2.2. Таблиці

Таблиця (лат. tabula дошка) – науковий документ, що містить перелік систематизованих цифрових даних або іншу інформацію, розташовану в певному порядку за графами. [2: 240]

При складанні таблиці потрібно керуватися такими правилами:

• заголовок таблиць повинен говорити про те, що міститься в таблиці, визначити дату, одиницю виміру (при потребі);

• потрібно вказувати межу ділення, що вказує групу даного стовпчика, якщо таблиця складається з багатьох груп;

• умілим розміщенням заголовків і підзаголовків досягти економії місця: елементи, що підлягають порівнянню, слід розміщувати поруч;

• точність і акуратність – найбільш суттєва вимога при складанні таблиць. [7: 194]

За змістом таблиці розподіляються на аналітичні та неаналітичні. Аналітичні – це результат обробки й аналізу цифрових показників. Зазвичай, після таких таблиць робиться узагальнення типу: «таблиця дозволяє зробити висновок, що…»; «з таблиці витікає, що…»; «з таблиці видно, що…» тощо. Аналітичні таблиці дають змогу виявити і сформулювати певні закономірності.

Неаналітичні таблиці містять, як правило, неопрацьовані статистичні дані, які використовуються лише для інформації або констатації.

Таблиця є наочною формою подачі матеріалу; вона суттєво полегшує сприйняття тексту, насиченого однорідними фактами.

Таблиця складається з таких елементів: порядкового номера та тематичного заголовка, боковика (заголовків рядків), головки (заголовків граф та підзаголовків граф), горизонтальних рядків та вертикальних граф.

Декілька зауважень щодо оформлення таблиці:

• після останньої цифри номера таблиці крапка не ставиться;

• після заголовка таблиці, заголовків і підзаголовків граф та рядків крапка не ставиться;

• основні заголовки граф всередині таблиці пишуться з великої літери;

• заголовки рядків завжди пишуться з великої літери у називному відмінку, без крапки на кінці;

• підзаголовки у таблиці пишуться:

  • з малої літери, якщо вони складають одне речення з заголовком;

  • з великої літери, якщо вони є самостійними;

• висота рядків повинна бути не меншою 8 мм.;

• якщо потрібно перенести таблицю на другу сторінку, над нею зазначається «Продовження таблиці (номер)» і повторюється головка таблиці; якщо головка дуже громіздка, допускається на початку таблиці пронумерувати графи і на другу сторінку перенести рядок номерів граф. Заголовок таблиці не повторюється;

• таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під другою в межах тієї ж сторінки;

• цифрові дані в таблиці розміщуються у певному порядку: десятки під десятками, сотні під сотнями, тисячі під тисячами; за відсутності даних у графах таблиці ставиться тире. [8: 70-71]

• текст у таблиці варто друкувати 12 кеглем з одинарним інтервалом. [4: 42]

2.3. Формули та рівняння

Формула – 1. Загальне коротке визначення якогось положення, відношення, закону і т. ін., яке можна застосувати до відповідного конкретного випадку. //  Стислий, точний словесний вислів, визначення чого-небудь. //  Встановлений, незмінний текст чого-небудь; усталена форма викладу. 2. Виражене буквами, числами, знаками умовне позначення відношення будь-яких величин, елементів і т. ін. [5; http://sum.in.ua/s/formula]

Рівняння – рівність між двома функціями від однієї або кількох невідомих величин. 

Формули та рівняння подаються безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині рядка з полями зверху та знизу не менше одного рядка. Їх нумерують у межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули чи рівняння в круглих дужках.

При використанні формул необхідно дотримуватися певних привил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, що мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують усередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів потрібно подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта потрібно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки. Пояснення кожного символу потрібно починати з нового рядка.

Рівняння і формули потрібно виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його потрібно перенести після знака рівності (=), або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (*).

Нумерувати варто лише ті формули, на які є посилання в тексті, інші нумерувати не рекомендується. Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні горизонтальної риски формули.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише тоді, коли це передбачено правилами пунктуації, а саме:

• у тексті перед формулою є узагальнювальне слово;

• цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, які розміщені одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера. [4: 42-43]