- •1.Літературознавство як наука. Предмет, об’єкт та завдання літературознавства.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. . Внесок Пантелеймона Куліша.
- •3. Сюжет і фабула літературного твору.
- •4.Конфлікт художнього твору
- •1.Літературознавство як наука та її зв’язок з іншими фундаментальними науками.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. І Михайло Драгоманов.
- •3.Сожет літературного твору.
- •4.Композиція художнього твору
- •1.Літературознавство як наука. Основні літературознавчі дисципліни.
- •2.Іван Франко як літературознавець.
- •3.Внутрішня форма художнього твору
- •4. Віршування. Силабічне віршування
- •1.Літературознавство як наука. Допоміжні літературознавчі дисципліни.
- •2.Українське літературознавство початку хх ст. . М. Грушевський, с. Єфремов.
- •3.Система образів художнього твору.
- •4.Силабо-тонічне віршування.
- •1.Літературознавство в античному світі. Платон та Аристотель як літературознавці.
- •2.Період «Розстріляного Відродження» та українське літературознавство.
- •4.Рима. Види рим.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Поетика» Арістотеля як перша системна літературознавча праця.
- •2.Внесок українських вчених в еміграції в українське літературознавство. Д. Чижевський.
- •3.Система образів художнього твору. Розповідач.
- •4.Стопа. Види стоп.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Послання до Пізонів» Горація.
- •2.Література як вид мистецтва. Література серед просторових та синтетичних видів мистецтва.
- •3.Система образів художнього твору. Ліричний герой.
- •4.Рід і жанр літератури. Загальні поняття.
- •2. Лірика.
- •3. Ліро-епічні жанри.
- •4. Драма.
- •1.Літературознавство античності. Філософи Стародавньої Греції про специфіку літературної творчості.
- •2.Літературно-художній образ. Поняття і структура..
- •3.Система образів художнього твору. Образ автора.
- •4.Рід і жанр. Епічний рід.
- •1.Літературознавство в епоху Середньовіччі. Аврелій Августин і Тома Аквінський про літературу та її призначення.
- •2.Літературно-художній образ як форма відображення дійсності.
- •3.Система образів художнього твору. Персонаж.
- •4.Рід і жанр. Ліричний рід.
- •Лірика.
- •1.Літературознавство епохи Відродження.
- •2.Літературно-художній образ як форма буття художнього твору.
- •3.Система образів художнього твору. Образ читача.
- •4.Рід і жанр. Драматичний рід.
- •1.Літературознавство в період Бароко.
- •2.Види літературно-художнього образу.
- •3.Система образів художнього твору. Пейзаж та інтер’єр.
- •4.Рід і жанр. Ліро-епос та інші суміжні утворення.
- •1.Наука про літературу в руслі класицистичної естетики.
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її структура.
- •4.Епічний рід. Великі епічні жанри.
- •1.Утвердження теорії літератури як самостійної науки .
- •2.Гротеск як підвид автологічного художнього образу
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її ознаки
- •4.Епічний рід літератури. Малі епічні жанри.
- •1.Міфологічна школа в літературознавстві.
- •2.Метологічний тип художнього образу
- •3.Функції зовнішньої форми художнього твору.
- •4.Ліричний рід літератури. Проблеми класифікації жанрів.
- •1.Біографічний метод в літературознавстві.
- •2.Метологісний тип художнього образу. Символ.
- •3.Засоби словотворчого увиразнення мовлення.
- •4.Ліричний рід літератури. Система жанрів.
- •1.Інтуїтивізм як метод в літературознавстві.
- •2.Металогічний тип художнього образу. Алегорія.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Група слів з історичним забарвленням.
- •4. Художній метод, напрям, стиль. Поняття. Межі існування.
- •1.Культурно-історична школа в літературознавстві.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів іншомовного походження.
- •4..Поняття художнього методу, його співвідношення до художнього напряму.
- •1.Фройдизм як напрям в літературознавстві.
- •2. Літературно-художній твір та його риси.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів стилістичного забарвлення.
- •4.Модернізм як художній напрям. Основні риси та течії.
