Практична мікробіологія - Климнюк С. І. - 2004

	Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань							231
	Схема постановки об’ємної реакції аглютинації						Таблиця 47
	Компоненти, мл			Номери пробірок
		1	2	3	4	5	6 КС	7 КД
	0,85 % розчин хлориду натрію	–	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5
	Сироватка хворого, 1:25	05	0,5				0,5	–
	Діагностикум туляремійний	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	–	0,5
	Розведення сироватки	1:50	1:100	1:200	1:400	1:800	1:50	–

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму.

Пробірки струшують і ставлять у термостат на 2 год, потім витримують 1820 год при кімнатній температурі і аналізують результати. Діагностичне значення має титр 1:100. Така концентрація антитіл настає в кінці 2-го тижня, після чого титр аглютинів наростає у 4-8 разів, в той час як у перехворілих раніше він залишається практично незмінним.

Кров’яно-крапельну реакцію аглютинації вживають як прискорений орієнтовний метод діагностики туляремії, особливо при масових обстеженнях. На ретельно знежирене скло беруть товсту краплю крові з пальця хворого. До неї додають такий же об’єм дистильованої води, щоб викликати гемоліз. Поряд наносять краплютуляремійногодіагностикуму(5 млрдмікробнихтілу1 мл). Обидвікраплі змішують скляною паличкою. При наявності у хворих титру антитіл 1:100 і вище аглютинація на склі наступає негайно, при більш низьких титрах – через 2-3 хв. У всіх хворих із позитивною кров’яно-крапельною пробою ставлять об’ємну реакцію аглютинації.

Дужечутливимметодомсерологічноїдіагностикитуляреміїєреакціянепрямої гемаглютинації. Вона ефективна як при ранній, так і при ретроспективній діагностиці, а також для визначення рівня антитіл після вакцинації. Антигеном для РНГА служить туляремійний еритроцитарний діагностикум (консервовані формаліном баранячі еритроцити, сенсибілізовані туляремійним антигеном). МетодикапостановкиРНГАпритуляреміїтакасама, якіприбруцельозі. Гемаглютинаційні титри сироваток у хворих досягають 1:1280-1:2560 і вище.

Високочутлива і специфічна непряма реакція імунофлуоресценції. Діагностикум для РІФ є завись вакцинного штаму туляремійних бактерій в концентрації 500 млн/мл. Сироватку розводять від 1:5 до 1:640. Діагностичним титром вважаютьрозведення1:40 ібільше, якедаєяскравесвітінняповерхнімікробнихклітин. Позитивна РІФ буває також у перехворілих раніше і вакцинованих.

ДляранньоїдіагностикитуляреміївикористовуютьтакожРЗКнахолоді. Кров

ухворогоберутьвкінці1-готижнязахворювання, антигеномслужитьдіагностикум.

Уприродних осередкахтуляремії дляконтролюзарозвиткомепізоотійсеред гризунів використовуютьРНГАтаІФАзметою виялення антигенів у тушках гризунів і птахів.

Алергічні пробивіднесенідоранніхівисокоспецифічних методівдіагностикитуляремії. Вонистаютьпозитивнимивжез3-5-годняхвороби. Дляпостановки

232	Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

проб використовують 2 препарати тулярину. Перший містить 500 млн бактерій в 1 мл, другий – 10 млрд. Відповідно використовують внутрішньошкірний метод введеннятуляринузменшоюконцентрацієюмікробнихтілінашкірний– длябільш концентрованого препарату.

Для постановки внутрішньошкірної проби 0,1 мл тулярину вводять у шкіру передпліччя. При постановці нашкірної проби на зовнішню поверхню плеча наносять краплю тулярину і через неї роблять 2 паралельні насічки довжиною 8- 10 мм, плоскимбокомперавтираютьпрепаратвнасічки. Реакціювраховуютьчерез 24 і 48 год. За позитивну пробу вважають розвиток інфільтрату діаметром 5 мм і більше. Позитивна проба протягом кількох років залишається у перехворілих і вакцинованих осіб.

