Розділ 1. Теоретичні основи дослідження депресивних територій

1.1 Сутність поняття "депресивна територія", її ознаки та характерні риси

Наукові дискусії, що точаться довкола проблематики регіональної депресивності, особливо останнім часом, засвідчили багатоманітність і точок зору, пов'язаних насамперед із різним тлумаченням її основних термінів та понять.

Опорною науковою категорією даного дослідження є поняття депресивна територія" ("депресивний регіон"). І хоча дане поняття використовується у практиці європейської регіональної політики ще з 10 х років XX ст., однозначного його трактування немає і на сьогодні. Крім того, у більшості країн Європи останнім часом вживається термін "проблемна територія" ("проблемний регіон").

Депресивні території, як категорія наукового пошуку та об'єкт регіональної політики, набули поширення в Україні лише в середині 90-х років XX ст. Наразі існує багато визначень поняття "депресивна територія", частина із яких відображена в табл. 1.

Таблиця 1.

Трактування поняття "депресивна територія" дослідниками проблеми

Визначення		Автор
Територія, на якій відбувається зменшення рівня виробництва ВРП порівняно з базовим роком і це зменшення не пов'язується з тимчасовою кон'юнктурою на певні види продукції, які є спеціалізованими для даного формування		В. Чужиков
Регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку якого (якої) за показниками, визначеними цим Законом, є найнижчими серед територій відповідного типу		Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" (2005 р.)
Регіони чи їх частини, у межах яких показники економічного розвитку та соціального забезпечення громадян за критеріями, визначеними законодавством, значно нижчі, ніж відповідні середні показники в державі		Концепція державної регіональної політики (2001 р.)
Регіони, що володіють достатнім потенціалом, проте вони перебувають під впливом структурної кризи і характеризуються спадом виробництва та реальних доходів населення ростом безробіття		3. Герасимчук [2]
Регіони, що мають нижчі за середні у країні показники економічного розвитку, хоча в минулому такі регіони були розвиненими		В. Селівєрстов. М. Бандман, С. Гузнер
Регіони, економічна відсталість яких зумовлена стагнацією, спричиненою структурною кризою, що охопила виробництва, які стали неефективними в результаті змін умов розвитку		С. Дорогунцов, Л. Чернюк, М. Фащевський [72]
Регіони, у межах яких темпи спаду виробництва, зниження рівня життя, наростання негативних тенденцій у різних сферах життєдіяльності людини протягом ряду років є вищі як за загальнодержавні, так і за макрорегіональні		Монографія за ред. Л. Зайцевої [22]
Райони, в яких є природні ресурси, інфраструктурний, інноваційний та інший потенціал, проте в силу дії різноманітних факторів відтворювальні процеси заморожені		Г. Куатбаева
Територіальні утворення, які з економічних, політичних, соціальних, екологічних та інших причин втратили умови і стимули розвитку і не мають можливості самостійно подолати депресивність та потребують надзвичайної спеціальної зовнішньої підтримки з боку держави		Л. Шаульська
Регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг є вищі за макрорегіональні, загальнодержавні		Монографія за ред. М. Карліна
Території, які на даний час вирізняються більш низькими, ніж в середньому по країні, показниками соціально-економічного розвитку, але в минулому були розвинутими, а за деякими показниками навіть посідали провідні позиції в країні		І. Тургель [70]
Локальні територіальні утворення, у яких під дією сукупності внутрішніх структурно-функціональних диспропорцій і		В. Лексин, О. Швецов
зовнішніх (макроекономічних, науково-технічних, політичних та інших) факторів утрачені стимули стійкої відтворювальної діяльності як цілісної природної, економічної та соціальної системи
Території с достатньо високим рівнем накопиченого економічного потенціалу, значною часткою промислового виробництва в структурі господарства і відносно високим рівнем кваліфікації місцевих трудових ресурсів, котрі в результаті низької конкурентоздатності профільних галузей економіки потрапили в глибоку та стійку економічну кризу, мають помітно високий рівень безробіття, низьку інвестиційну активність та порівняно низький середньодушовий рівень бюджетної забезпеченості	В. Лексин, 0. Швецов, О. Лексин
Промислово розвинена територія, кризовий стан якої є виявом структурної кризи економіки та нерівномірності розвитку промислового виробництва за галузями та регіонами України	А. Новикова [43]
Просторово-локальні утворення, у яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти механізми саморозвитку, а отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації	Стратегія соціально-економічного розвитку регіону (на прикладі Волинської області)

