1. Заохочення схваленням, похвалою
Схвалення виражається коротким зауваженням, яке підтверджуює, що учень діє правильно, що його вчинок позитивний («молодець», «правильно», і т. д.). Досвідчені педагоги широко використовують схвалення як засіб стимулювання корисних справ своїх вихованців.
У конкретній ситуації схвалення, уміло адресоване вихованцеві, може стати найсильнішим стимулом його діяльності. Схвалення застосовується зазвичай після того, як дитина накопичить деякий досвід виконання стимульованої вихователем діяльності. Важлива роль схвалення полягає в тому, що воно сприяє виникненню у дітей відчуття задоволення від виконаної за завданням педагога роботи, наближає той важливий момент, коли сама радість і відчуття успіху в навчанні і праці та іншій корисній діяльності стають їх головним стимулом.
Цілком очевидно, що дієвість схвалення значною мірою визначається ставленням вихованця до педагога. Чим більше в цих відносинах пошани, доброї прихильності, тим сильніше діє схвалення. Похвала може бути використана і на перших кроках виконуваної дитиною справи як підтвердження правильності цих перших кроків, своєрідний аванс.
Досить типова ситуація, коли учень, який постійно відчуває від виконуваної ним роботи почуття засмучення, – а саме так переживається невисока оцінка, – починає і до самої цієї діяльності ставитися все гірше і гірше, вона стає для нього неприємною справою. Навпаки, схвалення, похвала, вчасно висловлені педагогом, справляють радість, і ця радість прямо пов’язується школярем з виконанням ним певного завдання. Позитивне ставлення педагога до діяльності вихованця розвиває в останнього найстійкіші, найсильніші стимули.
На відміну від схвалення, похвала є більш розгорненою оцінкою, з аналізом дій, вчинків дитини («Іванко постарався, почав вчитися значно краще, ніж раніше», «Оленка не тільки хороша учениця, вона і вдома матері допомагає»).
2. Заохочення-нагорода
Нагорода – заохочення значніше, застосовується в тих випадках, коли необхідно відмітити незвичайні досягнення, вчинки, цінні своєю красою і трудністю виконання (нагорода за закінчення навчального року з відзнакою, за першість в спортивних змаганнях, за порятунок тонучої людини, за порятунок державного майна).
При похвалі і нагороді корисно колективно проаналізувати якийсь добрий вчинок, щоб він став зразком для інших. Виправдовує себе практика висунення і обговорення кандидатур, удостоєних премій і нагород.
3. Заохочення довірою
Його суть виражається в дорученні вихованцеві певної відповідальної справи. Довіра радує і надихає учня, розвиває почуття обов’язку і відповідальності, зміцнює дисципліну, організованість, ініціативу, активність – мобілізує всі сили на виконання доручення.
Для застосування довіри однією з обов’язкових умов є виникнення позитивного ставлення вихованця до педагога, відносин дружби, пошани і навіть свого роду доброї дитячої закоханості в свого вихователя, як це, зокрема, видно з багатьох творів художньої літератури. Важливе значення має правильний підбір доручення. Воно повинне зацікавити учня, захопити його в ході самої діяльності, а також бути посильним, з урахуванням його здібностей, але не легким, інакше воно не викличе необхідного вольового зусилля. Непосильне ж доручення незабаром приводить до охолодження, до втрати інтересу в його виконанні.
Іноді краще дати учневі таке доручення, яке виконується за порівняно короткий термін, щоб, виконуючи його, він знаходився в стані душевного підйому.
На довіру відгукуються всі діти, які поважають вчителя і живуть інтересами свого колективу, незважаючи на окремі порушення дисципліни, на недостатню старанність в учінні. Довіра в учнів викликає почуття відповідальності. Поставане почуття є основою виникнення нових мотивів поведінки: виконати завдання, щоб виявити себе, виправдати довіру вихователя. Ці мотиви сприяють зміцненню волі при виконанні відповідних доручень.
Довіра викликає радість і натхнення тільки тоді, коли вихованець почав сумніватися в правильності своєї поведінки, коли він мріє заслужити любов вихователя, бажає стати гідним членом колективу. Якщо ж учневі, з огляду на ряд обставин, сталі чужі інтереси колективу, байдужа думка вихователів, коли він знайшов поза школою товаришів і захопливу для себе справу, вираження довіри не чіпає його, майбутнє доручення є для нього тягарем, і він його не виконує. Довіра виявляється зазвичай в прихованому вигляді. Вона реалізується в самому змісті дитячого вчинку, спричинюваного педагогом. Спокійний, щирий тон, без докучливого підкреслення педагогом: «Я тобі довіряю», «Ти не гідний, а я в тебе вірю» і так далі (ось, мовляв, я який хороший!). З найбільшою повнотою стимулююча роль довіри виявляється, коли вона виступає в справжніх, великих справах, серйозних і відповідальних дорученнях. Не треба, однак, забувати, що довіра, виявлена один раз, ніякої чарівної сили не має і відіграє в подібних випадках лише роль поштовху, що дозволяє виявити відразу і викликати до дії вже накопичені позитивні якості дитини. Саме ж формування цих якостей – процес складний, довгий і вирішується не одним махом, вдалою знахідкою, а всією системою роботи педагогів з дитячим колективом, всім устроєм шкільного життя.