Бруцельоз

Бруцельоз – хронічна або гостро-хронічна зоонозна інфекційна хвороба з рецидивним довготривалим перебігом, ундулюючою гарячкою, переважним ураженням опорно-рухових органів, нервової та сечостатевої системи. Збудниками його є декілька видів бактерій, об’єднаних у рід Brucella: B.melitensis, B.abortus, B.suis, B.ovis, B.сanis, B.neotomae.

Із всіх видів найбільш патогенною для людини є B.melitensis. Вона викликає 95-97 % всіх випадків бруцельозу, на долю B.abortus припадає 1-3 %, ще рідше захворювання викликає B.suis (менше 1 %). Пізніше від баранів, хворих на епідидиміт, виділилиB.ovis,відчагарниковихщурів–B.neotomae, відгончихсобак–B.canis.

Брецели мають добре виражені антигенні властивості. Вони містять поверхневий Vi-антиген і видоспецифічні соматичні А і М, кількісне співвідношення яких неоднакове у різних видів. У B.melitensis переважає М-антиген, у B.abortus і B.suis – антиген А. Для ідентифікації бруцел використовують монорецепторні сироватки.

Основниминосіями бруцелєкози, вівці(B.melitensis), великарогата хвороба (B.abortus), свині(B.suis) іпівнічніолені(B.rangiferis). Відхворихтваринзбудник виділяється з молоком, сечею, випорожненнями і особливо з навколоплідними водами під час окотів і отелів. Людина заражується від тварин контактно-побуто- вимшляхомабочерезсиремолокоімолочніпродукти. Захворюванняноситьпрофесійний характер. Найчастіше хворіють пастухи, доярки, ветеринарні працівники, скотарі.

Лабораторнудіагностикубруцельозупроводятьзадопомогоюбактеріологічних і серологічних досліджень, біологічної та алергічної проб, а також методу ДНК/ДНК гібридизації.

Матеріаломдлядослідженняможебутикров, кістковиймозок, фекалії, жовч, сеча, ліквор, харкотиння, пунктат лімфатичних вузлів, у тварин – викидні, навколоплідні води, а також молоко і молочні продукти.

У зв’язку з частими лабораторними зараженнями бруцельозом виділення чистих культур і зараження гвінейських свинок дозволяють проводити лише у

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

233

спеціальних режимних відділах санепідемстанції. Серологічні дослідження виконують у звичайних бактеріологічних лабораторіях.

Бактеріологічнедослідження. Длявиділеннягемокультуризліктьовоївени беруть 10-20 мл крові й порівно засівають у два флакони з печінковим, сироватковим декстрозним бульйоном або МПБ із глюкозою, гліцерином і антифаговою сироваткою для пригнічення бруцельозного бактеріофагу. Один флакон інкубують у звичайних аеробних умовах, другий – в атмосфері 10 % CО2 (для росту B.abortus). Особливістю бруцел є дуже повільний ріст на середовищах при виділеннівідхворих, тому посівислідвитримувативтермостатідо4-5 тижнів, роблячи висіви на елективні агари кожні 4-5 днів. Найкращим середовищем для вирощування бруцел є сироватковий декстрозний агар (МПА, 5 % сироватки, 1 % декстрози). Дляприскореннядослідженняпосівикровіпроводятьудвапрямокутних флакони за методом Кастанєди. Флакони містять, крім бульйону, ще й шар агару наоднійабообохстінках. Починаючиз4-годняпісляпосіву, флакониперіодично похитуютьдлятого, щобзроситибульйоном поверхню агару. У випадку позитивного результату на агарі виростають колонії бруцел, які відсівають на елективні середовища й проводять ідентифікацію. Якщо протягом місяця колонії не ростуть, роблять висів із бульйону на щільне середовище.