Аналіз цих підходів дає можливість говорити про існування мінімум двох підходів до тлумачення сутності поняття "депресивна територія". Більш поширеною є точка зору, що депресивними є території (регіони), які у минулому мали значний економічний потенціал, потужну виробничу інфраструктуру, проте в силу різних причин, насамперед у результаті структурно-функціональних трансформацій, втратили його. Фактично при такому тлумаченні поняття "депресивна територія" ототожнюється з поняттям "старопромисловий регіон". Прихильниками даної точки зору є А. Новикова, 3. Герасимчук, Т. Максимова, російські науковці І. Лексин, Т. Грицюк, О. Лексин, І. Тургель [51; 70], казахська дослідниця Г. Куатбаєва та інші. У визначеннях зазначених авторів схожими є також причини виникнення депресивних територій: а) структурні трансформації економіки; б) падіння в базових секторах економіки; в) структурна криза виробництва; г) погіршення умов економічного розвитку в результаті запровадження ринкових механізмів.

Прихильниками другої точки зору щодо трактування поняття "депресивна територія" є О. Кустовська, Р. Ціщик, науковці Дніпропетровського ОІДУ, Волинського державного університету. Вони вважають, що депресивними є такі території, які характеризуються нижчими, порівняно з іншими регіонами країни (макрорегіону) показниками (зазвичай пересічними) соціально-економічного розвитку і самостійно неспроможні забезпечити своє відтворення. У визначеннях науковців даного напрямку, поряд із визнанням важливості економічної складової депресивності, акцентується увага на існуванні кризових явищ і в інших підсистемах регіону, наприклад у демографічній, соціальній, фінансовій тощо. Зазначена концепція була зафіксована і в офіційному визначенні депресивної території, котре виписане у першій редакції Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів". Відповідно до нього депресивною територією є регіон чи його частина (район, місто обласного значення або кілька районів, міст обласного значення), рівень розвитку якого (якої) за показниками, визначеними цим Законом, є найнижчими серед територій відповідного типу. Аналогічне визначення було сформульоване ще раніше в Концепції державної регіональної політики (2001 р.).

У деяких дослідженнях дані підходи поєднуються, при цьому економічна складова визначається як причина депресивності, а нижчі за середні показники соціально-економічного розвитку регіону - як наслідок негативних тенденцій розвитку.

У новій редакції закону "Про внесення змін до Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" наводиться гранично просте визначення даного поняття, сутність якого зводиться до того, що депресивними є ті території, які відповідають умовам і порядку цього закону.

Зазначені підходи до трактування поняття "депресивна територія" є різними, оскільки відображають неоднакові сутнісні підходи до розуміння регіональної депресивності. Узагальнення першого підходу базується на концепції причинності виникнення депресивних територій, другої - на концепції наслідків депресивності. Як перша, так і друга концепції мають свої недоліки та переваги.

