- •1.1. Поняття про технологію
- •1.2. Галузі промисловості та їх класифікація
- •1.3. Поняття про виробничий і технологічний процеси
- •1.4. Економічна оцінка технологічного процесу
- •1.5. Типи виробництв та їх основні технологічні ознаки
- •1.6.1. Визначення сировини та її класифікація
- •1.6.2. Збагачення сировини
- •Сепаратора
- •1.6.3. Якість сировини і сучасні технологічні процеси
- •1.6.4. Види і основні характеристики палива
- •1.6.5. Основні джерела і характеристики води
- •1.6.6. Класифікація вод
- •1.6.7. Очищення і знешкодження води
- •1.6.8. Повітря у технологічних процесах
- •2.1. Система технологій теплових електростанцій
- •2.2. Система технологій аес і проблеми радіаційного захисту
- •2.3. Біохімічні джерела енергії
- •2.4. Екологічно чисті нетрадиційні системи
- •2.5. Сонячні електростанції
- •2.6. Геотермальні електростанції
- •3.1. Визначення видобувної промисловості
- •3.2. Різновиди природних ресурсів і способи експлуатації
- •3.3. Видобувні підприємства та їхні відмінні риси
- •3.4. Технологічний і життєвий цикли
- •3.5. Гірничогеологічні умови розробки
- •3.6.1. Викопне вугілля, його марки і властивості
- •3.6.2. Засоби видобутку вугілля
- •3.6.3. Технологія очисних робіт
- •3.6.4. Комплексна механізація видобутку вугілля
- •3.7.1. Особливості нафти та її використання
- •3.7.2. Умови залягання нафти і буріння свердловин
- •3.7.3. Підняття нафти на поверхню
- •3.7.4. Технологія видобутку газу
- •4.1. Виробництво чавуну
- •4.1.1. Поняття про металургійний завод і комбінат
- •4.1.2. Вихідні матеріали для виплавки чавуну
- •4.1.3. Технологія виплавки чавуну
- •4.1.4. Продукція доменного виробництва
- •4.1.5.Основні напрямки удосконалення доменного виробництва
- •4.2. Виробництво сталі
- •Заліковий модуль 2. Технології ведучих галузей народного господарства
- •5.1. Технологія ливарного виробництва
- •5.2. Обробка металів тиском
- •5.3. Обробка металів різанням
- •5.4. Маловідхідні фізико-хімічні методи обробки металів
- •6.1. Коксохімічне виробництво
- •Вихід продуктів із 1 т шихти, %, на Авдіївському коксохімічному заводі
- •6.2. Переробка нафти
- •7.1. Властивості будівельних матеріалів
- •7.1.1. Виробництво цементу і його різновиди
- •7.1.2. Виробництво гіпсу і вапна
- •7.2. Технологія будівництва. Класифікація будинків і споруд та їхніх елементів
- •7.3. Загальні принципи організації будівництва
- •7.3.1. Сучасні методи виконання основних
- •8.1. Технологія виробництва цукру і муки
- •8.2. Виробництво кефіру і рослинних масел
- •8.3. Технологія виробництва рослинної олії
- •9.1. Поняття науки
- •9.2. Національна академія наук (нан) України
- •9.3. Наукові ступені, вчені й академічні звання
- •9.4. Типова структура науково-дослідного
- •9.5. Технологія наукових досліджень
- •Література
- •Література 88
- •83015, М. Донецьк-15, вул. Челюскінців, 163а
9.2. Національна академія наук (нан) України
Вищим науковим центром нашої країни є Національна академія наук України (НАНУ), що очолює і координує фундаментальні дослідження в різних галузях науки. Заснована НАНУ в 1919 р. у Києві, є державним науковим закладом, який об’єднує всі напрями національної науки і підтримує міжнародні зв’язки з науковими центрами інших країн. Очолює НАНУ президент, який обирається загальними зборами вчених. Вони ж обирають і віце-президентів, вченого секретаря, президію і ревізійну комісію.
НАНУ складається з відділень відповідних галузей наук. Крім галузевих є територіальні відділення ( наприклад, Донецьке, Західне, Південне та ін. ) і територіальні філії.
Галузеві відділення НАНУ об’єднують науково-дослідні інститути, що очолюють розвиток науки цієї галузі знань і в яких зосереджені провідні наукові сили. Крім Національної академії наук України, в країні функціонують державні галузеві академії – Українська академія аграрних наук, до складу якої входить Науково-дослідний інститут аграрної економіки; Українська академія медичних наук; Українська академія будівництва і архітектури та ін. У складі галузевих академій діють НДІ різного профілю, відповідно до галузі науки.
В Україні функціонують і недержавні спеціалізовані академії, які об’єднують вчених на громадських засадах за профілем їхньої наукової діяльності. До них належать, наприклад, Українська міжнародна академія оригінальних ідей, Академія інженерних наук, Українська технологічна академія та ін. Деякі з цих академій мають статус міжнародних. Так, Українська міжнародна академія оригінальних ідей як громадська наукова організація об’єднує вчених, винахідників і раціоналізаторів України та інших країн, що своїми науковими ідеями й винаходами випередили час і зробили вагомий внесок у розвиток науки і техніки. Академія, як і багато інших, має у своєму складі НДІ, видає кілька наукових журналів.
