блок_13
.doc12. ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА ПІДГОТОВКА
Методичні рекомендації по проведенню занять з
військово-медичної підготовки
Військово-медична підготовка, як один з предметів бойової підготовки, повинна дати особовому складу необхідні знання й практичні навички для своєчасного та якісного надання першої медичної допомоги при пораненнях, кровотечах, травмах, гострих отруєннях та інших ураженнях а також навчити правилам особистої та загальної гігієни.
Заняття з військово-медичної підготовки проводяться лікарем частини (фельдшером), а тренування з відпрацьовування прийомів надання першої медичної допомоги – командирами відділень (взводів) під контролем медичного працівника.
Головна увага на заняттях звертається на засвоєння солдатами практичних навичок. Теоретичний матеріал повинен викладатися тільки в тому обсязі, у якому він необхідний для свідомого виконання практичних прийомів.
Теоретичні положення відпрацьовуються в класі, з широким використанням навчальних посібників (плакатів, схем, макетів, відеофільмів), практичні питання – на місцевості з використанням засобів індивідуального медичного оснащення й засобів для надання першої медичної допомоги.
У результаті занять кожен військовослужбовець повинен впевнено володіти методами зупинки кровотеч, іммобілізації, накладення пов’язок, штучного дихання й непрямого ручного масажу серця.
Відпрацьовування прийому на заняттях доцільно проводити у такій послідовності: показ прийому керівником (20-30%), виконання тими, хто навчається, прийому за елементами (40-50%), тренування у виконанні всього прийому до встановленого нормативом часу (20-30%). Для кращого засвоєння практичних прийомів, доцільно ділити підрозділ на дві групи, в яких по черзі одні виконують роль поранених, а інші відпрацьовують прийом. Переходити до відпрацювання чергового прийому слід тільки після засвоєння попереднього.
Отримані в ході занять з військово-медичної підготовки знання й практичні навички вдосконалюють у ході тактико-стройових, тактичних та тактико-спеціальних занять і навчань.
Надання першої медичної допомоги. Засоби індивідуального медичного оснащення військовослужбовців
Перша медична допомога при опіках, обмороженнях, отруєннях і нещасних випадках.
Розрізняють такі типи опіків: термічні, хімічні та опіки, що викликані дією електроструму. Опіки поділяють за ступенями важкості:
І ступінь – почервоніння шкіри;
ІІ ступінь – утворення пухирів з прозорою рідиною;
ІІІ ступінь – омертвіння шкіри на різну глибину, з утворенням щільного струпу сірого або чорного кольору.
ІV ступінь – омертвіння не тільки шкіри, а й м‘язів і кісток.
У випадку виникнення опіків І та ІІ ступеня, для зменшення болі треба обмити обпалену шкіру холодною водою, змочити хворе місце спиртом, одеколоном або сечею (негайно після опіку й до появлення пухирів. Пухирі не проривати!), потім накласти суху пов’язку. Ураженого слід вкрити тепліше, давати йому пити лужну суміш (на 1 л води одну чайну ложку солі або половину чайної ложки соди).
У випадку опіку третього або четвертого ступеню постраждалого слід укутати стерильним або чистим випрасуваним простирадлом, вкрити ковдрою, напоїти гарячим чаєм і, по можливості, якнайшвидше надати лікарську допомогу. Для зменшення больових відчуттів з шприца-тюбика індивідуальної аптечки слід провести внутрішньом’язове введення знеболюючого засобу.
У випадку хімічних опіків необхідно швидко видалити з ураженої ділянки тіла рідину (тампоном, ганчір’ям), промити рану великою кількістю води та накласти стерильну пов’язку.
У випадку попадання на тіло людини напалму і фосфору, необхідно зірвати з постраждалого палаючий одяг або загасити осередок водою, мокрим одягом або іншими предметами. Потім обережно видалити тліючий або обгорілий одяг, не торкаючись шматків, що прилипли до тіла і накласти на місце опіку пов’язку, змочену 5% розчином мідного купоросу, 2-5% розчином хлорного вапна або марганцівки.
Обмороження – це пошкодження тканин тіла у результаті впливу холоду. За глибиною ураження розрізняють чотири ступені обмороження.
І ступінь – спочатку біліє шкіра, виникає набряк, втрачається чуттєвість, пізніше шкіра набуває синюшного кольору й зудить.