Головною перевагою першого підходу до тлумачення поняття "депресивна територія" є чітка орієнтація на визначення причин депресивності, недоліком - звуження поля наукового пошуку депресивного регіону та його ототожнення з поняттям "старопромисловий регіон", що автоматично виключає можливість існування депресивних територій іншого типу, наприклад аграрних. Вказані переваги та недоліки першого напрямку набувають зворотного значення при другому підході. Очевидно, з часом більшу прихильність буде набирати другий напрямок, оскільки він містить ширші можливості для розгортання наукових досліджень явищ депресивності поза межами традиційно усталених економічних параметрів. На цьому зокрема наголошують О. Шаблій та О. Вісьтак, стверджуючи, що при визначенні сутності поняття "депресивний регіон", потрібно відходити від переважно індустріальних критеріїв [73, с. 116], а також В. Тарасевич, на думку якого виділення депресивних регіонів лише за економічні проблеми чи реалізувати свій високий потенціал і тому потребує активної підтримки з боку держави. Аналогічної точки зору дотримуються науковці Інституту Схід-Захід. "Проблемні" регіони класифікуються ними як такі, що вимагають додаткової допомоги з боку центрального уряду, зокрема шляхом фінансових стимулів для регіонів [61, с. 22]. Визнаючи відмінну змістовну сутність наукових категорій "депресивна територія" та "проблемна територія", варто зазначити, що додаткової допомоги з боку держави потребують не лише проблемні, а й, наприклад, депресивні чи кризові території. Відтак розмежовувати ці поняття, базуючись лише на тезі про необхідність державної підтримки, мабуть, неправильно. Крім того, проблеми регіонів можуть бути пов'язаними як з погіршенням показників соціально-економічної динаміки, так і з надто швидкими темпами їх розвитку. Доречним є і твердження про те, що у період економічної кризи на території регіону завжди можна знайти якусь проблему, яку необхідно вирішити з допомогою держави.

На нашу думку, поняття "проблемний" регіон є узагальненим означенням різних типів територій, котрі характеризуються певними негативними тенденціями. Тобто поняття "проблемний регіон" є родовим, узагальнюючим, а "слаборозвинений (відсталий"), "кризовий" чи "депресивний" регіони - видовим.

Поряд з терміном "депресивна територія" в науковій літературі для означення подібних регіонів використовуються поняття "відстала територія", "слаборозвинена територія", "кризовий регіон" і навіть "інфарктний регіон". Чіткого розмежування між ними також немає[44].

Одні автори розуміють їх як синоніми, інші - нібито аргументовано доводять відмінності між ними. Так А. Новикова вважає, що слаборозвиненими є, наприклад, Полісся чи Поділля, тоді як депресивними є саме старопромислові райони, про що йшлося вище [61]. Тобто поняття "слаборозвинений" регіон фактично ототожнюється з класичними аграрними територіями. Аналогічної думки дотримуються також В. Лексин та О.Швецов, зазначаючи, що при пошуку об'єктивних методів делімітації депресивних територій необхідно чітко розрізняти "відсталі" (переважно сільські) і "власне депресивні" (переважно промислові) території.

На думку Т. Максимової депресивні регіони принципово відрізняються від відсталих тим, що при більш низьких, у даний момент, ніж у середньому по країні, соціально-економічних показниках у минулому вони були розвиненими, а за деякими виробництвами посідали провідні позиції в країні. Аналогічні думки висловлюють автори монографії, стверджуючи, що принципова відмінність депресивних територій полягає у тому, що вони в минулому мали достатньо високий рівень виробничо-технічного потенціалу, високу частку промисловості у структурі економіки, але з часом втратили своє економічне значення.

Заслуговує на увагу твердження, що "відсталими" є ті регіони (території), занепад яких викликаний географічними (гористість, заболоченість, аридність) чи історичними чинниками, а "депресивними" ті території, де стагнація обумовлена економічними трансформаціями, занепадом базових секторів економіки, особливостями структурних змін.

Російська дослідниця І. Тургель вважає, що кризові регіони визначаються на основі кількісних критеріїв, а слаборозвинені - на основі якісних характеристик, зокрема базуючись на схожості проблем соціально-економічного розвитку [70].

Спробі віднайти критерії відмінностей між різними типами проблемних територій присвячені окремі дослідження експертів Інституту Реформ. Втім базуючись на критеріях, відображених в таблиці 1.3, важко провести чітку розмежувальну лінію між, наприклад, "проблемними" та "депресивними" територіями, оскільки вони досить умовні. Крім того, поняття відсталості (слаборозвиненості) регіону є відносним. Воно має сенс лише в контексті загальної соціально-економічної ситуації в країні.

Таблиця 2.

