24. Нравственно-философская проблематика и художественный мир романов просвещения (свифта, дефо, вольтера и др.)

Пашвною ідеєю в европейсьюй культур! XVIII ст. стало Просвітництво - широкий інтелектуальний рух за перегляд з позиції раціоналізму І сенсуалізму всіх основ життя людини у сустльствь Необхідні передумови для просвітництва були створені попереднім століттям . У добу Бароко почали розглядати людину і суспільство, існування як таку співвідношенні з певними універсальними началами, такими як Всесвіт, Бог, вічнють, мораль тощо Відродження не знало такого стввщнесеносп окремого \ шлого, бо людина здебільшого виступала сама для себе законодавцем моральних норм \ духовних начал 1 ніби втілювала в соб! шле 1 окреме водночас. Це знаходило своє вираження у пафос пристрасною, нерідко анархічного вчинку, що не знав тяжких перешкод. Як вихідною, так \ кшечною точкою такого вчинку була тільки сама людина.

На рубежі епох Бароко І Просвітництва прагнення осягнути сене людського буття у зв'язку з утверсальними началами, не заперечуючр при цьому самого земного юнування людини І не принижуючи и пдност!, дало могутнш поштовх для подальшого оновлення європейсько' фшософи. В шй Бог постав як вищий лопчний синтез, абсолют, в якому зшмаються ус! протиріччя (Декарт, Спшоза, Лейбнщ). Барух Стнозс (1632—1677) першим почав розглядати як одне з ушверсальних начал розум. Він поєднав так! начала, як Всесвгг, природа І людина тим, ще розглядав IX як атрибута Бога; досконалість Бога, зокрема розум, поширив на весь евгг, природу \ людину. Свгг (природа) постав у нього яь гармоншний, бо в його основ! знаходимо божественний розум. Те саме можна було сказати І про людину. ТакоУ самоУ думки дотримувався Лейбнщ («напередвизначена гармонія» евпу). Отже, розум почали розглядати як найвищий атрибут Бога, свгг — як гармоншний 1 створений зг законами розуму, а людину (як частину природи 1 в шй якост! атрибут Бога) — як наділену божественним розумом. Однак просвітники не затримувалися на ІдеУ Бога — шакше б вони просто розвивали барокову доктрину світу,— а почали розглядати вищий закон розуму, на якому грунтується Всесвіт, як цшком природний закон. Божественний розум розглядали як природний розум. Бшышсть Із прревітників ВЩВОДИЛР Богов! роль першого поштовху, шеля якого світ розвивався за власними (розумними) законами. Ісаак Ньютон своУми дослщженням^А всеевггнього тяжшня привів мислителів до переконання у самодостатшй 1 ушверсальшй сил! цього закону.

По-новому почали розумгги природу. Досвщ стверджується за вихідний принцип та головне джерело знань (Френсіс Бекон). Джок Локк стверджував у своєму у «Міркуванні про людське розуміння» (1690), що людина одержує своУ знания через про свгг через органи чуттяк Таким чином, людина отримує щлком достовірний образ евггу. Просвггницький розум мютить чіткі критерІУ ютини, що полягали у > свщченнях про себе природи через органи чуття. Фшософське мислення поревітників базувалося на засадах раціоналізму з культом доевщноге знания (англшський емшоизм. (Ьоанцузький сенсуалізмІПросвггники вели рішучу боротьбу з кршосництвом 1 самодержавством Просвітники. Натомість вони висували принцип «освіченого абсолютизму», коли правитель керується не середньовічним авторитарним (освяченим церквою) правом чи деспотичною примхою 1 сваволею, а вимогами здорового глузду; вщповщно до нього вш має оргашзувати державні шетитуцп. У свщомост! широко утвердилася щея прогресу. У ФраншТ шддаеться критищ католицька церква через насаджувані нею забобони 1 обовванювання людей, реліпйну нетерпимість 1 переслідування шакомислячих (Вольтер, Дщро).

В сучасшй науш прийти то вважати, що просвітницькі тенденщУ спочатку зародилися и Англп на початку 1700-х років, досягли своє! вершини в середин! столтя у Францн 1 перейшли в нову якють в останнш третий! століття в Німеччині. Видшяють три основш щейио-стильов! напри ми, що якюно збагатили Історико-літературний процес: 1. Лггература проевггницького раціоналізму, що найбільшою мірою вщіграла проевггницьку парадигму. Найяскравіше вона була представлена в АнпшУ 1 ФранщУ; 2. Лггература сентименталізму, що по різному виявила себе в Англп 1 Франци, и своєрідним вщгомоним можна вважати лггературу штюрмерства в Німеччині. 3. Лггература веймарських класиюв у Німеччині.

