- •Конституційне право україни - це
- •1) Особливий зміст цих норм, оскільки вони регулюють політико-правові відносини владарювання, і спрямовані на встановлення основ життєдіяльності держави, суспільства, особи, правової системи;
- •2) Інтегративний характер - вони є системоутворюючими і визначальними для норм інших галузей права, в яких знаходять своє логічне і необхідне продовження;
- •Особливості суб’єктів конституційно-правових відносин:
- •Джерела науки конституційного права України:
- •Функції науки конституційного права України:
1) Особливий зміст цих норм, оскільки вони регулюють політико-правові відносини владарювання, і спрямовані на встановлення основ життєдіяльності держави, суспільства, особи, правової системи;
2) Інтегративний характер - вони є системоутворюючими і визначальними для норм інших галузей права, в яких знаходять своє логічне і необхідне продовження;
3)
Найвища
юридична сила
конституційно-правових норм, які
об’єктивовані в Конституції України,
але це лише частина всієї маси
конституційно-правових норм, які
знаходять своє формальне вираження й
в інших джерелах;
4)
Установчий
характер
конституційно-правових норм, а саме
норм Конституції України, оскільки
вона містить багато норм загального
характеру, які здійснюють первинну
регламентацію відносин і охоплюють їх
не в повному обсязі, не у всіх деталях,
а лише визначають основні засади.
5)
Прямий
характер дії
конституційно-правових норм,
а саме норм Конституції України;
6)
наявність
“нетипових конституційних приписів”
серед конституційно-правових норм -
це норми, які мають загальний характер
і не містять правил поведінки
(норми-декларації
– ст.1,2; норми-принципи
– ст.6,21; норми-дефініції
– ст.140 Конституції України);
7)
особлива
структура конституційно-правових норм
– як
правило,
не
характерна тричленна структура.
Більшість із них містять лише –
диспозицію
(ст.80, 82, 115, 137 та ін.), інші – диспозицію
і гіпотезу
(ст.29, 80, 82, 87, 111 та ін.), і лише окремі –
всі три
елементи
(ст.111, 85 п.28 Конституції України) та інші
риси.
По-іншому,
це правові акти, які регулюють
конституційно-правові відносини
1)
нормативність.
Всі правові акти як джерела права
поділяють на дві групи: нормативно-правові
та індивідуально-правові. Нормативність
правового акту визначається:
по-перше,
неперсоніфікованістю
(безособовістю) – поширенням дії на
невизначене коло суб”єктів; по-друге,
вміщенням
правових норм (правил поведінки
загальнообов”язкового характеру);
по-третє,
дією акту
незалежно від того, чи був він або його
частина уже реалізовані чи ні. Наприклад,
Конституція України, закони та ін. Індивідуально-правові
акти
прив”язуються до конкретного суб’єкта
чи об’єкта і вичерпують себе однократним
виконанням. З їх допомогою на основі
юридичних фактів норми права втілюються
в життя
(правозастосовчі акти). Наприклад,
Указ Президента про призначення
всеукраїнського референдуму; Указ
Президента про припинення громадяства;
Постанова Верховної Ради України про
утворення району.
Джерелами
конституційного
права України
є як нормативно-правові акти, так і
індивідуально-правові.
2)
юридична сила акту
– це властивість акту, яка характеризує
його положення в ієрархії правових
актів та співвідношення з ними, а також
його чинність (Чинність (дія) акту
- це фактичний вплив на суспільні
відносини).
Інколи
помилково вважають, що юридична сила
виражає ступінь обов”язковості актів.
Ієрархія
правових актів визначається ст.8 ч.2
Конституції України - Конституція
України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти
приймаються на основі Конституції
України і повинні відповідати їй.
3)
форма та структура правового акту.
В Конституції
України в імперативному порядку
визначаються суб”єкти
правотворчості і правові форми їх
діяльності
(наприклад, ст.91, 106, 117 Конституції
України). Щодо структури
акту, то
це складові частини акту. Як правило,
акти вміщують преамбулу,
основну частину,
заключну
частину.
Преамбула
(лат. походження – той, що передує) - це
вступна частина правового акту, у котрій
викладені обставини, що є підставою
його видання, а також цілі, ідеї. Це
положення загального, інформаційного,
часто політико-ідеологічного характеру.
В основній
частині
викладається суть акту і вона
складається
із розділів, глав, статей, пунктів тощо.
