4. Заохочення задоволенням певних інтересів, потреб

Сюди належить купівля улюбленої книги, необхідних інструментів, організація прогулянки в ліс, поїздка на рибалку, дозвіл іти в кіно, театр, на стадіон і так далі

5. Заохочення вираженням позитивного ставлення

Прихильність поважаного вихователя: привітна усмішка, дружній жест, спільна гра, прогулянка, відвідини кіно сприймаються такими учнями як заохочення.

Заохочення потребує дотримання таких умов

1. Заохочення повинне бути справедливим. Для цього необхідно враховувати характер вчинку, досягнення і ступінь вольових зусиль учня. Хороша відповідь слабкого учня заслуговує на заохочення, тоді як така ж відповідь учня-відмінника може викликати навіть засудження.

2. При заохоченні слід дотримувати міри. Часте заохочення тих самих учнів сприяє розвитку у них егоїзму, зарозумілості.

3. Педагог повинен добре знати своїх вихованців, щоб правильно оцінювати їх вчинки, подолання труднощів.

4. Необхідно знайти певні організаційні форми для систематичного підсумовування успіхів в навчанні і поведінці; досягнень учнів у різних видах їх діяльності. Це створює умови для чіткого вироблення поняття «доброго», «гідного», «красивого» в поведінці.

5. Заохочення досягнень важливо поєднувати з пред’явленням нових вимог, що сприяють подальшому розвиткові особи.

Відома потреба в заохоченні є у кожного учня. Тому вчитель повинен у кожному шукати і знаходити те добре, що є гідним заохочення.

Отже, дослідження структури і змісту заохочення як прийому педагогічної дії дозволяє зробити такі висновки.

1. Оскільки самосвідомість дітей перебуває в стадії формування, для них особливо важливо осмислити, як треба поводитися, які вчинки суспільством заохочуються, а які засуджуються. У цьому контексті заохочення як прийом педагогічного впливу є засобом не тільки соціалізації, але й духовного розвитку вихованців, бо залучає їх до системи цінностей, визначальних для української нації.

2. Раціональне застосування заохочення сприяє закріпленню у вихованців позитивних форм поведінки, розвитку їх свідомого ставлення до навчання і праці та налагодженню правильних взаємин з іншими людьми, внаслідок чого заохочувані вчинки можуть статі еталоном поведінки для дитячого колективу.

3. Складна структура прийому заохочення (заохочення схваленням, похвалою; заохочення-нагорода; заохочення довірою; заохочення задоволенням певних інтересів, потреб; заохочення вираженням позитивного ставлення) потребує від вихователя ґрунтовного розуміння психологічних і організаційних умов спілкування з кожною дитиною в школі, які визначають специфіку окремої педагогічної ситуації.

4. Заохочення є найсильнішим виховним засобом: застосовуючи його, вихователь викликає до життя такі могутні стимули людської діяльності, як різко збільшуване почуття власної гідності, бажання виправдати довіру, не упустити себе в очах товаришів і поважаного педагога.

5. При використанні прийому заохочення часто відзначається величезний вплив особистості вчителя на вихованців. Адже заохочення справляє найбільшу дію на поведінку учня тільки тоді, коли він шанує вихователя. Добрі відчуття до свого наставника народжують бажання бути хорошим, завоювати його схвалення, виправдати його довіру.

6. Заохочення викликає у вихованців відчуття задоволення, радості, гордості, натхнення, бажання поводитися ще краще, сприяє розвитку власної гідності, підвищує авторитет в очах колективу, є моральною підтримкою, сприяє зміцненню волі.

3. Покарання, його види та вимоги до нього.

Покарання — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осуду чи гальмування його негативних дій і вчинків.

Види покарання: моральний осуд, позбавлення або обмеження будь-яких прав, словесне осуд, обмеження участі в житті колективу, зміна ставлення до вихованця, зниження оцінки з поведінки, виключення зі школи.

