Тема 8. Система фонем сучасної української літературної мови

План

Голосні фонеми сучасної української літературної мови в їх звукових виявах.

Приголосні фонеми сучасної української літературної мови в їх звукових виявах.

Фонематична транскрипція.

Література

Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

Дорошенко С.І. Звуки чи фонеми вивчають учні? // Мовознавство. – 1990. – № 2. – С.46 – 50.

Дудник З.В. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навчальний посібник для студентів-філологів. – К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2002.

Жовтобрюх М.А. Приголосні в українському усному літературному мовленні // Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. – К.: Наук. думка, 1965. – С.75 – 84.

Залеський А.М. Подовжені приголосні у фонологічній і морфологічній системах української мови // Мовознавство. – 1980. – № 2. – С.37 – 43.

Залеський А.М. Причини ствердіння шиплячих в українській мові // Мовознавство. – 1982. – № 5. – С.48 – 59.

Карпенко Ю.О. Фонологічна історія українського вокалізму // Мовознавство. – 1998. – № 2. – С.78 – 91.

Німчук В.В. Історія дзвінких африкат і засобів їх позначення в українській мові // Мовознавство. – 1992. – № 2. – С.7 – 14.

Перебийніс В.С. Кількісні та якісні характеристики системи фонем сучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1970.

Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969.

Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 1997.

Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія: Навч.посіб. – К.: Вища шк., 1981.

Базові поняття: фонема, варіант фонеми, інваріант, диференційні ознаки фонем.

Кожна фонема – абстрактне поняття фонетики, що існує у свідомості носіїв мови як узагальнення ряду звучань, об’єднаних відповідними спільними артикуляційно-акустичними ознаками. Проте в живій мові не існує фонеми взагалі. У живому мовленні фонема реалізується у вигляді кількох (навіть багатьох) конкретних звуків. Ці звуки, з одного боку, зберігають основні артикуляційні та акустичні особливості, властиві фонемі в цілому, а з другого – під впливом неоднакового звукового оточення (сусідніх звуків, наголосу, місця в слові) вони дещо видозмінюються, набувають деяких додаткових ознак. Так, фонема /б/ має основний вияв у слові батько і варіантний – у позиції перед [і]: бігти; фонема /е/ у слові мед реалізується як основний вияв, а в словах медок, мені – як позиційний варіант /е /.

Розрізняється сильна і слабка позиція голосних фонем. Сильною для них є позиція під наголосом, а слабкою – без наголосу. Усі голосні звуки в наголошених складах вимовляються, звучать чітко, ясно, виразно. У слабкій позиції всі голосні характеризуються меншою довготою, а деякі з них змінюються і якісно, вимовляючись з окремими додатковими рисами, невластивими основному варіанту даної фонеми.

Так, голосні [а], [у], [і] практично не змінюють своєї якості і в ненаголошеному складі, порівняймо: сніг – сніги, батько – батьки, думка – думок.

Голосний [о] звучить чисто і в більшості ненаголошених складів (робота, соловейко, дорогий). І лише перед наголошеним складом з [у] голосний [о] звучить з наближенням до [у]: [ко^ужýх], [го^улýбка].

Голосний [е] в ненаголошеному складі звучить з наближенням до [и]: [се^илó] , [ ве^иснá], [пе^ирó].

Голосний [и] в ненаголошеному складі звучить з наближенням до [е]: [жи^евé], [кли^енóк], [чи^еслó].

Приголосні звуки творяться шумами, які виникають внаслідок неперіодичних коливань струменя видихуваного повітря при подоланні ним перепони, утворюваної на його шляху мовними органами. Певну участь у творенні приголосних може брати також голос.

Палаталізація приголосних, або м’якшення (від лат. palatum – тверде піднебіння), виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція наближається до артикуляції голосного [і]. Коли до основної артикуляції язикових приголосних приєднується додаткова і-подібна артикуляція, то площа зімкнення язика з піднебінням розширюється в напрямку до середини – і таким чином основна артикуляція видозмінюється.

Крім твердих і м’яких, в українській мові є ще пом’якшені варіанти губних, задньоязикових і шиплячих фонем.

Коли виникає потреба позначити звучання слова, відмінне його написання, вдаються до транскрипції – спеціальної системи письма, яку використовують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови незалежно від її графічних та орфографічних норм. Є два основні види транскрипції: фонетична й фонематична. Фонетична транскрипція має на меті якомога точніше передати вимову звуків з усіма її відтінками. Фонематична транскрипція – запис, який передає фонемний склад слів. Вона застосовується в записах прикладів і парадигм граматики, де важлива структура слова, а не його вимова. У ній кожна фонема, незалежно від її фактичного звучання, позначається тим самим знаком. Наприклад, слово вчаться у фонетичній транскрипції записується так: [ўчац':а], у фонематичній – /вчат'с'а/. Фонематичний запис беруть у косі або ламані дужки: /роса/ або <роса >.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 7

Фонологія. Поняття фонеми

План

1. Фонологія як наука. Поняття фонеми.

