Класифікація сульфаніламідних препаратів:

Сульфаніламідні препарати — це синтетичні хіміотерапевтичні засоби, похідні сульфанілової кислоти, які здатні значною мірою пригнічувати розвиток грампозитивних і грамнегативних бактерій, хламідій, деяких найпростіших і патогенних грибів.

Механізм хіміотерапевтичної дії сульфаніламідних препаратів грунтується на спільній структурі їх з пара- амінобензойною кислотою (ПАБК), завдяки чому вони, конкуруючи з нею, залучаються до метаболізму бактерій.

Шляхом конкуренції з ПАБК сульфаніламіди перешкоджають використанню її мікроорганізмами для синтезу кислоти дигідрофолієвої. Кислота дигідрофолієва за участю редуктази перетворюється на метаболічно активний кофермент —кислоту тетрагідрофолієву, що бере участь у процесах синтезу піримідинових основ ДНК та РНК. Мікробна клітина має деяку кількість накопиченої ПАБК, тому дія сульфаніламідів спостерігається після певного латентного періоду, протягом якого відбувається 5,5 ± 0,5 генерації.

Таким чином, конкурентний антагонізм між сульфаніламідами і ПАБК значною мірою переважає в бік ПАБК. Тому для протимікробної дії потрібно, щоб концентрація сульфаніламіду в середовищі перевищувала концентрацію ПАБК у 2000 — 5000 разів. Тільки в такому разі мікробні клітини будуть поглинати сульфаніламід замість ПАБК. Ось чому сульфаніламідні препарати потрібно вводити у досить значних дозах. Спочатку призначають 0,5 — 2 г препарату для створення достатньої концентрації в організмі, а потім систематично вводять у дозах, що забезпечать бактеріостатичну концентрацію. Як наслідок, порушується синтез пуринових та піримідинових сполук, нуклеотидів і нуклеїнових кислот, що призводить до пригнічення обміну білків мікроорганізмів, порушує розвиток і поділ їхніх клітин.

З аліфатичними групами – сульфацил

З ароматичними групами – сульфадимезин, етазол, норсульфазол

Фталазол, стрептоцид, Бісептол -480

Класифікація синтетичних хіміотерапевтичних засобів:

1. Похідні хінолону І покоління, похідні 8-оксихіноліну (нітроксолін, хлорхінальдон, хініофон, інтетрикс).

2. Похідні хінолону II покоління, похідні нафтиридину (кислоти налідиксова, оксолінієва, піпемідієва).

3.Похідні хінолону III покоління, фторхінолони (ципрофлоксацин, офлоксацин, норфлоксацин, пефлоксацин, ломефлоксацин, спарфлоксацин).

4. Похідні хіноксаліну (хіноксидин, діоксидин).

5. Похідні нітрофурану (фурацилін, фуразолідон, фуразолін, фурадонін, фурагін, фурагін розчинний).

6. Похідні імідазолу (метронідазол).

Класифікація протимікозних засобів:

До протимікозних належать лікарські засоби, що мають фунгіцидну або фунгістатичну дію.

Розвиток уражень, зумовлених розмноженням дріжджоподібних паразитуючих грибів роду Candida, наприклад Candida albicans, є серйозним ускладненням у випадках лікувального застосування антибіотиків широкого спектра дії та інших хіміотерапевтичних засобів. При цьому може бути ушкоджена слизова оболонка травного каналу, піхви, а також шкіри. У тяжких випадках уражаються також внутрішні органи, і може наступити генералізована дисемінація грибів в організмі (кандидасепсис).

Розвитку дерматомікозу, епідермофітії, трихофітії та інших мікозів сприяє контакт з хворим, генетична зумовленість, зниження рН шкіри, пітливість, мацерація шкіри, слизових оболонок тощо.

Класифікація протимікозних засобів.

За походженням:

І. Антибіотики полієнового ряду (амфотерицин, амфоглюкамін, пімафуцин, ністатин, леворин, гризеофульвін).

II. Синтетичні препарати:

1) похідні імідазолу (клотримазол, кетоконазол, міконазол, оксиконазол та ін.);

2) похідні тріазолу (флуконазол, ітраконазол);

3) похідні N-метилнафталіну (тербінафін, нафтифін);

4) похідні морфоліну (аморолфін);

5) похідні нітрофенолу (нітрофунгін);

6) похідні тіокарбамату (хінофунгін);

7) четвертинні амонієві сполуки (декамін);

8) похідні кислоти ундецилової (мазь «Цинкундан», «Ундецин»);

9) похідні кислоти карбонової (октизил);

10) інші (препарати йоду, кислоти борна, молочна, натрію тетраборат, гідрогенкарбонат, барвники)