Отримання гемокультури є одним із основних методів бактеріологічної діагностики бруцельозу у людей. Якщо хворобу викликає B. melitensis, гемокультура висівається у 65-90 % випадків, при зараженні B. abortus – у 5-15 %. Інколи гемокультура виростає вже з перших днів гарячки.

Хороші результати в гострій і хронічній стадіях хвороби дають посіви пунктатівкістковогомозку. Мієлокультурувдаєтьсявиділитив2 разичастіше, ніжгемокультуру. Кілька крапель аспірату кісткового мозку засівають у дві пробірки з тим жесередовищем. Сечудлявиділенняуринокультуриіжовчдлявиділеннябілікультури, а також молоко спочатку центрифугують. Із осаду або вершків роблять висів по 0,1-0,2 мл на чашки з агаром “Д”, (або печінковим), до якого додають генціановийфіолетовийурозведенні1:200 тис. длязатриманняростусупутньоїмікрофлори.

Дуже ефективні посіви матеріалу в жовток курячих жирових (незапліднених) яєць або в жовтковий мішок курячого ембріону. Кров хворого або аспірат кісткового мозку розводять бульйоном 1:3 і по 0,1-0,2 мл інокулюють у декілька яєць. Заражені яйця інкубують при 37 оС 5 днів і по 0,5 мл їх вмісту висівають на рідкі й щільні середовища. Ріст бруцел спостерігається вже через 2-3 дні.

Якщо посівний матеріал (фекалії, сеча, харкотиння, гній тощо) контамінові сторонніми мікробами, його спочатку центрифугують, осад розводять генціановим фіолетовим у 3-5 разів і по 0,2 мл вносять у яйця чи ембріони з наступним висівом на елективний агар.

Колонії бруцел на агарі дрібні (0,1-0,5 мм), круглі, опуклі, гомогенні з перламутровим відтінком. Бруцели можуть утворювати як S-, так і R-форми колоній (особливо B. ovis, B. suis і B. canis). Із помутнілого бульйону і типових колоній виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і відсівають на скошений агар для виділення чистої культури.

234	Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Ідентифікаціякультурпроводитьсязаморфологічними, культуральними, біохімічними властивостями і на основі реакції аглютинації видовими і монорецепторними сироватками. Тепер є надійні тести для диференціації основних видів і біоварів бруцел (табл. 49).

		Диференціація основних видів і біоварів бруцел						Таблиця 49
			Виді-	Ріст на агарі з		Аглютинація
	Біо-	Потре-				моноспецифічними			Лізис
				барвниками
Вид			лення			сироватками
	вар	ба СО2	H2S						фагом
				Тіонін	Фуксин	Brucella	Brucella
						abortus	melitensis
Brucella	1	–	–	+	+	–	+		–
melitensis	2	–	–	+	+	+	–		–
	3	–	–	+	+	+	+		–
Brucella	1	+	+	–	+	+	–		+
abortus	2	+	+	–	–	+	–		+
	3	+	+	+	+	+	–		+
	4	+	+	–	+	–	+		+
	5	–	–	+	+	–	+		+
	6	–	–	+	+	+	–		+
	7	–	+	+	+	+	+		+
	8	–	–	+	+	–	+		+
	9	–	+	+	+	–	+		+
Brucella	1	–	+	+	–	+	–		–
suis	2	–	–	+	–	+	–		–
	3	–	–	+	+	+	–		–
	4	–	–	+	–	+	+		–

Біологічна проба. Найбільш чутливими лабораторними тваринами є гвінейськісвинкиібілімиші. Дозараженнятварин вдаютьсятоді, коли досліджуваний матеріал сильно забруднений сторонньою мікрофлорою і висіяти з нього чисту культуру важко. Кров хворих, ліквор, ексудат із суглобів вводять у черевну порожнину (гвінейським свинкам 2-3 мл, мишам – 0,5-1,0 мл). Осад сечі, навколоплідних вод, молока вводять підшкірно в пахвинній ділянці. Через 20-30 днів після зараження проводять розтин тварин, сіють кров із серця та емульговані паренхіматозні органи і лімфатичні вузли на рідкі й щільні елективні середовища. Перед посівомусвинокберутькровізсерцядляпостановкиреакціїаглютинації з метою виявлення антитіл. Позитивною біопробу вважають тоді, коли виділяють бруцели будь-якого виду, або при позитивній реакції аглютинації в розведенні сироватки 1:20 і більше.

