Добавил:
instagram.com КПНУ ім. І.Огієнка Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Реферати / ПОХОДЖЕННЯ АЛФАВІТІВ.doc
Скачиваний:
73
Добавлен:
26.05.2018
Размер:
831.49 Кб
Скачать

2. Грецьке письмо.

Хоч багатьом з нас не доводиться тепер користуватися часто грецьким шрифтом, яким користувалися давні греки, але всі існуючі нині форми шрифтової графіки, що пішли з європейського континенту, безумовно постали під його впливом, бо саме існуванням грецького шрифту зумовлена поява латиниці та пізніше – внаслідок політичного і духовного впливу Візантії, форм південносхіднослов’янського письма.

Греки внесли в фонетичне письмо принципові зміни ще на початку I тисячоліття до н.е. Всі фонетичні системи, що існували до них (фінікійська, угаритська), в своїй основі були консонантними, тобто основні знаки, їх служили для позначення приголосних звуків, щоправда в процесі розвитку цих систем виникло й позначення деяких голосних. Голосні забезпечували точнішу передачу на письмі звуків мови. Вперше остаточно саме греки почали позначати літерами голосні звуки в своєму письмі, і тому грецький алфавіт і його деривати відносимо до групи вокалізованих. Найдавніші грецькі написи, що дійшли до нас і були виконані вокалізовано-звуковим письмом, учені відносять до VIII-VII ст. до н.е. Наводять написи знайдені на острові Санторін у південній частині Енейського моря. Більш ранніми вважають написи, знайдені в Афінах, на Ітаці та Егіні. Це так зване архаїчне, або кадмійське, письмо, яке майже збігається за алфавітним складом, значенням і формою літер з фінікійським.

Грецьке письмо на початку VII ст. до н.е. перебувало під таким значним впливом фінікійського письма, що, користуючись фінікійським алфавітом, ми без особливих труднощів можемо прочитати найдавніші грецькі написи, знайдені на острові Санторін. Найпоширеніша форма грецького алфаівту відома під назвою дорійського алфавіту алфавіту. В давньогрецьке письмо пізніше були внесені доповнення для передачі голосних звуків, був змінений напрям писання, застосовуваний раніше в семітських мовах. У перших грецьких наисах – справа наліво. Але в перехідний період еволюції письма в Греції існував особливий спосіб письма, що мав назву «бустрофедон», що означає в перекладі «хода волів на оранці». Це письмо позначалося особливим розташуванням літер і напрямом читання. Перший рядок тексту читався справа наліво, другий – навпаки, тобто зліва направо, третій знову справа наліво і так до кінця тексту. При цьому форма літер пристосовувалась до напряму письма, всі літери в парних рядках були повернути в бік, протилежний до того напряму, який вони мають в непарних рядках.

Тотожність давньоіталійського письма з письмом Давньої Греції є фактом давно відомим. Діонісій Галікарнаський (незадовго до нашої ери) писав, що римляни від часів Сервія Тулія користувалися грецьким письмом. Новітні дослідження підтверджують походження давньоіталійського письма із західногрецького. Важливе значення мають знахідки давніших зразків давньоіталійського письма на узбережжі Тиренського моря.

Приклади давньогрецького письма

3.Латиниця.

Латиниця була письмом могутньої держави – Римської імперії. Найдавнішими пам’ятками латинського письма вважаються написи на уламках кам’яного стовпа (VI – V ст. до н.е.), знайденого у 1899 р. на місці римського Форуму (напрям письма – бустрофедон), на золотій застібці з Пренесте ( VI – V ст. до н.е.) , знайденій у 1871 р., нарешті, напис на жертовній посудині Дуеноса ( V – IV ст. до н.е.) , знайдееній у 1880 р. біля підніжжя римського Квіріналу. Як свідчать пам’ятки, латинський алфавіт, з яким відбулося ряд етапів перетворення, у II ст. до н.е. настільки удосконалився і стабілізувався, що спроби внести штучні зміни в його побудову ні до чого не привели.

Спочатку римляни, так само як і греки, писали заголовковими прямими літерами. Пізніше виникає курсив. Але до VIII – IX ст., коли курсив, нарешті, було скрізь визнано і прийнято до загального вжитку, він не знаходив широкого практичного застосування. Зараз відомі лише поодинокі пам’ятки (типу грецько-єгипетського напису 104 р. до н.е.), в якому відображено курсивне письмо.

У практиці латинського, як і грецького, письма чітко проходила межа між майстерністю книжковою та епістолярною. Канцелярським писцям табелонам протиставлялись скриптори. Були й відповідні розцінки за роботу писців. Діоклетіанів едикт оцінює 100 рядів роботи скриптора в 25 динарів, а ту ж роботу табелона в 10 динарів.

Після падіння Західної Римської імперії візантійські греки знову піднімають грецьку мову до становища офіційно, художньої і наукової мови. У центрі великої Візантійської імперії, що виникла у IV столітті, виробилося як дериват.

Відтоді як виник поділ знаків за формальними прикметами літер на рядкові і заголовкові, розрізняють два основні типи латинського письма, а саме: маюскульне й мінускульне.

Маюскульне – це таке письмо, літери якого перебувають у межах двох уявних рівнобіжних ліній і майже не мають штрихів, що виходять вниз або вгору за ці межі. Простіше сказати, за формою – це заголовкові літери.

Мінускульне письмо характеризується наявністю чотирьох уявних рівнобіжних ліній: середньої пари ліній, в які вписується корпус літери, і двох зовнішніх ліній, що визначають межі витягування штрихів літери або опущення їх у вигляді петель, гачків тощо. Це – рядкові літери.

Графічне багатство латинського письма виявляється в історично закріплених формах, серед яких ми можемо відзначити капітальне письмо ( монументальне й рустичне), унціал, напівунціал, курсив звичайний і дипломатичний, регіональні види (письмо римських провінцій), каролінзький і післякаролінзький мінускул, готичний шрифт в його різновидах ( швабах, текстура, ротунда, фрактура) і антиква.

Латинське письмо, що дійшло до нас, становить прообраз сучасного шрифту класичного письма народів Заходу. Шрифтом напису Траянової колони як зразком користувалися Л. Пачолі (1445/50 – 1514), А. Дюрер ( 1471 – 1528 ), Ж. Торі (1480 - 1533) та інші митці доби Відродження при створенні шрифтів так званої антикви. Але не слід забувати, що на колоні Траяна не було висічено кілька літер, наявних в сучасному латинському письмі.