ІІ ступінь – омертвіння поверхневого шару шкіри, поява пухирів, що наповнені світлуватою рідиною.
ІІІ ступінь – омертвіння шкіри й підшкірної клітковини. З’являються пухирі з кров’яною рідиною.
ІV ступінь – омертвіння всіх тканин ураженої ділянки до кістки включно.
У випадку обморожень першого і другого ступеню уражені ділянки розтирають м’якою тканиною (шерстю) до появи почервоніння (розтирати снігом не можна), протирають спиртом і змащують жиром. Якщо є пухирі, слід накласти суху зігрівальну пов’язку.
У випадку обморожень третього і четвертого ступеня необхідно, щоб відтаювання обморожених частин тіла відбувалося поступово, розтирати тіло потрібно дуже обережно. На обморожену кінцівку накладають зігріваючу пов’язку й надають їй вертикальне положення, що покращує відтік крові і часто рятує кінцівку від омертвіння, навіть у випадку важкого обмороження. Для швидкого зігрівання необхідно дати гарячої кави, спирту, підігрітого вина.
У випадку загального замерзання постраждалого не можна вносити в тепле приміщення, відтаювання повинно бути поступовим, тому його розтирають у прохолодному приміщенні спиртом і м’якою тканиною. Коли постраждалий прийде до тями, його можна перенести в більш тепле приміщення і дати гарячий напій, спирт.
У випадку отруєння організму перша допомога повинна бути надана навіть у тих випадках, коли причина отруєння не виявлена. Існує декілька загальних, на всі випадки отруєнь, прийомів надання постраждалому першої допомоги.
Для видалення отрути із шлунку необхідно дати випити чотири-п’ять склянок води й викликати блювоту подразненням кореня язика пальцями. Не можна викликати блювоту в людей, які отруїлися міцними кислотами або лугами.
Для видалення отрути з кишечника необхідно дати послаблююче.
Якщо отрута відома (визначена), варто дати наявну протиотруту.
У разі отруєння бензином або дизельним пальним перша допомога полягає у таких діях: винести постраждалого із зараженої атмосфери на чисте повітря; при непритомному стані дати понюхати нашатирний спирт; при зупинці дихання проводити штучне дихання до тих пір, поки не відновиться самостійне дихання; давати вдихати кисень, зогріти постраждалого (напоїти його міцним чаєм, кавою); у разі подразнення слизистої оболонки очей промити їх 2% розчином соди або чистою водою.
У разі отруєння антифризом перша допомога полягає у наступних діях: дати випити постраждалому 3-4 склянки розчину мильної води або просто 5-6 склянок чистої води, після чого штучно викликати блювоту; давати вдихати чистий кисень або у суміші з вуглекислотою; зігріти постраждалого (накрити ковдрою, обкласти грілками); при непритомному стані давати нюхати нашатирний спирт; негайно викликати лікаря або доставити постраждалого на ношах до медичного закладу.
У разі отруєння сірковою кислотою або акумуляторними газами перша допомога полягає у таких діях: при отруєнні парами кислоти необхідно негайно винести постраждалого з отруєної атмосфери, звільнити його від тісного одягу, зігріти й давати вдихати чистий кисень; протягом 15 хвилин промити очі струменем води, потім 1-2% содовим розчином; у разі попадання кислоти до шлунково-кишкового тракту, поряд з перерахованими заходами слід провести повне промивання шлунку водою, а потім 3% розчином соди; ураженні ділянки шкіри слід добре промити водою та обробити 3% розчином соди.
Перша допомога у випадку утоплення. Відразу після вилучення постраждалого з води, негайно приступають до звільнення дихальних шляхів постраждалого від води та сторонніх предметів (піску, рослинності тощо). Для цього, той хто надає допомогу, кладе постраждалого животом на своє стегно при зігнутому коліні так, щоб його голова й тулуб звисали униз, й натискає йому рукою на спину доти, доки продовжує текти вода. Звільнення порожнини рота від мулу, піску, трави проводиться пальцем, обгорнутим хустинкою (будь-якою тканиною), після того, як судомно стиснуті щелепи постраждалого розведені яким-небудь предметом і між ними встановлений клин (шматок дерева, гуми, вузол носової хустки тощо).