Для виявлення бруцельозних антигенів у сироватці крові, які можуть бути вільними або у вигляді циркулюючих імунних комплексів, застосовують РНГА в разі використання еритроцитарних діагностикумів з моноклональними антитілами до родоспецифічних антигенів бруцел. Використовують також реакцію коаглютинації та преципітації, а також метод імуноферментного аналізу.

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

235

Серологічні дослідження при бруцельозі включають реакцію аглютинації Райта, прискорені пластинчасті реакції на склі: Хеддлсона, роз-бенгал, латексаглютинації, непряму реакцію гемолізу. Із об’ємних серологічних реакцій використовують РЗК, реакцію Кумбса (для виявлення неповних антитіл), РНГА, ІФА, РІФ, опсонофагоцитарну пробу. З них найчастіше використовують реакції Райта, Хеддлсона і РНГА.

Реакція Райта – один із основних офіційних методів діагностики бруцельозувусіхкраїнах. Вонапростазатехнікоюпостановки, доситьчутливаіспецифічна, виявляєтьсянапочаткузахворювання, досягаєдіагностичноготитрунадругому тижні й зберігаєтьсяпозитивноюпротягом1-4-хроків. Отже, їїможна використовувати як для діагностики гострого періоду хвороби, так і для встановлення ретроспективного діагнозу. Реакцію ставлять за класичною схемою в пробірках методом однакових об’ємів (табл. 50).

Схема постановки реакції аглютинації Райта							Таблиця 50
Компоненти, мл			Номери пробірок
	1	2	3	4	5	6 КС		7 КД
0,85 % карболізований	–	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5		0,5
розчин хлоридунатрію
Сироватка хворого 1:25	0,5	0,5				0,5		–
Бруцельозний	0,5	0,5	0,5	0,5	0,5	–		0,5
діагностикум 1:10
Розведення сироватки	1:50	1:100	1:200	1:400	1:800	1:50		–

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму.

Сироватку хворого і діагностикум розводять ізотонічним розчином хлориду натрію, до якого заздалегідь додають 0,5 % фенолу (карболізований ізотонічний розчин). При постановці реакції Райта і Хеддлсона використовують єдиний бруцельозний діагностикум, який є 10 млрд зависсю убитих нагріванням і фенолом бруцел, забарвлених аніліновим барвником у синій колір. Перед постановкою реакції його розводять у 10 разів.

Пробірки струшують і ставлять у термостат на 18-20 год, потім ще витримують 2 год при кімнатній температурі й враховують результати звичайним способом або по 50 % аглютинації (2+). Серійні розведення 50 % аглютинації 1:50, 1:100-1:800 свідчить про те, що 1 мл сироватки хворого містить відповідно 50, 100 ... 800 МОантитіл. Інтенсивність реакціїоцінюютьзатакою схемою: 50 МО– реакція сумнівна, 100-200 МО – позитивна, 400-800 МО – різко позитивна. Реакція Райта може бути позитивною у перехворілих раніше і у щеплених осіб, тому з розвитком хвороби її ставлять повторно і враховують наростання титру антитіл.