Критерії визначення стану проблемності території

		Стан проблемності (ознаки)
відсталі	проблемні	кризові	депресивні	інфарктні
Відставан-	Вміщує	Існують	Територія, яка	Поширюється
ня від	кризову	незворотні	тривалий час є	концентрично від
середніх	ситуацію і	тенденції до	кризовою, і цю	центра мегаполіса
показників	потребує	спаду	кризу подолати	у напрямку до
на 1/3	зовнішньої	виробництва,	самостійно не в	аграрного сектора
	допомоги для	зростання	змозі. Перейти
	вирішення	безробіття,	до стабільного
	питання	зниження	розвитку можна
		рівня життя,	лише за умови
		стану	підтримки та
		здоров'я	мобілізації
		тощо	ресурсів

Не досить аргументованими є також спроби окремих науковців запровадити кількісні критерії відсталості чи кризовості.

Узагальнення наукових досліджень з даної проблематики дає підстави стверджувати, що, очевидно, найбільш імовірною розмежувальною ознакою слаборозвинених та депресивних регіонів є часові рамки формування та поширення явищ депресивності. Таким своєрідним часовим бар'єром можна вважати початок 90-х років XX ст. Відтак "слаборозвиненими" (відсталими) є ті території (регіони), які й до 90-х років XX ст. мали низькі показники соціально-економічного розвитку, а "депресивними" - ті з регіонів, котрі до початку економічних трансформацій кінця XX ст. характеризувалися не нижчими, за пересічні у країні, показниками економічного розвитку. Тобто депресивність є переважно набутою в процесі економічних трансформацій ознакою, а не наслідком історично усталених тенденцій розвитку, хоча роль останніх також неможна недооцінювати.

Якщо ототожнювати депресивні та старопромислові райони, то можна стверджувати, що слаборозвиненими є території, котрі характеризуються малодиверсифікованою структурою економіки, низьким науково-технічним потенціалом і не відіграють помітної ролі в економічному потенціалі країни.

"Кризовими" слід вважати території, що набули негативних тенденцій розвитку в результаті обвального падіння основних економічних показників, які були спричинені кризовими явищами на кшталт етнічних, військових конфліктів чи екологічних катастроф[46].

Водночас описані вище підходи не усувають імовірності того, що відсталі території можуть перейти до категорії депресивних. Крім того, на думку В. Тарасевича, у силу складності регіонального розвитку, цілком можливим є існування, наприклад, периферійно-депресивних чи депресивно-відсталих територій. Зрештою варто погодитися з думкою про те, що у "чистому" вигляді регіональна депресія зустрічається лише на рівні низових адміністративно-територіальних одиниць, і чим більшими є розміри території, тим частіше ми маємо справу зі змішаним характером депресивності території.

Визначення типових ознак депресивних територій має важливе значення для їх точної делімітації та розробки програм санації. У більшості наукових досліджень, ознаки депресивних територій є подібними.

Окремої уваги, у контексті визначення ознак депресивних територій, заслуговує дослідження 3. Герасимчук та В. Галущак, які не лише здійснили їх узагальнення, а й запропонували власну класифікацію ознак проблемності регіонів. На їх думку, в найбільш загальному вигляді ознаки проблемності бувають внутрішніми та зовнішніми. У свою чергу перші з них бувають умовно статичними (недостатність ресурсного забезпечення території, відсталість економічних процесів у регіоні, несприятливі історико-географічні передумови розвитку регіону) та набутими (мало диверсифікована система управління регіональним розвитком, нераціональна структура економіки, невідпрацьований механізм використання наявних ресурсів, спад інтенсивності економічних процесів у регіоні, низький рівень якості життя населення та навколишнього середовища).

Значні здобутки у вивченні депресивних територій, зокрема у визначенні їх типових ознак, мають російські науковці В. Лексин та О. Швецов. На їх думку, за умови масового поширення кризових явищ, ті чи інші території доцільно відносити до категорії депресивних лише, коли там "... по-перше, темпи, масштаби і тривалість спаду виробництва, зниження рівня життя і наростання інших негативних тенденцій суттєво вище середньодержавних (середніх по регіону); по-друге, за економічними, соціальними та екологічними причинами відсутні передумови та стимули самостійного розвитку, тобто відсутній потенціал самостійного усунення вищеназваних тенденцій і виникає необхідність надзвичайної підтримки з боку "центра".

Таблиця 3