Тісний одяг та ремні слід розстібнути. Необхідно запобігти западання язика, який може закрити вхід до гортані. Для економії часу перераховані заходи слід робити одночасно. Якщо постраждалий не дихає, приступають до проведення штучного дихання. При відсутності у постраждалого серцебиття одночасно зі штучним диханням роблять зовнішній закритий масаж серця.
Перша допомога у випадку ураження електричним струмом полягає у терміновому звільненні постраждалого від джерела струму з подальшим наданням медичної допомоги. Для припинення дії струму необхідно вимкнути рубильник. Якщо це неможливо, то ставши на суху дерев’яну дошку, згорток сухого одягу, кусок гуми, обмотати руки сухим одягом або прорезиненою тканиною й перерубати провідник сокирою, саперною лопатою, палкою або відтягнути постраждалого від провідника руками, обгорнутими сухим шматком тканини. При відсутності дихання приступити до проведення штучного дихання, у разі відсутності пульсу – непрямого масажу серця. Слід оберігати постраждалого від охолодження, тому що важко буде відновити дихання й серцеву діяльність.
З багатьох способів відновлення дихання (рис. 92) найбільш ефективним і універсальним є проведення штучного дихання способом “з рота в рот” (або “з рота в ніс”).
а б
Рисунок 92 – Проведення штучного дихання способом:
а) "з роту в рот" (через хустинку, марлю); б) "з рота в ніс" через гумовий катетер
Для проведення штучного дихання способом “з рота в рот” необхідно: рот й глотку постраждалого очистити від сторонніх предметів; покласти постраждалого на спину; під плечі підкласти валик із згорнутої одежі так, щоб голова була задертому положенні; витягнути з рота язик й утримувати його петлею, зробленої з бинта (носової хустки тощо); на рот (ніс) постраждалого накласти хустку (шматок бинта, марлеву серветку); затиснути пальцями однієї руки ніс, а іншою рукою підтримувати підборіддя; зробити глибокий вдих, щільно притиснути рот до відкритого рота постраждалого й почати вдмухувати повітря (якщо вдмухування проводиться в ніс, то потрібно щільно закрити рот постраждалого). Вдмухування здійснюється з частотою 12-14 разів за хвилину. Під час цього способу можна скористатися будь-якою трубкою, що вставляють у рот або щільно притискають до рота постраждалого.
Закритий масаж серця проводиться в положенні лежачи на спині (рис. 93). Особа, яка надає допомогу, знаходься ліворуч, кладе одну долоню на область серця так, щоб пальці були розташовані паралельно ребрам. Долоня другої руки розташовується поверх першої під прямим кутом до неї.
Рисунок 93 – Проведення закритого масажу серця постраждалому двома особами
Обома руками, випрямленими в ліктях, ритмічно, поштовхоподібно, допомагаючи собі верхньою частиною тулуба, надавлює на грудну клітину постраждалого з частотою приблизно 60 разів у хвилину. Кожен поштовх повинен бути достатньо різким, але не сильним, щоб не ушкодити ребра й внутрішні органи пораненого. Під час одночасного проведення штучного дихання й закритого масажу серця, в момент вдмухування повітря масаж не робиться, а чергуються два-три вдмухування повітря в легені з 15 поштовхами на область серця. Натискування проводяться на нижню третину грудної клітини з такою силою, щоб грудна клітина прогиналась на 4 см.
Військовослужбовець в бою може одержати поранення, переломи кісток, вивихи, забої, контузію.
Під час надання першої медичної допомоги у випадку поранення, насамперед необхідно зупинити кровотечу, потім закрити рану пов’язкою з метою захисту від додаткового попадання інфекції.
Для тимчасової зупинки кровотечі застосовують такі способи: притиснення судини, що кровоточить, пальцем, накладання кровозупиняю-чого джгута (закрутки), максимальне згинання кінцівки, накладення тугої пов’язки.
Після тимчасової зупинки кровотечі на рану накладають пов’язку (якщо вона не була накладена раніше) (рис. 94).
Під час проникаючого поранення грудної клітини, повітря при диханні входить і виходить через рану і потрапляє в грудну порожнину. Щоб запобігти подальшому проникненню повітря в грудну порожнину, необхідно внутрішнім боком прогумованої оболонки від індивідуального перев’язувального пакета закрити рану, потім накласти обидві подушечки та міцно прибинтувати їх.