Часто використовують мікрометод реакції аглютинації на склі – пластинчастуреакціюХеддлсона, особливопримасовихобстеженняхнабруцельоз. Дляцього добре знежирену скляну пластину8× 12 см розділяють восковим олівцем на 6 однакових квадратів. Нерозведену сироватку хворого і бруцельозний діагности-

236	Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

кум наносять за допомогою піпеток згідно з схемою (табл. 51). Краплі сироватки

іантигену змішують обережним похитуванням пластини або скляною паличкою, злегка підігрівають над полум’ям газового пальника. Максимальний строк спостереження8 хв. Припозитивнійреакціївзмішанихкрапляхпоявляютьсяпластівці, арідинастаєбільш-меншпрозорою. Аглютинаціявусіх4-охквадратахоцінюєть- ся як різко позитивна, в 3-й і 4-й дозах – позитивна, в 2-й дозі – слабко позитивна

ілише в дозі 0,8 мл – сумнівна. Відсутність аглютинації з усіма дозами сироваток

оцінюють як негативну реакцію.

Схема постановки пластинчастої реакції Хеддлсона							Таблиця 51
Компоненти, мл			Номери квадратів
	1	2	3	4		5 КС	6 КД
Ізотонічний розчин Na Cl	–	–	–	–		0,03	0,03
Сироватка хворого	0,08	0,04	0,02	0,01		0,02	–
Діагностикум	0,03	0,03	0,03	0,03		–	0,03

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму.

Для прискореної діагностики бруцельозу вживають також реакцію аглютинації бенгальського рожевого з кислим антигеном. Антиген готують із густої зависі бруцел, убитих нагріванням, з використанням буферного розчину (рН 3,6- 3,8) і барвника бенгальського рожевого. На скляну пластинку наносять 0,03 мл нерозведеної сироватки і 0,03 мл антигену, змішують їх круговим рухом скляної палички. Результат реакції враховують через 4 хв. Поява крупноабо дрібнозернистого аглютинату свідчить про позитивну реакцію.

Реакція зв’язування комплементу ставиться за звичайною схемою. Вона стає позитивною з 20-25-го дня захворювання й довго зберігається.

Постановку опсоно-фагоцитарної проби останнім часом проводять рідко. Натомість стали широко використовувати РНГА.

Реакція непрямої гемаглютинації при бруцельозі є специфічною і високочутливою. Дляїїпроведеннявикористовуютьеритроцитарнийбруцельознийполісахаридний діагностикум. Частіше РНГА ставлять у полістирилових прозорих планшетах із лунками (можна і в пробірках).

Досліджувану сироватку (а також завідомо позитивну і негативну для контролю) інактивують при температурі 56 оС протягом 30 хв. Для її серійного розведеннявикористовуютьнормальнусироваткукролика, заздалегідьрозведену1:100. Реакцію ставлять за такою схемою (табл. 52).

Реакція наступає через 1-2 год при кімнатній температурі. Облік її проводять через 2 год. Якщо гемаглютинація настає з розведенням сироватки 1:50 – реакція сумнівна; 1:100 і вище – позитивна.

Реакція Кумбса при бруцельозі також специфічна і високочутлива. Вона є цінним діагностичним тестом особливо при хронічних формах захворювання у людей і тварин.

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань										237
		Схема постановки РНГА							Таблиця 52
	Компоненти, мл				Номери лунок
		1	2	3	4		5	6	7 КС	8 КД
	Сироватка кролика 1:100	–	0,5	0,5	0,5		0,5	0,5	–	0,5
	Сироватка хворого 1:50	0,5	0,5						0,5	–
	Розведення сироватки	1:50	1:100	1:200	1:400		1:800	1:1600	1:50	–
	Діагностикум	0,05	0,05	0,05	0,05		0,05	0,05	–	0,05

Примітка: КС – контроль сироватки, КД – контроль діагностикуму

Алергічна проба Бюрне використовуєтся для діагностики бруцельозу, особливо при негативних бактеріологічних і серологічних дослідженнях. Пробу ставлять, починаючи з 15-20-го дня захворювання. У середній третині передпліччя внутрішньошкірновводять0,1 млбруцеліну(мелітину, абортину). Вінєпротеїновим екстрактом із культури бруцел. Позитивною реакцією вважають інфільтрат, почервоніння розміром 2× 3 см і більше, які виникають через 24-48 год. Алергічна проба буває позитивною після перенесеного захворювання, а також у щеплених. Це знижує діагностичну цінність проби Бюрне.