9.3. Наукові ступені, вчені й академічні звання
Основним інтелектуальним потенціалом держави є наукові кадри, зосереджені головним чином в академіях, науково-дослідних інститутах (НДІ) і ВНЗ країни.
НДІ – установи, створені спеціально для організації і проведення наукових досліджень і розробок.
Вищі навчальні заклади (ВНЗ) готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів, наукові й педагогічні кадри для різноманітних галузей економіки; ведуть наукову працю теоретичного і прикладного характеру, що є основою підготовки кадрів з усіх кваліфікаційних рівнів; здійснюють підвищення кваліфікації викладачів вищої і середньої спецшколи і спеціалістів, зайнятих у різноманітних галузях промисловості, сільського господарства, культури та ін.
Наукові ступені доктора і кандидата наук присуджують, а вчені звання професора, доцента і старшого наукового співробітника присвоюють особам, що мають вищу освіту, глибокі фахові знання і значні досягнення у визначеній галузі науки, у педагогічній діяльності.
Доктор наук – науковий ступінь. Присуджується ВАК при Кабінеті Міністрів України особам, що мають учений ступінь кандидата наук, як правило, у відповідній галузі наук, що захистили привселюдно докторську дисертацію в раді ВНЗ або наукового закладу, яким надане право прийому і захисту докторських дисертацій. Дисертація на здобуття ученого ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у виді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для привселюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні наукові положення, характеризується єдністю змісту й свідчить про особистий внесок здобувача в науку. Докторська дисертація являє собою значну наукову працю (обсягом основного тексту в межах 250-300 друкованих сторінок), в якій наведені результати виконаних автором досліджень. Вона має відповідати одній з таких вимог: а) містити нові науково обґрунтовані результати у визначеній галузі науки, що за сукупністю розв’язують важливу наукову проблему; б) відбивати факт здійснення нових науково обґрунтованих розробок у визначеній галузі науки, що забезпечують розв’язання значної прикладної проблеми.
Кандидат наук – перший учений ступінь, що присуджується з 1934 р. особам із вищою освітою, які склали кандидатські іспити і захистили кандидатські дисертації. Дисертація на здобуття ученого ступеня кандидата наук являє собою кваліфікаційнну наукову працю обсягом основного тексту в межах 100-150 друкованих сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 140-180 сторінок), оформлених відповідно до Державного стандарту. Вона має містити проведені автором дослідження, що відповідають одній з таких вимог: а) містять нові науково обґрунтовані результати, що за сукупністю вирішують конкретне наукове завдання, яке має значення для визначеної галузі науки; б) містять нові науково обгрунтовані або експериментальні результати, що за сукупністю є істотними для розвитку конкретного напрямку розвитку галузі науки.
Професор (від лат. proffesor – викладач) – учене звання, посада викладача ВНЗ. Звання професора присвоюється Атестаційною Колегією Міністерства освіти і науки України. Учене звання професора присвоюють докторам наук, що працюють у ВНЗ 3-4-го рівня акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, в наукових закладах НАН України і ряді галузевих академій, НДІ і прирівняних до них організаціях, міжгалузевих, галузевих науково-технічних комплексах і міжгалузевих об’єднаннях на посадах завідувачів кафедр, професора, ректора (проректора з навчальної і наукової роботи). Це звання присвоюється також особам, що обіймають посади завідувача (начальника) науково-дослідного відділу, головного (старшого) наукового співпрацівника або директора, заступника директора, вченого секретаря, які мають вчене звання доцента, і стаж педагогічної (наукової) роботи не менше 5 років, друковані наукові й науково-педагогічні праці (не менше 10 праць, у тому числі монографії), опубліковані після захисту докторської дисертації, і які підготували не менше 5 кандидатів наук і залучені до педагогічної діяльності.
Старший науковий співробітник – учене звання і штатна посада в НДІ і ВНЗ. Присвоюється рішенням колегії ВАК при Кабінеті Міністрів України.
Доцент (від лат. dosens – навчаючий) – учене звання і посада викладачів ВНЗ ряду країн. Присвоюється Атестаційною колегією Міністерства освіти і науки України.
Учене звання доцента присвоюють докторам і кандидатам наук, що обіймають посади доцента, професора, завідувача кафедри, ректора (проректора з навчальної і наукової роботи), у ВНЗ 3-4-го рівня акредитації і прирівнених до них закладах післядипломної освіти. Претенденти на звання доцента мають успішно відпрацювати на зазначених посадах не менше року, мати стаж педагогічної роботи у ВНЗ не менше трьох років і п’ять надрукованих науково-методичних і наукових праць, що використовуються у педагогічній практиці й опубліковані після захисту дисертації в головних (фахових) наукових виданнях України та інших держав.
Особливе значення має членство в академії, що дозволяє мати академічне звання.
Академік – дійсний член НАН України і деяких галузевих академій. У НАН України існує також звання почесний академік. Членство в академії свідчить про визнання великих досягнень у розвитку науки.
Член-кореспондент – академічне звання, що надається вченому, обраному загальними зборами якої-небудь академії до її складу без права ухвального голосу з деяких кадрових та організаційних питань (на відміну від дійсного члена академії). Практикується в країнах СНД і деяких інших країнах. Право на висування кандидатів у члени-кореспонденти за видатні успіхи в розвитку науки мають наукові заклади, громадські організації й окремі особи. Член-кореспондент обирається таємним голосуванням у відповідних відділеннях академій наук і затверджується загальними зборами академії.