- •1.Зародження українського літературознавства в період Київської Русі.
- •2.Структура літературно-художнього твору.
- •3. Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Природа тропа.
- •4.Імпресіонізм як течія. Дискусія про його місце в реалізмі та модернізмі.
- •1.Українське літературознавство в період бароко. Перші українські поетики.
- •2.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метафора та порівняння.
- •3.Структура літературно-художнього твору. Зміст.
- •4.Експресіонізм як художня течія та його представники.
- •1.Літературознавство в період бароко в Україні. Поетики Феофана Прокповича.
- •2.Зміст літературно-художнього твору та його елементи. Тема.
- •3.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метонімія, синекдоха, перифраз.
- •1.Українське літературознавство перших десятиліть хіх ст.
- •2.Стилістичні засоби увиразнення мовлення. Природа стилістичної фігури.
- •3.Зміст літературно-художнього твору. Фабула.
- •4..Символізм як течія в модернізмі. Символізм в Україні.
3.Система образів художнього твору. Образ читача.
Образом читача називають відображеність у творі особи читача, точніше читацької свідомості як прогнозованого типу оцінки зображеного у творі.
Образ читача — багатоаспектна проблема, пов'язана як з предметом теорії літератури, так і з питаннями психології творчості та сприйняття. Стосовно поетики проблема образу читача, зокрема, постає тоді, коли художній текст розглядається не як замкнуте в собі ціле, а як таке діалогічне висловлювання, яке з самого початку зорієнтоване на певний тип читацького сприйняття, вбирає його у свою художню структуру як значущий фактор, дійову передумову естетичного сприйняття. «Часто забувають, — зауважував з цього приводу X. Ґасет, — що справжнє мовлення не лише говорить про щось, а що хтось звертається з ним до когось. У будь-якому процесі мовлення беруть участь суб'єкт мовлення та його адресат... Мова за самою своєю суттю діалогічна, й усі інші форми мовлення лише пригнічують її ефективність. Тому я й вважаю, що на увагу заслуговує лише та книга, яка дає нам відчуття того, що її автор здатний конкретно уявити свого читача, а його читач відчуває міцну руку автора». Саме в цьому напрямку і стає можливою розмова про «вписаність у текст „образу читача", який може бути, подібно до образу автора, „вичитаний" із тексту і який виступає як свого роду „маска", роль, що пропонується емпіричному читачеві».
Образ читача найчастіше конкретизують як образ читацького сприйняття, який з'являється в письменника та утримується ним у процесі творчості й моделюється зсередини його твору у вигляді різних настанов на врахування, прогнозування та оцінку можливих типів читацьких реакцій на зображуване, а також його (читача) предметного зображення. Можливе, таким чином, подвійне тлумачення поняття «образ читача»: по-перше, читач може розглядатися як певне внутрішнє, естетично зорієнтоване читацьке «я», тобто концептований, співтворчий аспект особи емпіричного, реального читача, спрямований на твір і передбачуваний автором в його настанові на потенційно мислимий діалог; по-друге, образ читача може бути співвіднесений з функцією читача як безпосереднього героя твору, у тому випадку, коли він введений у систему його дійових осіб (найчастіше це відбувається у формі звертання оповідача твору до читача як до свого уявного співрозмовника, на зразок: «як вже здогадався читач...», «нехай не ображається наш вельмишановний читач» і т. п.). Конкретне уявлення про таку форму може дати роман В. Набокова «Лоліта», буквально пересипаний подібними зверненнями: «Хочу, чтобы мои ученые читатели приняли участие в сцене, которую собираюсь снова разыграть...», «Разумеется, такие заявления от первого лица могут показаться смешными; но время от времени я вынужден напомнить о моей наружности читателю, как иной профессиональный романист, давший персонажу какую-нибудь ужимку или собаку, видит себя вынужденным предъявить эту собаку или эту ужимку всякий раз, когда персонаж появляется. В отношении меня этот прием наделен, пожалуй, глубоким смыслом. Сумрачное обаяние моих черт должно оставаться в поле зрения читателя, желающего по-настоящему понять мою повесть...», «...