- •Київ – нухт 2006
- •Загальні положення
- •Програма вивчення дисципліни
- •Тема 1. Теоретичні проблеми культури та цивілізації
- •Тема 2. Культура і суспільство
- •Тема 3. Форми існування прадавніх культур
- •Тема 4. Антична культура
- •Тема 5. Культура середніх віків: Візантія, Європа, слов’яни, Русь
- •Тема 6. Культура епохи ренесансу
- •Тема 7. Культура доби Бароко та Просвітництва
- •Тема 8. Культура хіх ст.
- •Тема 9. Культура хх століття. Визначні феномени. Художні течії та стилі
- •Цілісність українського культурного простору: культура діаспори. Українське культурне життя в Канаді, сша, країнах Європи. Освітні установи, архітектура, живопис, література. Конспекти лекцій
- •Тема 1: специфіка культурологічного знання
- •Культурологія як наука та навчальна дисципліна. Сутність культури, її структура та характерні ознаки
- •Культура і цивілізація. Співвідношення культури і цивілізації
- •Поняття субкультури та контркультури
- •Тема 2. Антична культура
- •1. Культура Стародавньої Греції: логос, чуттєвість, гармонія
- •Культурний феномен еллінізму.
- •3. Традиції і спадкоємність культури Стародавнього Риму
- •4.Світове значення античної культури
- •Тема 3. Культура середніх віків: візантія, європа
- •1. Духовно-культурна спадщина Візантійської імперії
- •Тема 4. Культура епохи ренесансу
- •Причини формування та головні риси культури Ренесансу
- •2. Періоди розвитку та головні здобутки європейського ренесансу
- •3. Ренесанс в українській культурі
- •Тема 5. Культура нового часу (xviі–xviіі ст.)
- •1.1. Риси новочасної культури xviі ст.
- •1.2. Стиль бароко в культурі xviі– xviіі ст.
- •Просвітництво та його основні засади. Енциклопедизм
- •Тема 6. Культура хіх - хх ст.
- •4. Сучасна культура: художні феномени хх ст.
- •План семінару Культура бароко та просвітництва в Україні План
- •Тематика контрольних робіт
- •Тема 11. Дохристиянська культура східних слов`ян
- •Тема 12. Писемність, освіта та література Київської Русі
- •Тема 13. Образотворче мистецтво Київської Русі
- •Тема 14. Культура Галицько - Волинської Русі.
- •Тема 18. Культура доби Просвітництва
- •Тема 22. Українська освіта другої половини
- •Тема 25. Українська культура др. Половини
- •Основи теорії культури
- •Антична культура
- •Культура середніх віків: Візантія, Європа, Слов’яни, Русь
- •Культура епохи Ренесансу
- •Культура доби бароко та Просвітництва
- •Культура хіх століття
- •Культура хх століття
- •Список рекомендованої літератури основна
- •Додаткова
Тема 4. Культура епохи ренесансу
-
Причини формування та головні риси культури ренесансу.
-
Періоди розвитку та головні здобутки європейського Відродження.
-
Ренесанс в українській культурі.
Під Ренесансом (від франц. Renessanse - Відродження) слід розуміти перехідну епоху в розвитку європейської культури від середньовіччя до нового часу, що охоплює період кінця ХІІ – ХVI ст.. включно. Це означає, що в культурі Відродження присутні елементи як середньовічної, так і новочасної культури.
Термін “Відродження” у точному розумінні слова стосується лише Італії ХV – середини ХVI ст. Саме тут ця культура набуває характеру цілісного, всеохоплюючого явища. Відродження – виняткове явище італійського творчого генія. Тому правомірно говорити “Італійське Відродження”, “епоха Ренесансу в Італії”. Одночасно Ренесанс – загальноєвропейське надбання. Вплив італійської тогочасної культури різною мірою позначився майже на усіх європейських країнах від Португалії до Московської держави.
-
Причини формування та головні риси культури Ренесансу
Ґрунтом ренесансної культури були нові економічні відносини, що стали формуватися перш за все в Італії наприкінці ХІІІ ст.. В цей час текстильне мануфактурне виробництво Флоренції, Мілану, Болоньї значно випереджає країни Європи, тут використовується вільнонаймана праця. В Італії створюються перші банки, лихварські контори, в хід ідуть векселі, акредитиви. Флоренція починає карбувати золоту монету – флорін, що стає міжнародною валютою. Генуя стає найсильнішою в світі морською державою, посередником в торгівлі між заходом і сходом.
