- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
- •§1. «Українське питання» в Державній думі
- •§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні
- •§3. Тимчасовий уряд і Україна
- •§4. Більшовицька «Декларація прав народів Росії»
- •§5. «Воєнно-політичний союз» як форма відтворення імперії
- •§6. Доба договірних відносин
- •§7. «Добровільне об’єднання»: доктрина і практика
- •§8. Україна в сучасній російській стратегії
- •§1. Тоталітаризм і влада: потреба переосмислення
- •§2. Посткомуністичний неототалітаризм: генеза та особливості становлення 1
- •§3. Геополітичні «гени» посткомуністичної влади
- •§4. Неототалітарна парадигма державотворення в Україні
- •§1. Проблема леґітимації
- •§2. Ідеологія і утопія в посткомуністичних трансформаціях
- •§3. Національна ідея, громадянське суспільство, політична нація
- •§4. Рятівний етатизм
- •§5. Спадщина авторитарної особи
- •§6. Вторинність геополітичної леґітимації
- •§1. Етноменшини як чинник геополітики.
- •§2. Етнополітична реальність України.
- •§ 1. Стратегії економічних перетворень
- •§ 2. Стартові умови трансформаційного процесу
- •§3. Формування посткомуністичної економічної системи
- •§1. Людина корпоративна
- •§2. Радянський цех
- •§3. Пострадянська фратрія
- •§1. Про непроблематичність «п’ятого світу»
- •§2. Orbis Quintus
- •§3. Простір і час
- •§4. Фактичність громадянства
- •§1. Соціалізм у новітній українській політичній думці
- •§2. Предки з XIX ст.: соціалізм Драгоманова
- •§3. Моделі української державності під час революції
- •§4. Соціалізм в Європі та «українське питання»
- •§5. Михайло Грушевський: якої України ми хочемо?
- •§6. Директорія: глухий кут українського соціалізму
- •§7. Національно-культурна автономія
- •§8. Ленінська модель
- •§9. Розкольники української революції
- •§10. «Модельна радянська республіка»
- •§11. Сталінський варіант пролетарського інтернаціоналізму
- •§1. Микола Міхновський — романтик української ідеї
- •§2. Головні ідеї чинного націоналізму Дмитра Донцова
- •§3. Чинний націоналізм як ідеологічне підґрунтя оун
- •§4. «Націократична держава» Миколи Сціборського
- •§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму
- •§1. Нація та держава
- •§2. Гетьман, еліта і хліборобський клас
- •§3. Селянин із мечем та ралом
- •§4. Територіальна свідомість як державна ідеологія
- •§5. Філософ української політики
- •§6. В.Липинський про загрози українській державності
- •§1. Поширення ліберальних ідей в Україні
- •§2. Пріоритет прав особи
- •§3. Пріоритет права
- •§4. Самоврядування
- •§5. Національна ідея
- •§6. Ознаки сучасного українського «лібералізму»
- •§1. Зародки української політичної географії
- •§2. Росія як геополітична проблема
- •§3. Плани для майбутнього
- •§4. Східний вектор українських інтересів
- •§1. Державницька думка в умовах підпілля
- •§2. Ідеї українських шестидесятників
- •§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці
- •§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»
- •§5. Національна ідея та «Демплатформа»
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці Чехії і Словаччини
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§1. Terra incognita
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
Найавторитетнішим офіційним ідеологом у питанні «східної політики» королівської Румунії вважався професор І.Ністор, у працях якого обґрунтовувалась концепція «історичного права» Румунії на Покуття, Бессарабію і всю Буковину, вперше у румунській історіографії були сформульовані претензії на так звану Трансністрію (землі між Дністром і Південним Бугом) 1.
Коли 1 серпня 1914 р. в Європі почалася світова війна, стало ясно, що Румунія не залишиться осторонь. У той час надзвичайно загострилися її стосунки з Австро-Угорщиною через суперництво за Трансільванію. Апетити Бухареста не обмежувалися територіями, більшість населення яких складали румуни, а розповсюджувались на угорські, сербські та українські землі.
На початку вересня 1916 р. після двох років політичних і дипломатичних маневрів та поступового дистанціювання від колишніх союзників — центральних держав — у Бухаресті була підписана угода про приєднання Румунії до Антанти.
Румунія вступила в Першу світову війну з метою приєднання нових територій і створення «Великої Румунії». Чи не найголовнішим об`єктом зазіхань були етнічні українські землі. Засоби масової інформації Румунії того часу чимало зусиль доклали для формування відповідної громадської думки і привертання на свій бік тієї частини політичних діячів і інтеліґенції Буковини, яка в роки Першої світової війни орієнтувалась на Габсбурзьку імперію. Ще у листопаді 1914 р. румунські політичні діячі Буковини вимагали від короля Румунії не вступати у війну проти Австро-Угорщини, бо для румунського народу Росія являє «найбільшу небезпеку», «від якої може захистити тільки сильна Австрія» 2. Вони були вірні Австро-Угорській імперії навіть тоді, коли вона вже розповзалася під тиском визвольних рухів уярмлених нею народів. Так, К.Ісопеску-Ґрекул, оголошуючи 22 липня 1918 р. заяву «румунського парламентського клубу» буковинських депутатів з проханням до віденського уряду захистити «життєві інтереси румунів Австрії», чітко підкреслював, що відмова у захисті могла б привести до катастрофи, бо «пан Вільсон і Антанта приєднали б нас, всупереч нашій волі, до румунського королівства» 3.
Отже, на той час серед румунських політичних діячів Буковини не припускалася й гадка про об’єднання краю з королівською Румунією, а навпаки — висловлювалися побоювання перед можливістю такої небажаної перспективи.
У другій половині жовтня 1918 р. у виступах в австрійському парламенті депутата від Буковини Г.Григоровича підкреслювалося, що «у буковинських румунів немає абсолютно ніякого сумніву в тому, що українська частина (Буковини. — Авт.) повинна належати Україні, а румунська — Румунії» 4. На той час ніхто з політичних діячів румунської громади Буковини не висував претензій на північну частину краю, заселену переважно українцями.
Але у кінці жовтня 1918 р. різко активізувалися прихильники гасла «Великої Румунії». Так, сучавська газета «Вяца ноуе» 27 жовтня 1918 р. виступила із засудом «національної ради» у Відні, яка пропонувала розподіл Буковини за національною ознакою. «Що стосується Буковини, — писала газета, — то нам здається, що наші депутати в парламенті поспішили погодитись на її розчленування... Історично і географічно Буковина єдина. Це суто румунська територія не тільки від Сучави до Прута, але й від Ватра-Дорней до Дністра» 5. Таку ж позицію обстоювала й румунська газета «Гласул Буковіней», яка 25 жовтня 1918 р. писала: «Ми не визнаємо ніякого права українців на жодну частину Буковини як української землі і закликаємо всіх румунів... чинити опір... відчуженню нашої стародавньої землі» 6.
Одночасно з ідеологічною обробкою населення правлячі кола королівської Румунії за допомогою пробухарестських політичних діячів Буковини на чолі з Я.Флондором намагалися створити хоча б видимість «правових засад» приєднання до Румунії всієї Буковини. На противагу «національній раді» у Відні було вирішено створити нову «національну раду» в Чернівцях. 27 жовтня 1918 р. «конституанта», ініційована Бухарестом, прийняла резолюцію про створення «Румунської національної ради» і «об’єднання всієї Буковини з рештою румунських країв у національну державу» 7.
Поспішність у проведенні «конституанти» були викликані терміновою потребою у рішенні фіктивних «представницьких зборів» як формального приводу для інтервенції Румунії. 11 листопада 1918 р. румунська армія вступила на північну частину Буковини. А на другій день на території краю було запроваджено стан облоги. Н.Йорга пояснював запровадження надзвичайних заходів тим, що тут «справи схилились на користь українців» 8.
Зусилля румунського уряду і флондорівського оточення були спрямовані на юридичне оформлення акта «об’єднання». З цією метою 23 листопада 1918 р. «Комітет буковинських еміґрантів» був передислокований румунським урядом з Ясс у Чернівці. На терміновому засіданні 25 листопада до складу «Румунської національної ради» було кооптовано відразу увесь «комітет еміґрантів» у складі 54 чоловік на чолі з І.Ністором. Після кооптації «національна рада» ухвалила рішення скликати через три дні «Конґрес буковинського народу», на якому «об’єднання» Буковини з Румунією було б проголошено в такій формі, яка б являла собою правову основу 9.
Вступ румунської армії у північну частину Буковини віддалив на 22 роки здійснення волі українського населення краю, висловленої 3 листопада 1918 р. на Буковинському народному вічі в Чернівцях.
Уряд ЗУНР заявив протест Румунії у зв’язку з окупацією північної частини Буковини, але не міг допомогти буковинцям, бо Західноукраїнська держава уже вела оборонні бої проти польських військ. Уряд гетьманської України доживав останні дні і теж не мав реальної воєнної сили, щоб стати на захист своєї фактично вже приєднаної території 10. Водночас румунські анексії не були у подальшому визнанні УСРР ні СРСР.