Сап і меліоїдоз

Сап – особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка має гострий і хронічний септикопіємічний перебіг з утворенням пустул, виразок, абсцесів у тканинах і органах. Збудник – Pseudomonas mallei.

Джерелом інфекції є хворі коні, рідше віслюки, мули. Захворювання носить чітко виражений професійний характер. Найчастіше хворіють конюхи, їздові, ковалі, ветеринарні і зоотехнічні працівники. Шлях передачі – контактний, внаслідок попадання гною чи слизу від хворих тварин на шкіру або слизову оболонку, рідше – аліментарний, через воду. В Україні сап уже довго не реєструється, хоч можливе завезення хвороби з країн Африки, Азії та Середнього Сходу.

Матеріалом для мікробіологічної діагностики можуть бути гній, виділення з виразок, носоглотки, кон’юнктиви, харкотиння, кров, сеча, фекалії. Забір матеріалу і його дослідження проводять в умовах, необхідних для роботи із збудниками особливо небезпечних інфекцій.

Первинна бактеріоскопія має обмежене значення, оскільки досліджуваний матеріал сильно контаміновий сторонньою мікрофлорою, а характерних морфологічних ознак у збудника сапу немає (грамнегативні поліморфні, часом зернисті паличкибезджгутиківіспор). ЛишепривикористанніРІФможнаотриматипозитивні результати.

Дляпроведеннябактеріологічнихдослідженьзметоювиділеннячистоїкультурипатологічний матеріалсіютьнагліцериновийбульйоніагарабокартопляногліцериновий агар, до яких можна додавати пеніцилін чи бактеріостатичні барвникидляпригніченняростусторонньоїмікрофлори. Виділеннягемокультурипро-

238	Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

водять шляхом посіву 10 мл крові в 250 мл МПБ. У гліцериновому бульйоні паличка сапу викликає помутніння з утворенням пристінкової плівки, від якої вниз спускаються ниткоподібні утвори. На гліцериновому агарі при 37 °С через 18-20 год появляються плоскі напівпрозорі колонії, які, зливаючись, утворюють густі нальоти слизової маси янтарногокольору. Накартопляно-гліцериновомуагаріви- ростають ніжні напівпрозорі колонії, які через кілька днів утворюють наліт жов- то-бурого кольору, подібний до меду.

Колонії досліджують мікроскопічно, перевіряють на рухливість, відсівають на скошений агар для виділення чистої культури. Ідентифікацію збудника проводять на основі характерних культуральних і біохімічних властивостей та реакції аглютинації на склі специфічною діагностичною сироваткою. При неможливості виділитичистукультурувиявляютьантигенизбудникавдосліджуваномуматеріалі за допомогою постановки РНГА з еритроцитарним антитільним діагностикумом.

Дуже ефективним, але й небезпечним методом діагностики сапу є внутрішньоочеревиннезараженнясамцівгвінейськихсвинокабозолотистиххом’ячків. У тварин через 2-3 дні розвивається перитоніт і гнійний орхіт (феномен Штрауса). Важливо пам’ятати, що скротальний феномен можуть також викликати Pseudomonas aeruginosa і P. рseudomallei. Є й додаткові диференціальні ознаки збудника сапу: відсутність рухливості, росту при 42 оС і розрідження желатину.

Із серологічних методів діагностики сапу застосовують реакції аглютинації, зв’язування комплекту і непрямої гемаглютинації. РЗК є найбільш чутливою серологічною реакцією. Діагностичний титр її становить 1:20 і вище.

