7. „Дробильники каменю” г.Курбе (1850), „Анжелюс” та „Збиральниці колосків”

Міллє (обидві -1857) спочатку викликали відразу у публіки та критики. Художників звинувачували у приниженні мистецтва, передачі потворності і злиденності людських буднів. В „Анжелюсі” двоє селян, чоловік і жінка, чи то у молитві, чи у задумливості стоять над результатом своєї тяжкої денної праці − кошиком картоплі з давно виораного поля. Вдалині заходить сонце, кидаючи на землю останні промені, виділяючи на горизонті темний силует церковної дзвінниці. Настав час вечірньої молитви, про яку сповіщає церковний дзвін „анжелюс”, але нема ні сил ні часу йти до церкви. Найзначніше виражені соціальні мотиви у творчості таких європейських реалістів як француз Оноре Дом’є, росіяни І.Крамской, В.Пєров, І.Рєпін, українець М.Ярошенко. Живопис російських реалістів добре представлений в колекції Київського музея російського мистецтва, яку зібрав Микола Терещенко. Крім згаданих імен тут є твори В.Полєнова, М.Ге, І.Шишкіна, В.Верещагіна. Відвідуючи музей, варто звернути увагу на полотно І.Шишкіна „Среди долины ровныя”, одноіменне з назвою народної російської пісні. Серед рівної долини, як могутній богатир стоїть одинокий кремезний дуб, ніби народ, що замислився над своєю долею.

Починаючи з епохи реалізму в європейській художній культурі та мистецтві вирувало ціле розмаїття стилів і напрямків. І це не дивно, адже внаслідок бурхливого розвитку економічних і соціальних процесів європейська культура стала являти собою складний організм, де діяли різноманітні чинники та інтереси.

Все більшої ваги в художній творчості набував принцип історизму, обґрунтований романтиками, згідно з яким знання про минуле робиться ніби загальною основою і єдиною умовою будь якого знання. Інтелект, помножений на знання історії, відчуття свободи творчості приводив майстрів до пошуку і вибору найрізноманітніших форм і стилів з минулого. Так, інтерес до середньовіччя і готики, привів до поширення т.зв. неоготичного стилю (або псевдоготики) надзвичайно поширеного в католицьких країнах і громадах (Англія, Франція, Німеччина…). Якщо у першій третині 19ст. в неоготичному стилі зводились, переважно будинки аристократів, королівські та царські резиденції (палац Миколи І „Котедж” у Петергофі 1826, церква Шапель та Вокзал, у царському селі − 1827), то з середини століття рис готики набувають громадянські приміщення театрів, музеїв, особняки буржуазії, церкви (один з кращих зразків − Київський костел архітектора В.Городецького). Різновидом неоготики був т.зв. вікторіанський стиль в Англії − мистецтво періода

10 Правління королеви Вікторії (1830-1901). В ньому зведені будівлі Парламенту із

вежею Біг Бен у Лондоні (1836-1860), міст Тауер на Темзі (1894). В руслі готичних стилізацій працювали художники Прерафаеліти, вважаючи за необхідність повернути англійську культуру до щирості і святості докласичних (дорафаелівських) часів.

У православних країнах надзвичайного поширення набув т.зв. неоросійський, або неовізантійський стиль. У самодержавній монархії Миколи І він став офіційною демонстрацією, висунутої графом М.Уваровим програми „самодержавіє, православіє, народність”. Окрім офіційних кіл, цей стиль підтримували також представники ліберальної опозиції − слов’янофіли, а також частина народників .Неовізантизму завдячують своєю появою у Києві, „матері міст руських”, такі значні, побудовані на кошти імперії, пам’ятки як Володимирський

11 собор (1862-1896, арх. І.Штром, П.Спарро, В. Ніколаєв, розписи В.Васнєцов та

12 ін.), пам’ятник князю Володимиру (1853, скульп. В.Демут-Малиновський,

П.Клодт, арх. К.Тон.), Покровський жіночий монастир (1889-1906, арх. В.Ніколаєв). Добу історизму, справедливо вважають епохою еклектики (від грецьк. eklektikos − вибирати), коли твір мистецтва поєднує в собі суміш стилів різних епох, віртуозне володіння якими подекуди, приводить до створення гармонійних, високохудожніх творів (Київський оперний театр, 1901, арх.

13 В.Шретер), Національний Банк України (1902-1905, арх. О.Кобелєв,

О.Вербицький), т.зв. Шоколадний будинок, на Печерську (1880-ті рр.. з унікальними інтер’єрами арх. В.Ніколаєва). Втім, значна кількість еклектичних споруд не має високої художньої цінності, демонструючи лише фантазію їх багатих замовників.

Унікальним явищем європейської культури другої пол. 19ст. є французький імпресіонізм. Сьогодні його оцінюють як справжній світоглядний прорив європейців до свободи художнього мислення, експерименту, соціальної незаангажованості. Імпресіоністи в своїй творчості намагались уникнути філософії, символіки, дидактики та пафосу. Краща порада у пізнанні цих творів − не звертати увагу на їх назву, а сприймати безпосередньо, емоційно, чуттєво. В основі художнього методу імпресіоністів лежить враження (франц. Impression*), яке митець намагається передати глядачу, фіксуючи окремий епізод, неповторну мить у мінливому житті. Результат досягається завдяки тонкому сприйняттю живописних співвідношень світла й тіні, переливів кольору, але, головне, пленеру (plain air − вільне повітря) коли картина створювалась як безпосередній етюд з