Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія зар. літ. Давиденко.doc
Скачиваний:
106
Добавлен:
11.11.2018
Размер:
10.45 Mб
Скачать

Особливості творчого методу

  • Звернення до методів: натуралізму, романтизму, реалізму.

  • Головна домінанта, що проходить крізь усю творчість Д. Лондона — людина.

  • Людина — герой виступає у протиставленні природи, як її органічна складова частина, продовження і розвиток всього живого.

  • Одна з рис творчості — оптимізм.

  • Своєрідний письменницький стиль: зображення життя в його руках, контрас­ тах, формах, реаліях, діалоги гранично стислі і лаконічні, мова творів позначена колоритністю та різноманітністю стилів.

  • Джек Лондон — майстер оповідання — 8погі зіогу — національного амери­ канського оповідного жанру. У його розвиток письменник зробив певний внесок: наповнив оповідання певним психологізмом; у центрі сюжету — не ускладнені ко­ лізії, а зіткнення характерів, виражених через дію.

«Північні оповідання» були першими творами Дж. Лондона. Вони з'явилися на сторінках періодичних видань в кінці XIX ст., а потім були зібрані в збірку «Сни Вовка» (1900). Потім вийшли збірки: «Бог його батьків» та інші оповідання (1901), «Діти морозу» (1902), «Віра в людину» та інші оповідання (1904), «Жага до життя» та інші оповідання (1906), «Смок Беллю» (1912).

Провідні теми «Північних оповідань»

  • Романтичне протиставлення природи і буржуазної цивілізації.

  • Негативний вплив на людську психіку.

  • Протиставлення корисності капіталістичного суспільства і «північної моралі», яка заснована на товарисській довірі і чесності.

  • Засудження офіційної релігії.

• Тема аморального впливу цивілізації на побут і світогляд північної моралі. «Біла тиша» — розповідь про драматичний момент з життя трьох людей —

Мейсона, його дружини індіанки Руфі та чесного, мудрого, справедливого Мелмю-та Кіда. Серед Білої Тиші подорожують ці троє, без запасів їжі, озброєні лише вла­сною мужністю. У таких умовах собаки перетворюються на диких хижаків, лише сильні люди зберігають свої людські риси. Дерево падає на Мейсона, калічить його, немає жодної надії на порятунок. І тоді Мейсон просить друга застрелити його, аби врятувати дружину і сина, якого вона носить під серцем.

«Люди з сорокової милі»— це оповідання можна було б назвати побутовою сценою, якби у ньому не ставилася проблема життя і смерті. Проте на Півночі ця

проблема теж побутова. її успішно розв'язує Мелмют Кід, який завдяки своїй хит­рості зумів примирити двох приятелів, здатних убити одного.

«Північна одіссея» — розповідь про любов, вірність, мужність чоловіка з інді­анського племені, який усе життя, ціною невимовних злигоднів, втрат ішов до за­повітної мрії — повернути собі кохану, яку колись у нього вкрав білий чоловік.

«За того, хто в дорозі» — сцена з життя золотошукачів. Довга північна ніч, дру­зі, які зібралися в маленькій хатині на краю землі й згадують різні епізоди свого життя. Вони з великим співчуттям приймають випадкового подорожнього-муж-нього, сильного, благородного. Виявляється, він завинив перед законом: вкрав 40 тисяч. Тільки це — половина правди, яка полягала у тому, що він узяв грошей лише стільки, скільки було вкрадено в нього самого — отже, він не злодій. І йому, тому хто знову вирушає в дорогу, всі золотошукачі бажають, щоб вистачило їжі, щоб не стомилися собаки, щоб сірники були сухими.