Алгоритм проведення : аналіз проступку і облік педагогічної ситуації, вибір методу покарання, допомога провинився, аналіз і облік наслідків стягнення.

До застосування методів покарань пред'являються певні педагогічні вимоги. Покарання має бути обгрунтованим, заслуженим, відповідним зі ступенем вчинку. Якщо проступків скоєно відразу багато, покарання має бути суворим, але тільки одне за все проступки відразу.

За один проступок не можна двічі карати. Не можна поспішати з покаранням, поки немає впевненості в його справедливості. Якщо покарання не дає результату, воно стає безглуздим. Неприпустимо рукоприкладство і психічне насильство по відношенню до вихованців.

Покарання не повинно позбавляти дитину заслуженої похвали і нагороди, як він того заслуговує; бути "профілактикою", покаранням "про всяк випадок"; запізнюватися (за проступки, які були знайдені після півроку або рік після їх здійснення); принижувати вихованця; шкодити фізичному і психічному здоров'ю.

При визначенні міри покарання враховуються вікові та індивідуальні особливості вихованців.

Однак заборонені такі покарання:

• фізичні;

• ображають особистість;

• заважають вихованню (наприклад, не пускають на диспут);

• працею;

• позбавляють вихованця їжі.

4. Змагання, його форми, вимоги до застосування.

Змагання — це метод виховання, який спрямований на забезпечення умов для соціального розвитку особистості, формування умінь і навичок шляхом здорового суперництва у певних видах колективної діяльності. До використання цього методу виконання треба ставитися обережно і вибірково. У змаганні мають місце позитивні і негативні чинники. З одного боку, процес змагання стимулює ініціативність, приносить радість, захоплення, а з іншого — розчарування, відчуття слабкості, меншовартості

Щоб змагання несло емоційний заряд позитивного спряму­вання, потрібно дотримувати відповідних педагогічних умов засто­сування. Орієнтовно їх можна узагальнити в такому порядку: демократичний підхід до ідеї змагання (не слід нав'язувати дітям об'єкт і форму його організації); змагання як складовий елемент повинно пронизувати всі організаційні етапи конкретної діяльнос­ті школярів; прилучення самих дітей до вироблення умов і вста­новлення нагород переможцям; повсякденне висвітлення резуль­татів змагання різними засобами шкільної інформації (словес­ними і наочними); включення школярів до обговорення і аналізу результатів змагання, способів досягнення їх.

Дуже важливо привчати дітей вловлювати мотиви, що стимулю­ють до того чи іншого виду змагання, відрізняти позитивні і нега­тивні: участь у змаганні мотивується лише прагненням при будь-яких обставинах обігнати інших, а зміст, смисл діяльності стають, по суті, менш значущими; прагнення тільки до матеріальних заохо­чень; прагнення до загального визнання.

Важливими умовами проведення змагань є демократичний підхід до ідеї змагання, висвітлення його результатів, залучення учнів до обговорення й аналізу, їх матеріальне і моральне стимулювання.

Змагання бувають індивідуальними і колективними. Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки, індивідуальні види спортивних змагань тощо. У виховному плані вони стимулюють діяльність, що ґрунтується на індивідуальних мотивах та особливостях. Формами колективного змагання є ігри (футбол, волейбол тощо), конкурси художньої самодіяльності (внутрішкільні, міжшкільні, районні тощо). Підбиваючи підсумки змагань, відзначають дітей, які досягли успіху, й тих, хто через недостатній рівень підготовки відстав, але докладав максимум зусиль.

Основні поняття теми: методи стимулювання, заохочення, покарання, змагання.

Завдання

Підготувати відповіді на запитання практичного заняття.

В 2 і 3 питаннях виділити основні прийоми заохочення молодших школярів. Знайти конкретні приклади застосування цих прийомів у відеоматеріалах (фрагменти фільмів, відео).