8.1.2. Боротьба з вивітрюванням

При будівництві будинків та споруд дуже вивітрілі породи видаляють із котлованів, інколи їх зміцнюють шляхом ущільнення або просочуванням різними речовинами. Значного вивітрювання зазнають верхні шари порід будівельних котлованів, які залишаються на зиму. Для боротьби з вивітрюванням гірських порід в котлованах застосовують такі заходи:

• покриття їх матеріалами, непроникними для вивітрювання (не докопують котлован до проектної позначки);

• просочування порід різними речовинами;

• нейтралізація агентів вивітрювання;

• планування території і відведення поверхневих вод.

Вибір того чи іншого заходу залежить від ступеню і характеру вивітрілості порід, конструктивних особливостей споруди тощо.

Покриття гірських порід здійснюється гудроном, бетоном, цементним розчином, глиною, плівками. Добрим ізоляційним матеріалом є суглинок.

Просочують породи рідким склом, гудроном, цементним або глинистим розчином, що значною мірою зменшує їх водопроникність.

Дію підземних вод нейтралізують улаштуванням дренажних споруд. Поверхневі води відводять ливнестоками, нагірними канавами, поглинальними колодязями та ін.

8.2. Геологічна робота вітру

Геологічна діяльність вітру полягє в руйнуванні гірських порід, перенесенні продуктів руйнування та їх акумуляції. Ці процеси тісно пов'язані між собою і носять назву еолових (Еол – бог вітрів у Греції).

Руйнівна робота полягає у видуванні (дефляції) дрібних часток і обточуванні (коразії) порід дрібними уламками, що переносяться вітром. Вітер, який має швидкість 4...5 м/сек, починає видувати пухкі породи і переміщувати пилуваті частки розміром 0,05 мм. За швидкості 10 м/сек вітер переносить пісок. Внаслідок дефляції утворюються негативні форми рельєфу – депресії, улоговини, западини і рівчаки. Так в Лівійській пустелі північно-західного Єгипту вітер створив сім депресій глибиною 200...300м.

Обточування, шліфування порід за допомогою піщинок, які несе вітер (коразія), призводить до утворення химерних форм скель (останців): підточених знизу; грибоподібних; скель, що хитаються, еолових стовпів.

Вітер переносить глинисті, пилуваті і дрібнопіщані частки (розміром 0,005...0,25 мм) на відстань сотень і навіть тисяч кілометрів. Транспортування дрібних часток відбувається у виваженому стані, крупніші частки транспортуються шляхом перекочування.

Рухомі піски спостерігаються на берегах морів та озер (дюни) і в пустелях (бархани).

Бархани - (рис.1) це піщані пагорби серповидної форми з пологими схилами(8...14⁰) з боку піддуву вітру і стрімкими (30...35⁰) з протилежного боку. Висота барханів в пустелях Середньої Азії досягає 60...70 м, в Сахарі - до 200 м.

Р ис.1. Схема бархана: 1 - у плані; 2 - у розрізі.

Дюни - це пологі піщані горби від 20 до 40 м заввишки, які утворюються на побережжі морів та озер в умовах вологого клімату. Вони рухаються за рахунок перекочування піщинок вітром. Швидкість руху змінюється від 0,5 до 22 м за рік.

Рухомі піски засипають сільськогосподарські землі, будівлі, шляхи, оазиси. В Середній Азії, в Прибалтиці є поховані під піском міста і села.

Під час будівництва та експлуатації будівель і споруд необхідно вести постійну боротьбу з рухомими пісками. Найчастіше застосовують такі методи захисту від наступу рухомих пісків:

1. установлення щитів на шляху руху пісків („передова дюна”);

2. насадження посухостійкої рослинності з добре розвиненою кореневою системою, яка закріплює верхній рухомий шар;

3. обробка різними речовинами (бітумом, цементом, рідким склом, глинистою суспензією тощо). Ці методи досить коштовні, крім того, закріплений верхній шар руйнується при великих швидкостях вітру більше 20 м/сек);

4. проектування споруд, які не затримують рухомі піски.

Еолові накопичення (акумулятивні форми) - це закріплені (нерухомі) піски, а також потужні товщі пилуватих відкладень (лесові породи).

Закріплені піски (грядові, горбисті) розповсюджені досить широко. Грядові - це подовжені форми висотою 10...20 м, горбисті – нерухомі пагорби висотою біля 10 м з пологими схилами. Сучасні пилуваті відклади утворюються внаслідок пилових бурь. Стародавні пилуваті накопичення еолового походження - первинні леси - широко розповсюджені на земній кулі, займають більше двох третин території України, потужність 10...50м.