Проблема митця і мистецтва у романі «Мартін Іден»

У 1907 р., під час подорожі на «Снарку» письменник почав писати один з кра­щих своїх творів — роман «Мартін Іден». Це найбільш зрілий і довершений ро­ман. Зрілий за своєю думкою, довершений за його художнім втіленням. Він розпо­відає про долю хлопця з робітничої сім'ї, який став відомим і визначним письменником, і, розчарувавшись у житті, до якого прагнув, покінчив життя само­губством. Певною мірою — це роман автобіографічний. У ньому знаходимо ряд важливих ознак самого письменника— портрет героя, історія першого кохання, окремі деталі. Однак провідною рисою автобіографізму — спільність долі, пошуків і прагнень Дж. Лондона й його героя. Головна тема — роздуми про місце митця в суспільстві. Трагічна історія Мартіна їдена перетворюється на розповідь про заги­бель таланту в американському суспільстві. Образ Мартіна їдена подано у розвит­ку. Спочатку це незграбний, грубуватий, погано вдягнений молодий чоловік. Але витривалість і працездатність змінюють героя: він за короткий час опановує стіль­ки, що йому не соромно показатися в товаристві друзів та оточенні Рут.

У чому трагедія Мартіна їдена?

  • Неприйняття героя сучасним йому суспільством.

  • Мета написання творів — здобуття слави і отримання грошей, щоб забезпечи­ ти своє майбутнє. Це зумовило його поразку у двобої з суспільством, яке примушу­ вало талановиту людину жити за виробленими ним законами.

  • Він не знайшов себе в жодному з полярних світів роману: буржуазне суспільс­ тво позбавило його віри в людей, розтоптало його почуття і мрії, повернутися до рідного звичного середовища не може.

Сюжет роману «Мартін Іден» побудовано навколо головного героя, і будь-які другорядні сюжетні лінії відсутні. Інші персонажі додатково розкривають і відті­нюють центральний образ.

Композиційну будову твору характеризує лаконізм. Роман не має експозиції, а починається з дії.

«Мартін Іден» — це роман виховання, радше — роман кар'єри. Це ніби подвій­на історія — звичайного хлопця, що досягає багатства і слави завдяки власній пра­ці, з одного боку, і визрівання митця, пошуки ним свого місця в житті — з другого. Обидві історії нанизано на стрижень любовної лінії. І попередній життєвий досвід, і новітні філософські вчення формують Мартіна-індивідуаліста, який вірить лише у силу власних рук, м'язів і переконань.

Послідовно Лондон розкриває перед читачем процес становлення Мартіна-письменника. На початку твору — це людина з багатою уявою й динамічним обра­зним мисленням, але недорікуватість, відсутність культури і знань роблять його скутим і незгарбним у рухах і мові. Та укінці роману його мова, не втрачаючи вира­зності і барв, набуває логічності, яскравості, гнучкості. І все це викликало кохання до дівчини Рут Морз, яка надихає Мартіна на осягнення культурних здобутків, на очищення, на реалізацію найсокровеннішого ядра власного «я». Проте побачена Мартіном як уособлення американської мрії, як символ багатства, перетвореного на красу, Рут насправді виявилася не такою.

Вже з першої появи на сторінках роману Мартін виділяється з буденного потоку життя. Роман, у свою чергу, «обрамлено» океаном. Океанський простір, в якому втілено безмежну волю, виступає як романтичний символ, такий характерний для Америки. Океан з'являється і у фіналі, в ньому зникає навіки Мартін — море слу­жить немовби масштабом, знаком вищого життя для героя. І в такій іпостасі, з цієї височини, Мартін врешті-решт почав розуміти, що його «золотава квітка» — прос­то пересічна жінка, неспроможна розуміти прекрасне.

Крім океану, через увесь роман невидимо проходить образ Свінберна. У фіналі саме поезії Свінберна підказують героєві трагічний вихід з життя: адже справжнє мистецтво абсолютно непотрібне в тому суспільстві, яке вдає із себе інтелектуаль­не. Так само йому годі знайти аудиторію серед народу. Митець зависає у безповіт­ряному просторі. Мартін Іден зазнає запланованої автором поразки, але, переможе­ний, він залишається чи не протягом сторіччя улюбленцем читачів, бо письменник змалював його образ живим, переконливим, чистим, сильним. У листах до друзів автор наголошував, що його біографія не збігається з життєвим шляхом їдена, кот­рого він змусив покінчити життя самогубством, покаравши таким чином за індиві­дуалізм.