Важливим методом діагностики захворювання є постановка алергічної проби з малеїном. Він є основним тестом у ветеринарній практиці при розпізнаванні сапу у тварин. Препарат вводять у кон’юнктивальний мішок. У людей пробу з малеїном треба ставити обережно, оскільки можливе загострення хвороби. На внутрішнійповерхніпередпліччястроговнутрішньошкірновводять0,1 млмалеїну, розведеного 1:1000. У зв’язку з цим розроблено більш безпечний варіант постановки алергічної проби – введення малеїну на скарифіковану шкіру. Результати реакції враховують через 24 і 48 год.

Меліоїдоз – сапоподібне особливо небезпечне захворювання людини, диких і домашніх тварин. Збудником його є Pseudomonas pseudomallei. Хвороба реєструєтьсяпереважновкраїнахАзії, АвстраліїіКарибського регіону. Можливе завезення меліоїдозу із названих країн до нашої держави.

Джерелом інфекції в природі є дикі гризуни (щури, миші), домашні тварини (коти, собаки, корови, вівці, свині, коні), кенгуру. Воточуючесередовищезбудник потрапляє з сечею, випорожненнями, гнійними виділеннями з носоглотки й очей хворихтварин. Основниймеханізмпередачімеліоїдозу – контактний, рідше– аліметарний і ще рідше – аспіраційний або трансмісивний.

Матеріалом для мікробіологічної діагностики меліоїдозу служить гній, виділення з носоглотки, виразок, харкотиння, кров, сеча, випорожнення. Взяття матеріалу, йоготранспортуванняібактеріологічнедослідження проводятьізтакимиж пересторогами, як і при інших особливо небезпечних інфекціях.

Розділ 11. Мікробіологічна діагностика окремих інфекційних захворювань

239

Лабораторна діагностика меліоїдозу грунтується на тих самих принципах, щойдослідження при сапі. Посіви матеріалу проводятьнакров’янийагарігліцеринові середовища з додаванням антибіотиків (неоміцин) і бактеріостатичних барвників. Найбільш характерними ознаками для ідентифікації збудника меліоїдозуєнаступні: біполярністьзабарвлення, складчастіколоніїізморшкуватаплівка на бульйоні, гемоліз на 2 % кров’яному агарі, рухливість, позитивна РІФ. Досить чутливим методом є постановка біологічної проби на гвінейських свинках і золотистих хом’ячках (скротальний феномен).

Серологічна діагностика меліоїдозу має лише допоміжне значення. Використовують реакції аглютинації (діагностичний титр 1:640 і більше), зв’язування комплементу (діагностичний титр 1:20 і вище) та РНГА.

Шкірнуалергічнупробузмеліоїдиномвикористовуютьлишеуветеринарній практиці.

Сибірка(злоякісний карбункул)

Сибірка – гостре особливо небезпечне інфекційне захворювання домашніх і диких тварин, від яких заражуються і люди шляхом прямого контакту з хворими тваринами та різноманітною сировиною. Виділяють шкірну, легеневу й кишечну форми хвороби.

Збудник сибірки – Bacillus anthracis – належить до роду Bacillus родини Bacillaceae. Рід Bacillus об’єднує ще декілька видів бацил, з якими необхідно диференціювати виділені культури сибіркових паличок. Найголовніші з них –

B.сereus,B. anthracoides, B. subtilis, B. megaterium.

Взяття матеріалу і відсилка проб. При проведенні лабораторної діагностики сибірки у людини досліджують різні матеріали залежно від клінічної форми захворювання: при шкірній формі – вміст везикул, карбункулів; при кишечній – випорожнення; легеневій – харкотиння. Кров досліджують при всіх клінічних формах. Від трупа беруть кров, шматочки паренхіматозних органів. Якщо негайно засіяти матеріал від трупа неможливо, з крові, пунктатів кісткового мозку і селезінки на предметних скельцях готують товсті мазки і висушують.