Заключні
положеня
(прикінцеві, перехідні) передбачають
порядок набрання чинності і реалізації
акту, зміни в ситемі законодавства
тощо. Крім цього, до структурних елементів
правового акту відносяться наступні
реквізити:
назва, реєстраційний нормер, печатка,
підпис, дата прийняття та ін.
4)
дія джерел в часі, просторі і за колом
осіб.
Дія в часі -
це чинність
правового акту протягом певного періоду,
який обмежений моментом набрання і
втрати юридичної сили.
Дія у
просторі
- це поширення
чинності акту на певну територію
(державу, регіон).
Акти, які приймаються центральними
органами державної влади і Президентом
України діють на всій території України,
а місцевих органів виконавчої влади
та місцевого самоврядування – на
відповідній території. Окрім цього,
дія акту може поширюватися і за межами
держави, зокрема, дипломатичні і
консульські установи України за
кордоном в своїй роботі керуються
нормативно-правовими актами України
(законодавство щодо виборів, громадянства
та ін.). Дія
за колом осіб – це
поширення
чинності акту на певне коло суб”єктів
суспільних відносин (громадян
України, осіб без громадянства, іноземців
тощо). Для
цієї дії має
значення
поділ актів на нормативно-правові та
індивідуально-правові.
Акти
Верховної Ради України, Президента
України, Кабінету Міністрів України,
які не
мають загального значення чи
нормативного характеру,
можуть не публікуватися за рішенням
відповідного органу. Ці акти та акти з
обмежувальними грифами офіційно
оприлюднюються шляхом надіслання
відповідним державним органам та
органам місцевого самоврядування і
доведення ними до відома підприємств,
установ, організацій та осіб, на яких
поширюється їх чинність.
Правові
акти втрачають чинність внаслідок: закінчення
терміну дії акту; зміни
обставин, для регулювання яких вони
були призначені; скасування
акту іншим актом. За загальним правилом
акт може бути скасований: а) тим органом,
який його видав (Закон України “Про
прийняття Конституції України і
введення її в дію”), б) іншим уповноваженим
органом чи посадовою особою (ч.8 ст.118,
п.16 ст.106 Конституції України), в)
Конституційним Судом України в разі
визнання його неконституційним (ч.1
ст.152 Конституції України) тощо. Також
дія акту може бути призупинена
на певний час – п.15 ст.106, ч.2 ст.137, ч.2
ст.144 Конституції України.
В
аспекті чинності актів в часі, важливе
значення має
“зворотна
дія (сила) акту”
Загальноприйнятим
є правило, що дія
акту поширюється на відносини, які
виникли після
набрання ним чинності.
Зворотна
дія акту
– це поширення дії правового акту на
відносини, які виникли до
набрання ним чинності. Така дія
допускається у виключних випадках -
закріплено ст. 58 Конституції України:
Закони та
інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків,
коли вони пом”якшують або скасовують
відповідальність особи.
Проте,
надання зворотної дії в часі таким
актам, які пом”якшують або скасовують
відповідальність юридичним особам,
може бути передбачено шляхом прямої
вказівки про це в самому акті.
Як
різновид правових відносин вони
наділені
загальними
рисами,
які притаманні всім правовідносинам
(вольовий характер, правове регулювання
та ін.) Особливості
конституційно-правових відносин: По-перше,
виникають
в сфері організації і здійснення
народовладдя в Україні; По-друге,
мають
політичний характер; По-третє,
особливе
місце і роль в системі правовідносин
- багато з них мають загальний характер
і тому є системоутворюючими, базовими
для суспільних відносин, що підлягають
правовому регулююванню; їх зміст
розвивається і конкретизується у
відносинах, що регулюються іншими
галузями права. По-
четверте, особливе
коло суб”єктів;
По-п”яте,
особливий правовий механізм реалізації
прав і обов”язків суб”єктами цих
відносин.
Суб”єкт
конституційного
права –
це передбачений
конституційними нормами носій юридичних
прав і обов”язків (потенційний учасник
відносин). Він
наділений
здатністю
бути учасником правовідносин.
І тільки з настанням певної
обставини чи
за умови прояву волі суб”єкта права
він стає учасником правовідносин.
Іншими словами,
суб”єкт права може бути учасником
правовідносин, але може ним і не бути.
Наприклад,
право
законодавчої ініціативи Президента
України, виборче право громадянина. Суб”єкт
правовідносин
–
це реальний учасник (сторона) відносин,
який реалізує свої права і здійснює
обов’язки.