Рисунок 94 – Способи накладання пов’язок:
а – пов’язка-чепець на голову; б – спіральна пов’язка грудної клітки; в – пов’язка на плечовий суглоб; г – пов’язка на лікоть; д – пов’язка на колінний суглоб;
е – пов’язка на стопу
Під час поранення живота внутрішні органи, що випали, назад в черевну порожнину не заправляють. Пов’язку потрібно накласти поверх нутрощів, що випали, прибинтувавши їх до живота. Пораненому в живіт не можна давати ні їсти ні пити.
Переломи кісток бувають закриті й відкриті. Ознаки переломів кісток: біль, чітко обмежений місцем перелому; неможливий рух пошкодженої кінцівки у повному обсязі; неправильна або незвичайна форма кінцівки з рухомістю там, де немає суглобу, іноді укорочення кінцівки, набряк, виступаючі кісткові уламки.
Головне завдання першої допомоги під час переломів кісток – забезпечити нерухомість кісток (іммобілізація кінцівки). Це здійснюється накладанням шини. Шина може бути стандартною (табельною) і виготовлятися з підручного матеріалу (дошки, шматки фанери, палиці, зброя тощо). Для кріплення шини, яка накладена на кінцівку, можна використовувати носову хустинку, шарф, поясний ремінь, мотузку тощо.
У випадку відкритого перелому з кровотечею, перед накладенням шини необхідно зупинити кровотечу, накласти на рану пов’язку і ввести знеболюючий засіб з шприца-тюбика індивідуальної аптечки (АІ), що значно зменшує небезпеку, а нерідко й попереджує виникнення у пораненого больового шоку.
Шина, яку накладають, повинна бути такої довжини, щоб можна було захопити два сусідніх суглоби, між якими знаходиться ушкоджена кістка (у випадку перелому стегнової кістки суглоба: кульшовий, колінний і гомілковоступневий). Шину накладають поверх одягу і взуття, у місцях кісткових виступів підкладають м’який матеріал (вату, ганчір’я тощо) для попередження виникнення болю та омертвіння тканин, при тривалому здавлювані шиною. Перед накладанням шини її, по можливості, моделюють за формою кінцівки (моделювати слід на здоровій кінцівці).
Під час перелому плечової кістки на ділянку плеча й передпліччя рекомендується накласти шину (рис. 95) з підручного матеріалу, а потім руку, зігнуту в лікті, прибинтувати до тулуба. У випадку відсутності табельних та підручних засобів, якщо зломлена плечова кістка, руку, зігнуту в лікті, беруть на косинку (ремінь), а потім прибинтовують до тулуба.
Рисунок 95 – Іммобілізація передпліччя драбинковою шиною
та стегна за допомогою дощок
У випадку перелому стегна, гомілки необхідно ушкоджену нижню кінцівку іммобілізувати, прибинтувавши її до дощок або до здорової ноги.
Поранених у хребет й кістки таза, необхідно обережно покласти на тверду, рівну поверхню (щит, широку дошку тощо). Щоб розслабити м’язи стегон, під коліна підкладають невеличкий валик (речовий мішок тощо).
У випадку перелому ребер роблять туге бинтування грудної клітини на видиху, на рівні пошкоджених ребер.
У випадку перелому ключиці, в підключичну впадину, з пошкодженого боку кладуть валик з вати й плече туго прибинтовують до тулуба. Передпліччя підвішують на косинку. Другою косинкою прикріплюють руку до тулуба.
У випадку перелому нижньої щелепи, її щільно притискають до верхньої за допомогою пов’язки.
У випадку забиття пошкоджуються м’які тканини, судини, зв’язки, цілість шкіряних покровів, як правило, не порушується. На місці забою з’являється припухлість, синець. Необхідно на забите місце накласти стискаючу пов’язку, створити забитій ділянці максимальний спокій й, по можливості, накласти пузир з льодом або холодною водою.
Вивих – зміщення суглобних поверхонь кісток. Частіше всього вивих супроводжується розтягненнями або розривом зв’язок (суглобної капсули). Основні ознаки вивиху: повна неможливість руху в ушкодженому суглобі й сильний біль; вимушене положення кінцівки, у зв’язку із скороченням м’язів; обрис суглоба в порівнянні зі здоровим суглобом змінено. В області суглоба часто можна спостерігати припухлість внаслідок крововиливу.
