Тема № 3 Загальновизнані права людини як явище світової правової цивілізації

1. Поняття та сутність прав людини.

2. Еволюція та інституційне оформлення прав людини.

3. Періодизація законодавчого закріплення прав людини (права першого, другого та третього покоління).

4. Основні підходи до розв’язання проблеми прав людини (основні концепції).

5. Принципи загальновизнаних прав людини.

1. Поняття та сутність прав людини.

Права людини невід’ємні від соціальної дійсності людей, від їх суспільних відносин, способів буття індивіда. Права людини органічно вплетені в суспільні відносини, є нормативною формою взаємодії людей, впорядкування їх зв’язків, координації їх вчинків і діяльності, попередження протиріч, протиборства та конфліктів. За своєю суттю вони нормативно формулюють ті умови і способи життєдіяльності людей, які об’єктивно необхідні для забезпечення нормального функціонування індивіда, суспільства, держави.

Права людини можна визначити як певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей. Дане визначення показує, що права людини це:

1. спроможність людини діяти певним чином або ж утримуватись від певних вчинків з тим, щоб забезпечити собі належне існування, розвиток, задоволення тих потреб, що сформувались. Коли мова йде про загальновизнані права, то треба мати на увазі такі можливості, без яких людина не може нормально існувати. Під терміном нормально розуміється біологічна та соціальна обґрунтованість потреб людини. Самі потреби як результат історично-природного та соціального розвитку людини не є незмінними.

2. зміст та обсяг можливостей людини залежать насамперед від можливостей всього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. І з цього боку права людини – це явище соціальне: породжуються вони самим суспільством.

3. ці можливості за їх основними, початковими показниками мають бути рівними, однаковими в усіх людей. Лише тоді вони будуть правовими.

4. права не повинні відчужуватись, відбиратись, ліквідовуватись будь-яким, не можуть бути і своєрідним подарунком з боку держави іншої організації чи особи. Права людини належать людині тому, що вона є людиною.

Разом з даним визначенням в працях юристів зустрічаються також й інші інтерпретації поняття права людини, які у найбільш загальному вигляді можуть бути зведені до наступних: 1. права людини – це певним чином внормована її свобода. 2. права людини – це певні її потреби чи інтереси. 3. права людини – це її вимоги про надання певних благ, скеровані суспільству, державі, законодавству. 4. права людини – це певний вид (форма існування, спосіб вияву) моралі. Але зазначені підходи не відображають онтологічні статуси досліджуваного феномену.

Права людини як і будь-яке інше явище, характеризується певними якісними та кількісними показниками. Якісні показники розкриваються змістом прав людини, кількісні – поняттям обсягу прав людини.

Характеризуючи зміст прав людини, необхідно спиратися на філософську категорію змісту. З філософської точки зору зміст – це певним чином впорядкована сукупність елементів і процесів, які утворюють предмет чи явище. Центральним елементом в такому явищі як права людини є певні можливості людини – можливості діяти певним чином чи утриматись від вчинення певних дій задля задоволення своїх потреб та інтересів. Як відомо з загальної теорії діяльності, останні характеризуються певними складовими: мета, предмет діяльності, умови, способи, засоби, результати діяльності та інші складові. Найбільш важливими та визначальними є умови та засоби діяльності. Тому зміст прав людини можна визначити як умови та засоби, що складають можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку.

Кількісні показники відображаються поняттям обсягу прав людини. Кількість – це визначеність предмета, яка характеризує його множинність, величину, інтенсивність і ступінь вияву тієї чи іншої властивості. Обсяг як і будь-яка кількість визначається за допомогою певних одиниць виміру (наприклад, кількість певних можливих варіантів поведінки, кількість часу, кількість благ, розмір пільг та інше). Отже, обсяг прав людини – це їх суттєва властивість, яка відображається показниками відповідних можливостей, виражених у певних одиницях виміру. Одиниці виміру не можуть бути універсальними, однозначними, однорідними для всіх прав людини. Характер таких одиниць виміру зумовлюється насамперед змістом можливостей, які відображені певними правами, а також особливостями суб’єктів прав та специфікою об’єктів цих прав. Наприклад, право здобувати вищу освіту може характеризуватись кількістю вищих навчальних закладів, в яких її можна здобути, кількістю спеціальностей та інше.