2. Аналіз спроб реформування економіки

Життя вимагало перебудови структури економіки, насамперед відмови від однобічної орієнтації на розвиток важкої індустрії, відходу від затратного характеру господарювання, переорієнтації виробництва на потреби ринку. Усі ці завдання потребували переходу від повністю одержавленої командної економіки до ринкової, до створення приватновласницького сектору. З огляду на це вирішальними складовими економічної реформи вважалися роздержавлення й приватизація.

На початку 1990-х років пропонувалися два варіанти проведення радикальної економічної реформи. Перший полягав у здійсненні перетворень валютно- фінансової та кредитної систем. Планувалося, що українська промисловість, за умов оздоровлення фінансової сфери, збільшить виробництво конкурентоспроможної продукції й успішно просуватиметься на зовнішні ринки. Другий варіант передбачав прискорений розвиток галузей, орієнтованих на ринок. З цією метою планувалося провести конверсію оборонних галузей, створити можливості для вільного обігу товарів, капіталів, трудових і матеріальних ресурсів.

Однак у той час головні дискусії більше стосувалися не змісту реформ, а темпів і глибини їх проведення. Прихильники поступовості проведення реформ брали за зразок тодішній досвід Угорщини, Чехії і Словаччини, а прихильники радикальних економічних перетворень вважали за доцільне використання досвіду Польщі. Однак більшість економістів і політиків наполягали на унікальності українського шляху реформ.

На тодішньому пострадянському просторі чітко проявлялася дуже проста закономірність ставлення до реформ. Більша чи менша налаштованість політичного керівництва на зміни визначалася станом поточних справ у суспільстві. Оскільки ситуація в Україні була кращою, аніж у сусідніх молодих державах, що насамперед стосувалося продовольчого забезпечення, то українська політична верхівка була налаштована на неквапне просування шляхом реформ. Небезпека такого підходу проявилася вже в січні 1992 p., коли Росія розпочала лібералізацію цін. Відтоді українські політики змушені були не стільки проводити послідовні та цілеспрямовані реформи, запозичувати нагромаджений людством досвід, скільки пристосуватися до нагальних і болючих проблем.

РОЗДІЛ ІІ. Сучасний стан економічного розвитку України

2.1. Сучасний стан економічного розвитку України

Основними рисами сучасного економічного становища України є:

• значна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств зарубіжним країнам;

• відставання сектору економіки, який виробляє товари, від сектору економіки, який їх споживає;

• паливно-енергетична залежність від Росії;

• надмірний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектору, що виробляє товар;

• криміналізація стосунків між державним установами і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

• «відірваність» України від світової економіки.

Протягом 2007–2014 рр. більш як половина провідних країн світу перебувають у стані фінансово- економічної кризи– у тому числі й Україна, про що свідчать її основні макроекономічні показники (ВВП, рівень безробіття, рівень інфляції, торгівельне сальдо, стан гривні, політична нестабільність і соціальна нерівність населення).

Проте особливу увагу варто звернути саме на зменшення виробництва, оскільки цей фактор є ключовим при розв’язанні проблем, отриманих унаслідок кризи.

Криза в Україні характеризується порушенням відлагоджених зв’язків між ключовими елементами фінансової та економічної систем держави, систематичною незбалансованістю доходів і видатків бюджету, невпинним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових платежів тощо.

Поширення негативних тенденцій у світовій економіці, падіння попиту та цін на світових товарних ринках зачепило також Україну і вкрай негативно позначилося на становищі реального сектору економіки.

Глибока українська криза, яка ускладнюється впливом світової фінансово-економічної кризи, зумовлена насамперед серйозними внутрішніми причинами, котрі виходять за межі фінансових проблем, які переросли в економічний спад виробництва, зростання безробіття, зниження рівня життя широких верств населення.

Зокрема, упродовж тривалого часу в Україні посилено підтримувалася політика, спрямована на підвищення грошових доходів населення, що не враховувала показників зростання продуктивності праці і яка не брала до уваги можливостей товарного забезпечення (насамперед продовольчими та іншими товарами народного споживання).

У 2014 році, порівняно з 2000-м, доходи населення зросли в п’ять разів, водночас як виробництво товарів народного споживання – тільки удвічі.

Прогнозування впливу фінансово-економічної кризи на Україну та пошук шляхів її подолання є одним з основних завдань діяльності вчених-економістів сучасності.

Тепер же потрібно зосередитися на пошуку шляхів виходу з цієї ситуації.

По-друге, супроводження кризи крахом більшості банків, а не падінням їх доходів внаслідок зниження потреби в інвестиціях при зменшенні можливості технологічного прогресу.

Для його подолання недостатньо заходів порятунку банківської системи, реанімації фінансового ринку. Вони повинні доповнюватись програмами стимулювання розвитку нового технологічного укладу, активізація якого тільки і може створити нову довгу хвилю економічного зростання.

Слід відзначити, що економічний характер кризи поки залишає в тіні її глобальний і цивілізаційний контексти.