1.4Основні елементи соціальної структури .

Суспільство, як і будь-яка система, має структуру, яка складається з сукупності елементів, що певним чином взаємопов'язані між собою і утворюють певну цілісність. Соціальне середовище є складно-організованою системою, що історично розвивається і включає велику кількість різнорідних елементів — від окремих індивідів до великих спільностей чи груп людей. Кожен історичний етап у розвитку суспільства характеризується своєю соціальною структурою, тобто тими соціальними суб'єктами, елементами соціальної взаємодії, які являють собою певний "каркас" суспільної системи. Соціальна структура суспільства — це історично визначена сукупність класів, соціально-етнічних спільностей, суспільних верств, прошарків, груп людей та окремих індивідів, а також система відносин між ними. Соціальна структура суспільства і, особливо, ті причини, фактори, що зумовлюють диференціацію всіх індивідів, що живуть у суспільстві на стійкі спільності, групи, немає однозначного трактування. У марксистській концепції визначальним фактором соціальної структури суспільства є спосіб виробництва, економічні відносини. Згідно з цією концепцією функціонування виробничих (економічних) відносин породжує диференціацію індивідів на спільності. Передусім соціально-історичні, через які здійснюється виробництво, розподіл, споживання, обмін і володіння матеріальними та духовними цінностями в суспільстві. Виникнення та функціонування спільностей людей пояснюється як процес і результат участі індивідів у суспільному виробництві. Вступаючи в процес виробництва, окремі індивіди починають виконувати ті чи інші соціальні функції і, таким чином, відповідно до характеру тих відносин, у яких вони перебувають, специфіки їхньої соціальної ролі, набувають спільних ознак (аналогічність буття й свідомості).

1. Види соціальних структур

2.1 Соціально-класова структура (клас, верства, прошарок);

Особливе місце серед соціальної структури суспільства належить великим соціальним групам, адже саме вони є багаточисельними об’єднаннями, де вже немає безпосередніх контактів, фундаментальний інтерес формується на основі усвідомлення людьми об’єктивних обставин свого життя. Як і попередні, малі та середні, великі соціальні групи вивчаються і соціальною психологією, і соціологією. Але у вивченні цих груп найвагоміші досягнення соціальної філософії. Класові суспільства почали складатися понад 5 тисяч років тому. Наприкінці IV тис. до н.е. виникли держави в долині Нілу та в Месопотамії; в середині ІІІ тис. – в басейні Інду; в ІІ тис. – в басейні Егейського моря, Малій Азії, Фінікії, Південній Аравії, басейні Хуанхе; в І тис. до н.е. – на більшій часині території Старого світу і в Центральній Америці. Класи виникали двома шляхами: шляхом перетворення полонених у рабів та внаслідок виникнення економічної нерівності в общині, суспільного розподілу праці, виділення груп людей, які виконували соціальні функції і використовували своє становище для збагачення за рахунок інших. Існування класів констатували багато мислителів. З майновим розшаруванням людей пов’язували його ще Платон та Арістотель. Специфіку історичного процесу як боротьби класів розуміли французькі історики та соціалісти-утопісти. З розкриттям зумовленості існування класів розвитком виробництва (суспільним поділом праці й появою приватної власності на засоби виробництва) пов’язане марксистське визначення класів. Але в сучасній соціальній філософії є різні точки зору на сутність класів: - існування класів пов’язане з біологічними законами, насамперед з боротьбою за виживання людей у тих чи інших географічних умовах (соціал-дарвіністський напрямок – С.Дарлінгтон, Д.Хаксклі та інші); - класове розшарування виникло внаслідок відмінностей у психології, ідеях, рівнях морального та інтелектуального розвитку людей (психологічний та інші); - класи є відносно самостійними групами людей, що об’єднуються на основі фактично розрізнених інтересів у сфері виробництва, соціального життя, політики (М.Вебер); - як великі соціальні групи класи характеризуються чотирма соціально-економічними ознаками: місцем у певній історичній системі суспільного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю у суспільній організації праці, способом одержання і часткою прибутку.

Головна класоутворююча ознака – це відношення до засобів виробництва (марксистське визначення класів). Це визначення найґрунтовніше, але варто відзначити, що історія внесла й тут свої корективи. Вважати, що класи пов’язані лише з матеріальним виробництвом, сьогодні є недостатнім, про що свідчить досвід становлення класу управлінців-адміністраторів у радянському суспільстві. Отже, класова боротьба – реальний факт суспільного життя, хоча її роль по-різному трактувалася в соціальній філософії. Марксизм вважав її рушійною силою розвитку антагоністичних суспільств, і всю історію людства розглядав під таким кутом зору. Ця боротьба призводить до революцій, здійснення яких у свою чергу призводить до зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, більш прогресивною. Свого апогею, за Марксом, класова боротьба досягає за капіталізму. У нашому перехідному суспільстві сталося так, що є різноманітні професійні, управлінсько-адміністративні, статево-вікові, етносоціальні, релігійні та інші групи. Що ж торкається соціально-економічних, типу класів, то вони “стають”, формуються. Це один з характерних наслідків колишньої тоталітарної системи. Відбулося “розселянювання” селянства, і “розкласування” робітничого класу: гасла “Землю – селянам!”, “Заводи і фабрики – робітникам!” – були лише деклараціями. Отже, соціальне буття суспільства є складним, багаторівневим історично мінливим утворенням.