46

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет

імені А.С. Макаренка

Кафедра педагогіки

Курсова робота

на тему 3.2.14:

«Народні традиції та їх роль в

морально-етичному вихованні дітей»

Роботу виконала студентка

ІІІ курсу природничо-

географічного факультету

631 групи

Тесленко І.Ю.

Перевірила:

викладач педагогіки Сенчуріна В.І.

Суми - 2010

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………....3

Розділ 1. Cутність морально-етичного виховання учнів на традиційних засадах…………………………………………………..……………………...5

1.1 Організація морально-етичного виховання школярів…………………..5

2. Моральне виховання на традиціях і звичаях українського народу...........................................................................................................11

Розділ 2. Теоретико-педагогічні умови використання народних традицій у морально-етичному вихованні учнів ……………………………………….17

2.1. Виховання школярів на засадах українознавства……………………..17

2.2Народні свята українців - важливий змістовний фактор виховання учнів……………………………………………………………………… …..30

Висновки……………………………………………………………………...42

Список використаної літератури…………………………………………….43

Вступ

     Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо свідчить про те, що в кожного народу, етносу історично склалася своя власна система виховання й освіти. Правильне й усебічне уявлення про традиційну народну культуру можна набути, глибоко ознайомившись з широкими колом фольклорних явищ, які протягом століть становили саму суть і єство культурного буття українського народу. Навіть з появою і розвитком в Україні професійних мистецьких форм фольклор залишився важливим засобом задоволення культурних потреб.

Інтерес молоді до традицій, свят має здебільшого споглядницький характер і не забезпечує системного пізнання народної творчості. Тому одніє з найважливіших педагогічних закономірностей є та, що, в процесі формування особистості, а отже і підростаючих поколінь, найефективніші шляхи пізнання — від рідного до чужого, від близького до далекого. Система виховання, яка ґрунтується на міцних підвалинах культури рідного народу минулих епох і сучасності, постійно відтворює і поглиблює емоційно-естетичний, художньо-творчий, моральний компоненти свідомості рідного народу, створює умови для розвитку і розквіту природних задатків і талантів кожного громадянина України, формування духовного потенціалу — найвищої цінності нації, держави. Українські календарні традиції, свята, обряди є одним з головних джерел розвитку нашої культури, виховують любов до пісні, до того, що треба любити, шанувати свої традиції, обряди, які передавалися з покоління в покоління. Освіта – стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації й держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людиноємна сфера суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Вона є засобом відтворення й нарощування інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і громадянина.

Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови і культури, повагу до народних свят. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури, вихованню поваги до народів світу.

Актуальність теми визначається перш за все тим, що школярі повинні знати народні традиції, і в першу чергу їх вивчення в школі починаючи з початкових класів, формувати в дітей уявлення про значення свят у їх морально-етичному вихованні. Тому й актуальність досліджуваної проблеми й обумовила вибір теми нашого дослідження: «Народні традиції та їх роль в морально-етичному вихованні дітей».

Проблема морального й етичного виховання привертала й привертає увагу багатьох вчених: психологів, педагогів та методистів. Зокрема, розробкою питань морального виховання займалися такі провідні вчені: В. Гнатюк, В. Лозова, В. Сухомлинський, Г. Троцко, М. Стельмахович, В. Ковальчук, О. Матвієнко та ін. Об'єкт дослідження – процес морально-етичного виховання дітей .

Предмет дослідження – українські народні традиції та свята, як засіб морально-етичного виховання школярів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати ефективність здійснення морально-етичного виховання на засадах народної педагогіки.

Завдання дослідження:

1. На підставі аналізу педагогічної літератури з теми дослідження розкрити сутність поняття "моральне виховання" та виявити критерії моральної вихованості учнів.

1. Дослідити історію народознавства та його значення в освіті.

2. На підставі аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити сутність понять: "українські народні свята" та "обрядовість".

3. Теоретично обґрунтувати доцільність використання українських народних традицій, свят та обрядовості у морально-етисному вихованні учнів.

І. Cуть морально-етичного виховання учнів на традиційних засадах

1. Організація морально-етичного виховання школярів

Моральне виховання виступає провідним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Морально-духовні цінності кожної особистості є її найбільшим надбанням. Тому й оцінювати людину передусім необхідно за рівнем сформованості моральних цінностей [5, c.265].

Моральне виховання розпочинається в сім`ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регулятором взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм – гуманізм та демократизм, що відображується в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, справедливості, скромності, милосердя, шляхетного ставлення до жінки.

Отже, моральне виховання – це виховна діяльність школи і сім’ї, з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки [2 c.110]. Результати морального виховання характеризуються такими поняттями, як мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні переконання тощо.

Саме ж слово «мораль» - це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у суспільстві.

Саме ж мораль виконує пізнавальну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність.

Моральний ідеал – образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. Це той взірець особистості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес [2, c.111]. Моральні норми – це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її [2, c.111].

Моральні норми закріплені в таких поняттях, як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст життя та інші, які визначають характер поведінки людини [18, c.344].

Поняття "добро" відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро служить засобом моральної оцінки вчинків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок хороший, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Протистоїть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. Обов'язок – припускає певні зобов'язання людини, виконання яких виходить із складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до Батьківщини – громадський обов'язок, до сім'ї – сімейний обов'язок та ін. Але ці обов'язки повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішнім покликом.

Совість – почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед оточуючими людьми. Це внутрішня самооцінка своїх вчинків, емоційне хвилювання, внутрішній суддя, спонукач доброго вчинку.

