1) Якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої дер­жави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі пись­мового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що під­тверджує наявність набуття ним іноземного громадян­ства, за винятком випадків, якщо:

а) діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави;

б) діти, які є громадянами України і усиновлені іно­земцем, набувають громадянство усиновителя;

в) громадянин України автоматично набув громадян­ство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;

г) згідно із законодавством іншої держави її грома­дянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав доб­ровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) якщо іноземець набув громадянство України і не по­дав у порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 8, пунктом 2 частини другої статті 9 та частиною другою статті 10 цього Закону, документ про припинення інозем­ного громадянства або декларацію про відмову від нього;

3) Якщо іноземець набув громадянство України і ско­ристався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

4) Якщо особа набула громадянство України на під­ставі ст. 9 цього Закону внаслідок подання свідомо не­правдивих відомостей або фальшивих документів;

5) якщо громадянин України без згоди державних ор­ганів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, ор­гани юстиції або органи державної влади чи органи міс­цевого самоврядування іншої держави.

Положення пунктів 1, 2, 3, 5 частини першої статті 9 не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин Ук­раїни стане особою без громадянства.

Відповідно до ст. 20 Закону громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до наб­рання чинності рішення про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.

Рішення про оформлення набуття громадянства Ук­раїни скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до ст. ст. 8, 10 Закону «Про грома­дянство України» шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих доку­ментів, приховування будь-якого суттєвого факту, за на­явності якого особа не може набути громадянство Ук­раїни.

Закон «Про громадянство України» регулює також повноваження державних органів з питань громадян­ства (Президента, Комісії з питань громадянства при Президентові, спеціального уповноваженого централь­ного органу виконавчої влади, Міністерства закордон­них справ), а також порядок оскарження рішень з пи­тань громадянства.

2.Поняття та принципи виборчого права (види виборчих систем). Виборча система України.

Під виборчим правом розуміють усі норми законодавства, які визначають порядок формування представницьких органів держави і регламентують його. Основними джерелами вибор­чого права в Україні є:

- Конституція України;

- Закон України "Про вибори народних депутатів України";

- Закон України "Про вибори Президента України";

- Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". У них сформульовано притаманні демократичному міжнародному праву головні принципи виборчого права:

- загального, рівного і прямого виборчого права за таєм­ного голосування;

- вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати;

- гласності й відкритості;

- рівності можливостей для усіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії;

- неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій та органів місцевого самоврядування;

- свободи агітації.

Засади виборчого права України визначено у ст. 71 Конс­титуції: "Вибори до органів державної влади та органів місце­вого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таєм­ного голосування".

Загальне виборче право означає, що:

а) право обирати (пасивне виборче право) мають усі гро­мадяни України з 18-річного віку;

б) права голосу позбавляються лише особи, визнані судом недієздатними і т.п.

Рівне виборче право означає, що усі громадяни мають однакові права і володіють лише одним голосом.

Пряме виборче право означає, що народні депутати Укра­їни та депутати місцевих рад обираються безпосередньо ви­борцями.

Таємне голосування означає, що контроль над волевияв­ленням виборців не дозволяється.

Засади виборчого права України цілком співзвучні з поло­женнями ст. 21 Загальної декларації прав людини.

Виборче право України (як і будь-якої іншої держави) накладає певні обмеження на предмет та суб'єкти виборів. Наскільки ці обмеження відповідають міжнародним стандар­там виборчого права?

Хоч у більшості країн світу виборчі обмеження (цензи) зведені до мінімуму, все ж у жодній країні виборче право не надається геть усім без винятку жителям. Щоб бути включеним до числа виборців, людина повинна:

1. Відповідати певним ознакам, а саме - бути громадянином країни та досягти певного віку.

2. Не підпадати під категорію осіб, позбавлених виборчих прав у законному порядку: особи з розумовими патологіями та засуджені злочинці.

Ті ж самі обмеження наявні й у виборчому праві України. Віковий ценз у нашій країні - 18 років для права обирати до органів влади (у Великій Британії він був установлений лише у 1909 р., у США - в 1971, у Франції - в 1961, у Греції - в 1982 р.). Нижча вікова межа для активного виборчого права (права обирати) встановлена лише у чотирьох країнах світу (Бразилії, Кубі, Ірані та Нікарагуа) й становить 16 років.

Відповідно до ст. 76 Конституції України, в Україні право бути обраним (пасивне виборче право) народним депутатом України мають ті, хто на день виборів досяг віку 21 рік. У більшості ж країн світу цей ценз сягає від 23 до 40 років. Найнижчий віковий ценз для обрання існує в Північній Кореї - 17 років.

Отже, й за цією ознакою виборче право України відповідає міжнародним нормам.

Такі ж само результати ми мали б, якби поставили собі за мету дослідити і порівняти усі положення українського вибор­чого права на предмет його відповідності загальноприйнятим у демократичному світі процедурам.

Виборча система - це сукупність установлених законом правил проведення виборів, регламентів здійснення конкретних процедур виборчої кампанії, способів визначення результатів голосування.

Головною ознакою, що відрізняє одну виборчу систему від іншої, є порядок визначення результатів виборів. Установлен­ня виборчої системи певного виду є наслідком попереднього суспільно-політичного розвитку країни, традицій, політичної культури, розстановки політичних сил. Серед основних типів виборчих систем виділяють:

1) мажоритарну; 2) пропорційну; 3) змішану.

За мажоритарної системи обраним по виборчому округу вважається той кандидат чи партійний список, який здобув установлену більшість голосів.

Розрізняюсь мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості.

Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що обрання кандидата стає можливим, якщо його підтримали щонайменше 50% виборців, які взяли участь в голосуванні, плюс ще хоча б один голос.

За мажоритарної системи відносної більшості (США, Ан­глія, Південна Африка та ін.) обраним вважається той канди­дат або список, який набрав голосів більше, ніж кожний з його противників окремо. Вона вважається результативнішою, ос­кільки завжди хтось набирає відносну більшість.

Пропорційна виборча система ґрунтується на пропорційній відповідності між кількістю здобутих голосів та кількістю отриманих мандатів. За цієї системи утворюють великі виборчі округи, від кожного з яких обирається кілька депутатів. Такі округи називаються багатомандатними. Вибори тут суто пар­тійні - за місця в парламенті змагаються не окремі депутати, а політичні партії. Кожна з них формує свій список кандидатів на виборні посади, й виборець голосує за список тієї партії, якій він симпатизує. В окремих випадках виборцям надається змога визначити окремо своє ставлення до кандидатів всере­дині списку однієї партії.

Серед виборчих систем, окрім згаданих мажоритарної та пропорційної, виділяють ще й змішаний, або пропорційно-ма­жоритарний тип. За цієї системи частина мандатів, як правило 50%, розподіляється по одномандатних виборчих округах, решта - за пропорційним принципом - по багатомандатних округах.

8