Формуються і нові суспільно-політичні відносини. Швидко зростають соціальні прошарки майбутніх буржуа – торгівці, банкіри, лихварі, багаті ремісники, юристи. Значно збільшується кількість вільних міських жителів. Біля двох десятків міст Італії, найбільшим з яких була Флоренція, в середині ХІІІ ст. Стають самостійними державами республіканського типу, громади яких називають “комунами”. В містах-комунах зростає роль органів демократичного самоврядування, політичних партій, ремісничих цехів і торгівельних гільдій.
Перетворення, що відбувались в суспільному житті, приводили до влади нових людей. Їх основними ознаками стають не стільки знатне походження, титули, скільки особиста підприємливість, що межує з авантюризмом, сміливість, відвага, активна творча натура. Ці люди були чужі всіляким релігійним забобонам, світським правилам.
Нова людина і світ бачила по-новому. Сміливо відкидаються старі догмати про побудову всесвіту, місце в ньому людини, очевидне прагнення до наукового пояснення явищ природи, прагнення використовувати практичні знання. Формуванню нового світогляду сприяли численні наукові відкриття і винаходи, кожен з яких допомагав самоствердженню нової культури і нової людини в постійному суперництві з старими традиціями. Віднайдення раніше невідомих манускриптів з працями Аристотеля, Платона, творів давньогрецької і давньоримської літератури, розкопки старовинних архітектурних і скульптурних пам’яток щоразу доводили новим людям перевагу античності над середньовіччям, викликали прагнення бути гідними нащадками забутих предків.
Як бачимо, однією з найбільш характерних рис культури доби Відродження є постійне прагнення до античного ідеалу. Воно зумовило і назву самої епохи.
Однак не підлягає сумніву, що Ренесанс є абсолютно самостійним явищем, не запозиченим з жодної із культур, античність була нього лише необхідним поштовхом, внутрішнім духовним поривом до нової культури, про що свідчить більшість її характерних рис.
Характерною рисою ренесансної культури є аристократизм. Це культура суспільних верхів, буржуазної аристократії, тонкого шару інтелігенції. Культурні осередки виникають при дворах освічених монархів, пап, крупних аристократів, що виступають в ролі меценатів, оточують себе інтелектуальною і творчою елітою. Слід, однак, підкреслити, що аристократизм у тогочасному розумінні визначався не походженням і привілеями, не розмірами достатків, а перш за все особистими якостями людини, ступенем освіченості й культури.
На відміну від античної і особливо середньовічної культури ренесансна культура мала яскраво-особистісний характер. Вільна особистість – художник, філософ, поет, що не залежить не лише від замовника, а і від цехових середньовічних норм організації та регламентації творчої праці найхарактерніша риса Відродження. Митець Ренесансу починає надзвичайно цінувати свою творчу свободу та індивідуальність, пишатися ними.
Слід відзначити і таку характерну рису ренесансної культури, як її всебічна пройнятість мистецтвом. Для людини Відродження мистецтво мало таке саме всеосяжне значення, як для людини ХVIII ст. – філософія, ХІХ ст. – наука, ХХ ст. – техніка. Образами мистецтва забарвлені навіть політика, господарство, війна і дипломатія. Очевидно, що недостатня розвиненість наукових знань, мовної культури, пов’язаної із формуванням нації, залишали за мистецтвом головну царину реалізації творчого потенціалу Відродження.
Найхарактернішою рисою Відродження є розвиток гуманізму. Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) - це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. В його основі – прагнення до свободи особистості, утвердження поваги до гідності і розуму людини, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Гуманісти стверджували самоцінність земного життя, можливість людини саме в ньому (а не потойбічному світі) досягти вищого блаженства.
Характерною рисою ренесансної культури як культури перехідного періоду є її суперечливість. Так, антиклерикальна спрямованість творів гуманістів поєднується у них з глибокою вірою, гуманістичні погляди межують з містикою, а раціоналізм – із схоластикою і навіть магією та астрологією. Високі злети людського генія і духовність йдуть поруч з підступністю і аморалізмом як в особистому житті, так і у політиці (Макіавеллі). Причиною таких явищ була малорозвинена наука і техніка, застиглість форм громадських суспільних відносин, незмінність цехової ієрархії, інерція суспільної свідомості, сила релігійних догматів і традицій.
Зрештою ці причини зумовили у другій половині ХVI ст. кризу, а потім і швидкий розпад ренесансної культури.