Честь – визначення вчинків, дій людини, її заслуг, що проявляються в шануванні, авторитеті і в той час у прагненні людини до визначення і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популярності.

Гідність – передбачає усвідомлення особистістю своїх високих моральних якостей і повагу їх у самому собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна гідність, власна гідність) [5 c.271].

Якщо мораль є суб`єктивним уявленням людини про добро і зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами ( «голосом совісті» ) постає як моральність.

Моральність – втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів. Моральні переконання - стійкі свідомі моральні увлення людини, відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше. Моральні почуття – стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її ставлення до себе, до інших людей [2, c.111].

Зміст морального виховання учнів визначає тріада: "громадянин – патріот – гуманіст". Кожен з цих компонентів має свої специфічні ознаки:

1. Громадянин:

• громадянська свідомість;

• громадянська відповідальність;

• громадянська гідність;

• громадянська освіта.

2. Патріот.

Характерні ознаки патріота:

• розуміння і сприймання української ідеї;

• сприяти розбудові державної незалежності України;

• любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій;

• збереження і зміцнення власного здоров'я і здоров'я однолітків.

3. Гуманіст:

Характерні ознаки гуманної людини:

• доброта;

• толерантність;

• справедливість;

• щирість;

• сумлінність;

• принциповість;

Основу морального виховання становить етика – філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми [2, c.111].

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша – домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнень навіть “великого добра” не можна допускати “мале зло” (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.

З організацією морального виховання у школі, крім змісту та структури, ще пов'язані форми виховання, а також основні напрями морального виховання.

Поняття "форма" означає "спосіб організації і спосіб існування процесу". Форма в педагогічній науці визначається як "спосіб організації виховного процесу, що відображує внутрішній зв'язок його елементів і характеризує взаємовідносини вихователів і вихованців" .

Форма організації навчання — це зовнішній вигляд організації навчального процесу, який пов'язаний з кількістю учнів, місцем і часом їхнього навчання й порядком його реалізації. В формі організації навчання органічно поєднуються мета, зміст, методи навчання. Основні форми організації навчання у школі:

• урок;

• екскурсія;

• домашня робота;

• заняття в навчальних майстернях;

• співбесіда;

• семінар.

Форми позакласної навчальної роботи:

• предметні гуртки;

• наукові товариства;

• олімпіади;

• конкурси.

Структура кожної з форм навчання включає ті самі елементи, що й процес навчання:

• цільовий;

• мотиваційно-стимулюючий;

• змістовий;

• операційно-діяльнісний;

• емоційно-вольовий;

• оцінювально-результативний . Форми та засоби морального виховання дітей:

• роз'яснення критеріїв моралі;

• бесіди на морально-етичні теми;

• обговорення книжок, статей, кінофільмів, радіо- і телепередач, життєвих ситуацій;

• вчити аналізувати вчинки людей, визначати їхню моральну сутність, давати її оцінку;

• формувати вміння критично ставитися до своїх вчинків і поведінки;

За допомогою форм виховання вчитель організує процес морального виховання у школі за такими напрямками:

1. Моральна освіта.

2. Вироблення навичок і звичок поведінки.

3. Формування морального досвіду.

4. Спонукання до морального самовдосконалення.

5. Приклад учителя.

Моральна вихованість школяра – результат тривалої систематичної роботи педагога. Звичайно, успіх у вихованості залежить не тільки від виховних впливів дорослого, а й від внутрішньої роботи самого вихованця. Власне, виховні заходи вчителя і спрямовуються на те, щоб сформувати в дитині прагнення орієнтуватися на ту чи іншу моральну норму, перетворити її в дійовий регулятор поведінки. Адже часто трапляється так, що дитина знає моральні вимоги, але в своїй поведінці та діяльності не зважає на них. Це означає, що в дитини не сформовані моральні якості, переконання. Бо лише вони визначають її моральну вихованість.

На основі загальнолюдських морально-духовних цінностей можна окреслити такі якості особистості, які становлять зміст морального виховання.

Патріотизм: інтерес до минулого та теперішнього рідного краю; любов та бережливе відношення до природи; любов до своєї школи [5, c.272].

Товариство: наявність друзів; добровільна участь в колективних заняттях, іграх; прагнення поділитися своїми радощами, прикрощами з товаришами; готовність безкорисно допомогти товаришу; прагнення не підвести свій клас.

Повага до старших: ввічливість; покірність; виявлення посильної допомоги вчителям, батькам, дорослим.

Доброта: дружелюбність; дбайливе відношення до малюків; готовність поділитися іграшками, книгами тощо з товаришами; любов до тварин.

Чесність: щирість; правдивість; звичка не брати без дозволу чужі речі; добровільне зізнання в своїх вчинках; виконання обіцянок.

Працелюбність: сумлінне навчання; сумлінне виконання обов'язків по домашньому господарству; активна участь в колективному самообслуговуванні, в суспільно корисній праці; інтерес до занять по труду.

Дисциплінованість: виконавчість; дотримання правил поведінки в школі, на вулиці, вдома, в суспільних місцях; виконання потреб колективу класу.

Любов до прекрасного: активна участь в художній самодіяльності; інтерес до занять з мистецтва; властивість помічати красу; прагнення все робити гарно.

Отже, ми можемо сказати, що найголовніше завдання школи, сім'ї – виховання особистості, яка, маючи стійкі позитивні мотиви поведінки, діє в будь-яких обставинах у відповідності з моральними нормами поведінки.