Всіпробивміщуютьусклянібанки, флакони, пробірки. Висушенімазкикладуть у чашки Петрі, обгортають вощаним або пергаментним папером, пакет надписують“Обережно, мазкинефіксовані!” Весьвідібранийматеріалретельновкладаютьуметалевийабодерев’янийящик, пломбуютьабоопечатуютьсургучем, на кришці пишуть “Верх, обережно!” Оформляють супровідний документ, у якому вказують який матеріал, місце і час забору, від кого взято, і нарочним негайно відправляють до спеціальної (режимної) лабораторії.

Розтин тварин, що загинули від сибірки, не проводять, оскільки це сприяє споруляції і розсіюванню збудника. При необхідності дозволяється брати лише вухо, його поміщають у банку, а місце розрізу припікають паяльною лампою або концентрованим розчином карболової кислоти. Беруть також взірці шкір, шерсті, вовни, щетини. Урядівипадківдосліджуютьхарчовіпродукти(м’ясо), воду, грунт.

240 Частина ІІІ. Спеціальна мікробіологія

Лабораторна діагностика сибірки складається із декількох етапів: бактеріоскопії мазків, виділення та ідентифікації чистої культури збудника, постановки біопроби, реакції термокільцепреципітації Асколі, постановки алергічної проби.

Бактеріоскопічний метод. Із крові, вмісту везикул, харкотиння виготовляютьпо4 мазки зкожноїпроби, забарвлюютьїхзаГрамом, Романовським-Гімзою, сибірковою люмінесцентною сироваткою, розчином Ребігера, який одночасно фіксуєізабарвлюєпрепарат. ІзрізнихспособіввиявленнякапсулметодРебігера є найпростішим і найдемонстративнішим (рис. 70). Беруть 15-20 г генціану фіолетового і розчиняють у 100 мл 40 % формаліну. Розчин витримують при кімнатній

температурі кілька годин, потім фільтрують. Не-

	фіксований мазок забарвлюють 15-20 секунд, про-
	мивають, висушують. Тіло бацил забарвлюється в
	темно-фіолетовий, акапсули – вчервоно-фіолетовий
	колір, за Романовським-Гімзою – тіло клітин набу-
	ває голубого, а капсула – світло-рожевого кольору.
	Приобробці мазка флуоресцентноюсироваткою ба-
	цили сибірки під люмінесцентним мікроскопом ви-
	глядають як великі палички, що оточені яскраво-
	світлимзеленуватимобідком. Наявністьумазкахти-
	пових бацил, що розташовуються ланцюжками,
Рис. 70. Капсули B.anthracis	оточеними капсулами, дають специфічну флуорес-
у мазку з селезінки.	ценцію, обумовлює можливість поставити попе-

редній діагноз сибірки.

Бактеріологічнеібіологічнедослідження. Остаточнийдіагнозсибіркимож-

на поставити лише після виділення чистої культури і позитивної біопроби на тваринах. Досліджуваний матеріал сіють у МПБ, чашки з МПА і кров’яним агаром. Посіви інкубують при температурі 37 °С протягом 18-20 год. Одночасно з посівами емульгованим дослідним матеріалом заражують підшкірно лабораторних тварин. Білим мишам його вводять біля кореня хвоста – 0,1 мл, гвінейським свинкам під шкіру живота – 0,2 мл, кроликам – 0,5-3,0 мл.

Убульйоніспостерігається рістувиглядіжмутка вати, примікроскопії якого видно типове розташування мікробів у вигляді довгих ланцюжків (стрептобацили). На поверхні МПА виростають великі шорсткі матові R-форми колоній з нерівним, волокнистим, кучерявим краєм (“голова медузи”, “левова грива”).

Такі колонії необхідно вивчати під малим збільшенняммікроскопаупрохідномусвітлі(рис. 71). Накро- в’яному агарі колонії мають S- або SM-форму без гемолізу, в той час як навкруги колоній антракоїдів виникає велика зона просвітлення середовища.

На МПА і МПБ B. anthracis при звичайних аеробних умовах росте без утворення капсул, що не Рис. 71. Колонія B. anthracis. дає змоги визначити одну з найважливіших її ознак.