Перша допомога у випадку вивиху полягає в накладанні шини або пов’язки, з метою фіксування кінцівки у тому положенні, що є більш зручнішим для постраждалого. Вправляти вивих може тільки медичний працівник.
Забій великої поверхні тіла може викликати ураження всього організму – контузію, під час якого необхідний спокій, зігрівання й якнайшвидша лікарська допомога.
Надання першої медичної допомога у випадку ураження ядерною або хімічною зброєю має свої особливості.
Під час ядерного вибуху, крім важких травм, опіків, осліплення в наслідку зовнішнього або внутрішнього опромінення організму, може виникати специфічне захворювання – променева хвороба.
У випадку ураження ядерною зброєю постраждалому, який має поранення, опіки, переломи, спочатку необхідно зупинити кровотечу, накласти пов’язки, шини, потім дати йому шість таблеток радіозахисного засобу з індивідуальної аптечки (АІ), у випадку нудоти й блювоти – ще таблетку протиблювотного засобу, надіти (по можливості) на нього протигаз або респіратор й винести постраждалого із зараженої зони.
У випадку ураження хімічною зброєю. У випадку ураження отруйною речовиною (ОР) нервово-паралітичної дії (фосфорорганічними ОР) необхідно негайно надіти на ураженого протигаз і ввести йому внутрішньом’язово, за допомогою шприца-тюбика антидот з аптечки індивідуальної. Якщо виникло порушення або припинення дихання, ураженому варто зробити штучне дихання.
У випадку попадання крапельно-рідинної ОР на відкриті ділянки тіла або обмундирування роблять часткову санітарну обробку (дегазацію) за допомогою індивідуального протихімічного пакета відкритих ділянок тіла, а також ділянок обмундирування, що безпосередньо прилягають до відкритої шкіри. В усіх випадках під час наростання симптомів отруєння, вводиться повторно антидот.
У випадку ураження синильною кислотою необхідно надіти на постраждалого протигаз (або перемінити несправний), ввести йому протиотруту (отримують її у медичного працівника) шляхом закладання ампули під шолом-маску. Якщо дихання припинилося, ураженому роблять штучне дихання.
У випадку ураження парами ОР шкіряно-наривної дії, необхідно промити очі водою з фляги (при можливості 2% розчином соди), прополоскати рот, надіти протигаз й вийти із зараженої зони.
У випадку ураження ОР задушливої дії, необхідно надіти на постраждалого протигаз або перемінити несправний, видалити його (по можливості) із зараженої зони, звільнити від тісного одягу (у холодний період року вкрити шинеллю, плащем-накидкою), допомогти постраждалому промити очі й прополоскати рот. Штучне дихання, у випадку ураження ОР задушливої дії протипоказано.
Уражених ОР задушливої дії варто розглядати як важкохворих й терміново евакуювати у найближчий медичний пункт.
У випадку ураження ОР сльозоточивої та подразнюючої дії, необхідно надіти на постраждалого протигаз, ввести йому під шолом-маску протидимну суміш із розчавленої ампули (видається медичним працівником), видалити його із зони ураження, допомогти постраждалому промити очі й прополоскати рот водою (якщо є можливість – 2% розчином соди).
У випадку ураження ОР психохімичної дії, слід надягнути на постраждалого протигаз; якщо у нього є порушення психіки, негайно доставити його до найближчого медичний пункту.
Для надання само- і взаємодопомоги на полі бою, особовий склад Збройних Сил України забезпечується засобами індивідуального медичного оснащення: індивідуальною аптечкою (АІ), індивідуальним перев’язочним пакетом (ППІ), індивідуальним протихімічним пакетом (ІПП) і пантоцидом у таблетках.
Індивідуальний перев’язувальний пакет (рис. 96) призначений для надання само- і взаємодопомоги при пораненнях та опіках. Він складається з двох ватно-марлевих подушечок (рухомої і нерухомої) на марлевому бинті, безпечної шпильки, внутрішньої паперової й зовнішньої прогумованої оболонок. Прогумована оболонка забезпечує стерильність вмісту пакета. Способи відкривання і застосування вказані на її зовнішньому боці. На одному з боків подушечок видна кольорова стрічка. Брати подушечки слід тільки з боку кольорової стрічки.