Письменникав-просвггникам була притаманна настанова на полемічність 1 певний параболізм. Нерщко художнш твір виступав у них як шюстращя до абстрактних, світоглядних щей. Піднесення абстрактно! ще'Г художеьо збіднювало образ героя чи сюжет, надавали Тм напередвизначеносп и певних рис схематизму.Всі ш риси найбільш помітні у творах письменників — представника просвітницького раціоналізму. У них ми можемо видши так! дв! поширені сюжетні моделі: у першій розкривається невщ повщн!сть певних умов життя вимогам здорового глузду. Такими є «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта, «Персью листи» III. Л. Монтеск'е, «Кандщ» та Інші філософські повісті Вольтера, «Небіж Рамо» Д. Дщро, «ВеЬІлля Фігаро» О. Бомарше. Водночас створюється образ людини, яка сама у соб! втшює вищ! вимоги розуму Цей досконалий розум витримує складні випробування екстраординарною дійсністю. Такими є твори «Робшзон Крузо» Д. Дефо, «Черниця» Д. Дщро, «Емілія Галотп» Г. Е. Лессінгатат.

Франсуа Мар! Аруе, вщомий пщ псевдотмом Вольтер (1694—1778), поставив свою літературну творчість 1 публіцистику на службу одній мет! — викриттю монархічного деспотизму, аристократичного свавшля 1 церковноУ нетолерантності, як!, на його думку, суперечили «природному розуму». Естетичн! принципи Вольтера грунтувалися на засадах класицизму, що вщповщало рацюналктичшй настанов! всіе'1 його творчості.

Мистецтво, згщно з Вольтером, мае чисто утилітарне призначення; воно потрібне людям «разом з деякими фщософськими повчаннями, що Ух слщ вплітати (в нього) час від часу без зайво!' нав'язливості». Адже «мислення — це втіха для нашого слабкого розуму в цьому швидкоплинному житп». Ось чому «всі жанри добр!, крім нудних». Однак найвищим досягненням мистецтва, на думку Вольтера, все ж таки слщ вважати трагедію, яка «для освіченого 1 розеину того розуму (...) чарівніша за всі шип поетичні жанри».

Розумгги мистецтво людині допомагає смак — «чуття, дар розрізняти якість», бо для смаку «недостатньо (якогось) невиразного відчуття чи розмито'1 розчуленості, йому треба розібратись в усіх вщтшках».

Працюючи для театру протягом усього життя, Вольтер написав 27трагедш 1 25 комедій. Перша драма — «Едіп» (1718)-буластворена пщ час першого ув'язнення в Бастили, остання — «Ірена» (1778) — в останнш рік життя. Розквгг драматургІчно'1 творчості припадає на плщне дванадцятил 1 ття у Сіре'1, маєтку марши Е. дю Шатле в Шампаш (1733—1745). Перу Вольтера належать твтора десятка повістей, як! названі філософськими. Автоор будує розповідь у вигляд! стрімких подій. «Кандщ» (1758) належить до найкращих фшософських повістей Вольтера Тут у комічно-пародшнш форм! змальовуються мандри головного героя Кандща в пошуках втраченоУ коханоУ - Кунігунди. Доля закидає персонажів у різн! куточки :в!ту, зокрема и в Америку. Кандщ — втшення иаУвного здорового лузду 1 морально! чистоти, якими обдарувала йоге природа. Вій мандрує у супроводі вчителя - фшософа Панглоса. Якщо для Каидіда світ повний вражаючих несподіванок, загадок 1 чудес, то дл* Панглоса вже заздалегідь на все є вщповщь: «Все — на краще у цьому найкращому з! свтв».

Бща в тому, що його оптимістична впевненість — умоглядна. ГероУ щокроку перевіряють ютину Панглоса на собі, точніше — н; своєму тілі, Ух б'ють, вішають, спалюють на вогнищ!, ґвалтують, проколюють шпагами, вони тонуть в океані, страждають вщ землетрусу. Кол^А Кандід остаточно заплутався, чому довіряти -привабливій, але умоглядній ІдеУ вчителя про вічну гармонію, чи власним відчуттям, як! свідчат! зовсім про шше, доля нарешті повертає йому Кушгунду.

Перелік використаноУ літератури:

21. Артамонов С. Д. История зарубежной литератур! 17-18 вв: Учебник. - М., 1978.

22. Державин К. Н. Вольтер. - М.: АН СССР, 1946.

23. Елистратова А. А. Английский роман просвещения. - М: Наука, 1966.

24. История всемирной литературы: В 9 т.-Т. 1-5.-М.,1983-1988.

25. История зарубежной литературы 17в.: Учебник / под ред. 3. И. Плавскина. - М., 1987.

26. Французское Просвещение и революция / Под ред. Киселя. - М., 1989.

27. Шалапн. Б. Б. Зарубіжна литература. Вщ античності до початку XIX ст.- К., 2004.