники.
- •1.Літературознавство в період бароко в Україні. Поетики Феофана Прокповича.
- •2.Зміст літературно-художнього твору та його елементи. Тема.
- •3.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метонімія, синекдоха, перифраз.
- •1.Українське літературознавство перших десятиліть хіх ст.
- •2.Стилістичні засоби увиразнення мовлення. Природа стилістичної фігури.
- •3.Зміст літературно-художнього твору. Фабула.
- •4..Символізм як течія в модернізмі. Символізм в Україні.
3. Сюжет і фабула літературного твору.
Сюжет - це перебіг подій, змальованих у літературному творі, життя персонажів у його просторово-часових змінах і обставинах, що змінюють одна одну.
Якщо взяти до уваги ключові епізоди сюжету, необхідні для його розуміння та розмістити їх у хронологічному порядку, то отримаємо фабулу – «випрямлений сюжет». Тому, що фабула - це перебіг основних подій, що розвиває конфліктну ситуацію і виступає у творі предметом розповіді, який сприймається читачем у вигляді цілісної картини або фрагментів життя певних осіб.
Фабулу можна переказати своїми словами. Часто розповідаючи про що книга, вистава, кінофільм, переказують лише фабульний перебіг твору. Фабула трактується як фактологічна(умовно-реальна) сума подій, про які розповідається у творі, які становлять каркас, на якому кріпиться дія і який, більшою чи меншою мірою може бути абстрагований від її чуттєво-даної безпосередності.
Основні ознаки фабули:
подієвість
конкретизованість
Якщо фабула – це схема сюжету, то сюжет – це максимальна конкретизація схеми.
Отже, сюжет – це послідовність зовнішньої(такої, що концентровано виявляється в подієвості) і внутрішньої ( пов’язаної з переживаннями, душевними станами) дії, яка художньо характеризує та образно збагачує фабулу, розгортаючи її в усій повноті, виявляючи при цьому авторську концепцію.
4.Конфлікт художнього твору
Основна суперечність між дійовими особами, яка призводить до боротьби між ними і до розвитку сюжету, називається конфліктом (лат. “незгода, зіткнення”).
Кожна історична епоха породжує свої, характерні для неї, конфлікти: феодалізм – між кріпаками та крапосними; капіталізм – між пролетаріатом і буржуазією і т. д.
Правильний вибір конфлікту, провідного в зображувану епоху, і правдиве його висвітлення у художньому творі, завжди показує, в якому напрямі йде суспільний розвиток. Конфлікт – основний рушій сюжету. Чим глибші суперечності, тим гостріший конфлікт. Чим гостріший конфлікт, тим динамічніше розвиваються події у творі.
Конфлікти за своїм характером умовно поділяються на 3 різновиди:
соціальний – суперечності між різними суспільними класами в класово –
антагоністичному суспільстві
побутовий – незгоди на грунті приватної власності;
соціально – психологічний – виявлення суперечностей у світогляді персонажа, викликаних суперечностями в суспільному житті
Білет№2
1.Літературознавство як наука та її зв’язок з іншими фундаментальними науками.
Літературознавство – це наука про літературу як вид мистецтва.
Традиційно виділяють основні та допоміжні літературознавчі дисципліни. До основних зараховують теорію літератури, історію літератури, літературну критику. Допоміжними вважають бібліографію , текстологію та літературознавчу історіографію. Деякі дослідники виводять як допоміжні літературознавчі науки: компаративістику, перекладознавство, герменетику, палеографію.
Оскільки література є одним із видів мистецтва, літературознавство невіддільне від естетики – науки про загальні закони краси, прекрасне, естетичне світосприйняття.
Літературознавство має тісний зв’язок з лінгвістикою(мовознавством) – наукою, що вивчає словесну діяльність людей, походження закономірностей розвитку й функціонування мови.
Літературознавство часто користується надбаннями історичної науки, оскільки не може не брати до уваги тривкої сув’язі художньої творчості з історичним життям суспільства.
З літературознавством пов’язана і фольклористика – наука, об’єктом вивчення якої є усне, не зафіксоване на письмі слово.
Літературознавство за потреби звертається до релігієзнавства, яке досліджує сутність вірувань та їх розвиток.
Не обійтися літературознавству і без знань з філософії – здебільшого у філософії складалася певна форма світогляду, визначалися пріорітети в осмисленні людського життя, а література згодом чи паралельно підхоплювала і художньо освоювала те , над чим роздумували філософи.
Літературознавство постійно послуговується надбанням логіки – філософської дисципліни, яка аналізує і впорядковує інформацію, допомагає знайти зв’язок між окремими елементами явища; систематизувати та узагальнити пізнане, спрогнозувати розвиток подій, відновити й реаплікувати факти минулого у причиново-наслідковому зв’язку.
Оскільки об’єктом зображення в літературі є людина , літературознавство тісно пов’язане з психологією.
Література є частиною, особливим словесним виявом культури, тому літературознавство певним чином пов’язане з культурологією, яка займається складними і різноманітними феноменами людського буття, матеріальною і духовною культурою людства.