Рисунок 96 – Індивідуальний перев’язочний пакет і порядок його розкривання:
а – порядок розкривання пакету; б – пакет у розгорнутому вигляді:
1 – нерухома подушечка; 2 – рухома подушечка; 3 – бинт;
4 – кінець бинта; 5 – скатка бинта; 6 – кольорові нитки
Аптечка індивідуальна (рис. 97) призначена для надання само- і взаємодопомоги, з метою запобігання важких наслідків впливу зброї масового ураження на військовослужбовця а також для попередження і послаблення інфекційних захворювань.
Аптечка складається з пластмасової коробки оранжевого кольору типа портсигара, на якій витиснено напис “Аптечка індивідуальна”. На внутрішньому боці футляра вказано, в якому гнізді та для яких цілей призначений той чи інший препарат.
Рисунок 97 – Аптечка індивідуальна
До складу аптечки входять:
антидот в шприць-тюбику з червоним ковпачком. Препарат з протиотрутою при отруєні фосфорорганічними речовинами. Його слід вводити негайно за командою командира чи при перших ознаках отруєння: ускладненому диханні, слинотечі, початку порушення зору;
2-% розчин промедолу в шприць-тюбику з білим ковпачком ємністю 1 мл. Використовується як знеболюючий засіб при опіках, пораненнях та переломах, які супроводжуються сильним болем. Промедол відноситься до наркотичних засобів, що викликають звикання;
радіопротектор в таблетках по 0,2 мл міститься в двох пеналах малинового кольору по 6 таблеток у кожному. Препарат приймають по 6 таблеток одночасно, запиваючи рідиною, при загрозі опромінення під час ядерного вибуху або під час тривалого перебування на місцевості, яка забруднена радіоактивними речовинами. Якщо загроза опромінення збереглася, то через 4-5 годин після першого прийому, за вказівкою командира, приймають ще 6 таблеток. Більш часте приймання препарату є небажаним;
антибіотик – хлортетрацикліну гидрохлорид (біоміцин) по 100000 одиниць в таблетках. Міститься в двох білих пеналах квадратної форми по 8 таблеток жовтого кольору в кожному. Приймають у разі поранення;
стаперазин по 0,004 мл в таблетках з сильним протиблювотним засобом. 8 таблеток білого або кремового кольору, зберігаються в круглому футлярі синього кольору. Використовують по одній таблетці при загрозі опромінення чи зразу після нього, а також при виявлені перших ознак нудоти (блювоти).
У воєнний час військовослужбовець зберігає аптечка в кишені куртки, не допускаючи замерзання рідини шприць-тюбика у зимовий час.
Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) забезпечує обеззараження отруйних речовин, що потрапили на відкриті ділянки шкіри (кисті рук, шию) й прилягаючої до них одягу, лицьової частини маски протигаза при зараженні або підозрі на зараження ОР. ІПП складається з скляного флакона з дегазуючою рідиною, закритою ковпачком та 4-х ватномарлевих тампонів. Флакон та тампони запаяні в поліетиленову оболонку. Під обкладинкою пакета розміщена інструкція по використанню ІПП. Вмісту пакета достатньо для проведення двох обробок. Рідина пакета отрутна і небезпечна для очей.
Таблетки пантоциду призначені для обеззаражування води. Одна таблетка розрахована на обеззаражування однієї фляги води. Якщо вода каламутна, у флягу необхідно покласти дві таблетки. Вода придатна для пиття через 40- 50 хвилин після повного розчинення таблеток.
Прийоми та способи винесення поранених з поля бою
Вибір способу винесення пораненого з полю бою залежить від характеру поранення, відстані, на яку необхідно віднести пораненого, особливостей місцевості й бойової обстановки.
Існують наступні способи відтягування: на боку, на спині, за ремінь (рис. 98).
а б
Рисунок 98 – Способи відтягування пораненого:
а – на боку; б – на спині
Можна проводити відтягування поранених з використанням підручних і табельних засобів: на куртці утепленій або плащі-наметі за допомогою мотузки (рис. 99); на імпровізованих волокушах зроблених з фанери, жерсті тощо.
Рисунок 99 – Спосіб відтягування пораненого на плащі-наметі за допомогою мотузки