мой читатель (ах, если бы я мог вообразить его в виде светлобородого эрудита, посасывающего розовыми губами lapommedesacanne (набалдашник трости) и упивающегося моим манускриптом...» і т. д. Перший читацький образ, що існує у формі певного «відчуття читача», може з'являтися, за свідченнями самих письменників, на початкових етапах праці над твором: «Звичайно, це більшою мірою почуття, ніж образ, точка зору уявлюваного читача майже невідчутна, але вона існує навіть тоді, коли ще тільки обдумується твір, не кажучи вже про сам процес написання...» Порівняйте: «...В моїй уяві інколи (проте, не дуже часто) постає цілком абстрагований образ читача, скоріше не образ, а певна людська реакція на ту чи іншу (задуману) написану сцену, і тоді з'являється гостре бажання наповнити сцену до максимуму, викликати почуття, рівне тому, що володіє мною. Як правило, це найбільш напружені епізоди книги, так звані піки почуття та думки». Загальні принципи орієнтації автора на читача, впливу на нього, на думку В. Прозорова, можуть бути зведені до таких, заданих ізсередини твору, рівнів сприйняття, поступового входження читацької свідомості у художній світ твору:
«1. Рівень уваги, при якому досягається цілеспрямоване і сконцентроване введення читача в художню розповідь, знайомство із зовнішніми реаліями світу, втіленого у творі; збудження, за висловом психологів, часового або ситуативного інтересу, що з'являється в процесі сприйняття і згасає по його закінченні.
2. Рівень співучасті, що сприяє утворенню довготривалого зацікавленого ставлення до тексту, розпізнаванню в тексті „свого", „близького" шляхом як мимовільних, так і цілеспрямованих порівнянь, аналогій, асоціацій з власним життєвим досвідом.
3. Рівень відкриття, тобто урозуміння, авторського пафосу... свого роду власноручного знаходження істини, вистражданої митцем і втіленої у тексті. Виділення цих рівнів у тексті має на меті зрозуміти авторську позицію і позицію вірогідного читача в їхньому взаємопроникненні».
Зверненість письменника до свідомості адресата, читача загалом, може виконувати різні художні завдання, підпорядковані в кінцевому підсумку єдиній і основній меті — створенню передумов для формування та збагачення в процесі сприйняття типу читацького усвідомлення — переживання, найбільш близького в органічному відношенні до письменницької світоглядної позиції (процес свого роду «учнівства» естетичного пізнання та «зближення», перетворення «нейтрального» читача в ідейного та естетичного однодумця автора — ідеального «шевченківського читача», «булгаківського читача» і т. п.). Поет М. Асеев писав, що «читач завойовується поетом у міру зростання його співчуття висловлюванням поета, з одного боку, і з другого — силою засобів впливу, силою виразності поета» У. Еко, аналізуючи свій роман «Ім'я троянди», писав: «Що означало розраховувати на читача, здатного подолати першу тернисту сотню сторінок? Це саме і означало написати таку сотню сторінок, за допомогою якої виковується читач, здатний осягнути подальші сторінки. <...> На якого ідеального читача орієнтувався я в моїй роботі? Звичайно, на співучасника. На того, хто готовий взяти участь у моїй грі. Я хотів повністю перейти в середньовіччя й поселитися в ньому, як у своїй сучасності (чи навпаки). Але водночас я понад усе намагався знайти відгук в особі читача, який, перейшовши ініціацію — перші глави, стане моєю здобиччю, тобто здобиччю мого тексту. І почне думати, що йому й не потрібно нічого, крім того, що пропонує йому цей текст. Текст має стати механізмом для перетворення власного читача».
Безпосереднє введення постаті читача в структуру зображуваного, додання йому статусу «учасника» фабульних подій також є однією з форм прогнозування емоційної читацької реакції на зображуване. Крім того, модельований автором у свідомості його оповідача читацький обрис може являти собою і своєрідну форму гри з реальним, емпіричним читачем, в якій шляхом зіставлення потенційно можливих різних читацьких точок зору (як правило, «наївних»або розхожих) немовби поволі і «здалеку» формується потрібний, бажаний для автора тип читацького сприйняття.