54. Витрати виробництва в коротко - і довгостроковому періодах. Закон спадної продуктивності.

У короткостроковому періоді кількість деяких виробничих факторів залишається незмінним, кількість інших змінюється. Відповідно і витрати в цьому періоді підрозділяються на постійні і перемінні.

Постійні витрати TFC - це такі витрати, величина яких не змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. Наявність таких витрат порозумівається самим існуванням деяких виробничих факторів, тому вони мають місце навіть тоді, коли фірма нічого не робить. До постійних витрат відносять витрати на оплату праці управлінського персоналу, рентні платежі, страхові внески, відрахування на амортизацію будинків і устаткування. Перемінні витрати TVC - це витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. До них відносять витрати на оплату праці, придбання сировини, палива, допоміжних матеріалів, оплата транспортних послуг, що відповідають соціальні відрахування і т.п. З мал. 1 видно, що перемінні витрати збільшуються в міру росту випуску продукції. Сума постійних і перемінних витрат при кожнім даному обсязі виробництва утворить загальні витрати TC.

Довгостроковий період у діяльності фірми характеризується тим, що вона в стані змінити кількість усіх використовуваних виробничих факторів. У цей період одні фірми можуть залишити дану галузь, інші - ввійти в неї. В довгостроковому періоді перемінний характер усіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати самі оптимальні варіанти їхнього сполучення, то це неодмінно відіб'ється на величині і динаміку зміни її середніх витрат.

Закон спадної продуктивності праці й капіталу Дж. Б. Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою продуктивністю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної кількості робітників характеризується меншим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній. Так, згідно з його теорією, коли перший найнятий робітник створює продукт вартістю в 10 дол., то другий — у 8 дол., третій — у 6 дол. і т. д. Продуктивність праці останнього робітника є граничною продуктивністю праці. Кларк робить висновок, що гранична продуктивність праці буде тим нижчою, чим більше найнято робітників, а заробітна плата робітників визначатиметься граничною продуктивністю праці. Тобто свою теорію заробітної плати він будував також на підставі закону спадної продуктивності праці. Він неодноразово повторював, що заробітна плата є еквівалентом граничної продуктивності праці.

55. Сутність і класифікація прибутку (економічний, бухгалтерський, нормальний), його форми у різних видах економічної діяльності. Теорії прибутку. Для бухгалтерів прибуток - це те що залишається від загальної виручки фірми після сплати окремим особам та іншим фірмам вартості матеріалів, капіталу, труда, які були використані даною фірмою. Для економіста таке визначення дуже широке і не зовсім визначена, так як містить в собі явні витрати, тобто платежі фірми зовнішнім постачальникам, відповідно ігноруються скриті витрати, витрати на ренту, зар. плату. судний процент. Економічна або чистий прибуток - це те що залишається після відрахування усіх витрат втрачених можливостей, як явних і скритих витрат на зар. плату… Економічний прибуток може бути від'ємним або додатнім (втрати). Т. ч. економічний прибуток - це залишок від загального доходу після відрахування усіх витрат. Загальна величина прибутку має ті самі джерела утворення, що й дохід: - прибуток від реалізації продукції; - прибуток від позареалізаційних операцій; - прибуток від іншої реалізації. Вона визначається так: П = ВД - ВВ - А, де ВД - валовий дохід підприємства, ВВ - валові витрати виробництва, які за своїм змістом ідентичні поняттю "собівартість вир-ва", тобто це загальна сума витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства; А - амортизаційні відрахування на повне оновлення основних фонів підприємства. Балансовий прибуток підприємства - це прибуток, отриманий ним у результаті діяльності всіх господарств, виробничих підрозділів, які перебувають на його балансі. Прибуток від реалізації продукції визначається, як різниця між прибутком від реалізації (без податку на додану вартість) і витратами, які зумовили її створення. Прибуток від позареалізаційних операцій визначається, як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій, і витрати на їх виконання. Прибуток від іншої реалізації обчислюється, як різниця між ціною продажу і ціною придбання матеріальних цінностей та майна підприємства. Із загального прибутку сплачується податок на прибуток. Величина що залишається, називається чистим прибутком. З нього виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а залишок поділяється на дві частини. Перша між власниками майна підприємства, друга використовується на інвестиційні потреби. Економісти пропонують різноманітні теорії, які пояснюють, чому існує цей залишок економічного прибутку, це зводиться до: 1) риску, якому піддається з усією необхідністю підприємець, функціонуя в динамічній і відповідно невизначеній ситуації або приймаючт інноваційну діяльність; 2) можливість отримання монопольної влади. На прибуток, як економічний показник впливає багато факторів, їх можна розділити на внутрішні і зовнішні. Зовнішні фактори, це ті фактори які не залежать від розвитку підприємства: інфляційні процеси, законодавство, політика, науково-технічний та соціальний розвиток регіону, політика оподаткування… До внутрішніх відносяться ті фактори, що залежать від діяльності окремого підприємства(безпосереднього впливу - обсяг продукції, собівартість вир-ва, ціна продукції що реалізується…; опосередкованого впливу - післяпродажний сервіс, реклама, збільшення або заниження зносу основних виробничих фондів…)

56. Підприємництво: сутність, функції та форми. Роль підприємницьких здібностей. Підприємництво - ініціативно-самостійна господарсько-комерційна діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації). Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати; 1) творчу - генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикнути в бізнесі (підприємництві). 2) ресурсну - формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів. 3) організаційно-супровідну - практична організація маркетингу, вир-ва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємництво як форма переважна ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких її видів(виробничої та торгівельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюються індивідуальна й колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як: 1) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна, 2)спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності, 3) корпоративне підприємництво, матеріальною підвалиною якого служить акціонерна власність. Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно правової форми її здійснення. В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібна власність - підприємство, власником якого є фізична особа або сім’я, 2) товариства (партнерства) - об’єднання власних капіталів кількох фізичних або юридичних осіб за умов: однакового розподілу ризику і прибутку, спільного контролю результатів бізнесу, безпосередньої участі в здійсненні діяльності. 3) корпорації (акціонерні товариства) - підприємство,, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком.

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розумінні цього терміна означає надання права на вир-во або збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу. Франчайзинг як особлива форма господарювання полягає в такому: незалежна фірма, яка виробляє продукцію, передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству в обмін на зобов’язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми.