Сербія в першій світовій війні

Незважаючи на те, що Австро-Угорщина майже відразу після оголошення війни розгорнула масований наступ на Сер­бію, початковий період війни склався для сербів досить успішно. У битві в районі Церського хребта (2—6 серпня 1914 р.) сербська армія, продемонструвавши не­абиякий героїзм і витримку, здобула важливу перемогу над потужнішим з огляду як на кількість, так і на матеріально-технічне забезпечення австро-угорським військом. Після цього серби навіть самі перейшли в наступ, котрий, щоправда, не приніс особливих успіхів і закінчився дуже швидко.

До кінця року Австро-Угорщина здійснила ще одну насту­пальну операцію на Південному фронті, змусивши сербську армію відступати вглиб своєї території з відчутними втрата­ми. В цей надзвичайно важкий момент навколо армії та ко­роля об'єдналася вся нація. На чолі однієї з армій став гене­рал Ж. Мішич, відомий своїми організаторськими здібностя­ми. У вирішальній битві поблизу міста Мілановац серби несподівано для всіх здобули блискучу перемогу, після якої перейшли в контрнаступ і здійснили прорив австрійського фронту. В грудні сербська армія вступила до Белграда, про­довживши наступ у напрямі Срему. Австрійці швидко відступали залишаючи важке озброєння та боєприпаси. Більш як 50 тис. солдатів противника в ході цієї операції потрапило в полон.

Перші успіхи актуалізували питання об'єднання сербських земель, перевівши його в практичну площину. 7 грудня 1914 р. Скупщина ухвалила "Нішську декларацію ", в якій проголошува­лося, що Сербія веде війну за "визволення та об'єднання сербів, хорватів і словенців ".

Протягом 1915 р. значно пожвавилася діяльність сербсь­ких політичних сил усередині Габсбурзької монархії з метою об'єднання із Сербією. Вона дістала новий потужний імпульс і новий зміст після створення в Лондоні Югослов'янського комітету, до складу якого ввійшли представники сербів, хор­ватів і словенців Австро-Угорщини.

Одночасно тривали переговори сербських представників з державами Антанти. Центральною була проблема вироблен­ня засадничих принципів розв'язання "південнослов'янсько­го питання". Паралельно з пропозицією щодо утворення так званої "Великої Сербії", до складу якої мали ввійти всі серб­ські землі, а також Македонія, Боснія та Герцеговина й окре­мі західні райони Болгарії, розглядався варіант утворення спільної держави трьох народів "одного кореня" — сербів, хорватів, словенців.

Восени 1915 р. після кількамісячного затишшя на сербсь­ко-австрійському фронті розпочався новий наступ австрій­ських військ, посилених цього разу кількома німецькими ди­візіями. Коли ж у війну вступила ще й Болгарія, ситуація для сербів стала критичною.

Сербська армія мусила залишити Белград і відступати че­рез важкодоступні гірські райони Чорногорії та Албанії в на­прямі Адріатичного моря. Разом з нею столицю залишили уряд та значна частина жителів міста й біженців з окупованих противником територій. Цей похід, який коштував життя де­сяткам тисяч солдатів та цивільних осіб, став легендарною подією сербської історії.

На узбережжі рештки сербської армії — приблизно 120 тис. чоловік — підібрали кораблі союзників (в основному це був французький флот) і переправили на острів Корфу, куди не­забаром прибув і сербський уряд. Тут армія мала можливість перепочити й підготуватися до продовження бойових дій.

Територію Сербії тим часом поділили між собою Австро-Угорщина та Болгарія. Окупація, під час якої діяв режим справ­жнього терору (особливо відзначалися в цьому болгари), тривала до осені 1918 р., коли сербам, за підтримки держав Антан­ти, вдалося досить швидко визволити територію країни й на­віть продовжити наступальні дії в областях, населених "авст­рійськими " слов'янами.

Це стало наслідком успішних операцій модернізованої серб­ської армії, яка поновила свої дії влітку 1916 р. на Салоніцькому фронті, виявивши взірці мужності у важкій і виснажли­вій битві в районі Каймакчалана (12—30 вересня 1916 р.).

Перемоги сербів на полях битв і розпад Австро-Угорщини, який почався внаслідок поразки в Першій світовій війні, знову висунули на порядок денний європейської політики питання дер­жавного устрою слов 'ян Балканського півострова. Після певних вагань великі держави, передовсім Велика Британія та Фран­ція, визначилися на користь створення єдиної держави півден­них слов 'ян на основі Сербії як єдиної на півострові країни-переможниці.

1 грудня 1918 р. в Белграді було проголошено заснування Ко­ролівства сербів, хорватів, словенців, у рамках якого Сербія об'єднувала навколо себе всіх "австрійських" слов'ян з Хор­ватії, Славонії, Далмації, а також Чорногорію та Боснію і Гер­цеговину. Правлячою династією в новій країні стала сербська королівська династія Карагеоргієвичів.