2. Функції фонеми.

3. Інваріант (головний вияв) і варіанти фонем – позиційні, комбінаторні, факультативні.

4. Диференційні ознаки фонем сучасної української літературної мови.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія / Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006.

2. Дорошенко С.І. Звуки чи фонеми вивчають учні? // Мовознавство. – 1990. – № 2. – С.46 – 50.

3. Дудник З.В. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навчальний посібник для студентів-філологів. – К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2002.

4. Жилко Ф.Т. Фонологічні особливості української мови в порівнянні з іншими слов'янськими. – К., 1963.

5. Залеський А.М. Подовжені приголосні у фонологічній і морфологічній системах української мови // Мовознавство. – 1980. – № 2. – С.37 – 43.

6. Залеський А.М. Причини ствердіння шиплячих в українській мові // Мовознавство. – 1982. – № 5. – С.48 – 59.

7. Залеський А.М. Як треба вимовляти шиплячі звуки? // Рідне слово. – К.: Наук. думка, 1974. – С.38 – 45.

8. Карпенко Ю.О. Фонологічна історія українського вокалізму // Мовознавство. – 1998. – № 2. – С.78 – 91.

9. Німчук В.В. Історія дзвінких африкат і засобів їх позначення в українській мові // Мовознавство. – 1992. – № 2. – С.7 – 14.

10. Сучасна українська літературна мова /за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994.

11. Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969.

12. Сучасна українська літературна мова. Фонетика: Навч.посібник / За заг.ред. Н.П. Плющ. – К.: Київський університет, 2002.

13. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А.П. Грищенка. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк., 1997.

14. Тоцька Н.І. Голосні фонеми української літературної мови. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1973.

15. Тоцька Н.І. Система голосних фонем української мови // Мовознавство. – 1983. – № 5. – С.16 – 23.

Студент повинен знати: предмет і завдання фонології, визначення фонеми, її функції, варіанти фонем, диференціальні ознаки фонем.

Студент повинен уміти: визначати головний вияв фонеми та її варіанти, характеризувати фонему за її диференціальними ознаками.

Базові поняття: фонологія, фонема, функції фонем, інваріант, варіанти фонеми – позиційні, комбінаторні, факультативні; диференціальні ознаки фонем.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

Випишіть з поданих речень слова, у яких наявні позиційні та комбінаторні варіанти фонем. Прокоментуйте кожний приклад.

1. Там за ніччю голубою світить вечора зоря. 2. Десь із темними ночами, з тихими речами встала казка сивоброва (А. Малишко). 3. Свистав вітер, грюкаючи віконницями (І. Франко). 4. Навіть того, чиє життя минає в небі, цей степ вражає своїм безмежжям, блиском, сліпучістю (О. Гончар). 5. Шелестіли, хиталися віти (В. Сосюра).

ВПРАВИ ДЛЯ АУДИТОРНОЇ РОБОТИ

1. Яку функцію виконують фонеми у наступних словах: мити, пити, рити, бити.

2. Перепишіть наведені слова фонетичною транскрипцією. З’ясуйте, чому виникають позиційні чергування голосних звуків. Підкресліть звукові відповідності. Запам'ятайте, як позначаються у фонетичному записі ненаголошені Е, И, О, а також м'які приголосні звуки.

Весла – весло, клен – кленовий, залити – заливати, малеча – змалечку, здобич – здобувати, конюх – конюшня, вперше – уперше.

3. Запишіть речення фонетичною транскрипцією. Виділіть приклади позиційних варіантів голосних фонем.

Хто не має крил, той не злетить у піднебесся (М. Стельмах). Горіть і боріться, любіть Батьківщину, огні свого серця єднайте в бою – і вам не узнати ніколи загину: безсмертний, хто любить Вітчизну свою (В.Сосюра).

4. Запишіть текст фонетичною транскрипцією. З’ясуйте, якими знаками транскрипції передаються фонеми [в] і [й]. Які це варіанти фонем?

Кінь ніс вершника вниз, нижче й нижче, земля під копитами вже не видавала повного звуку, як на вершині, а м’який, приглухлий, копита не стукали, а мовби чалапкали, дерева розступалися ширше й ширше, внизу розлягалася безмежна тьмаво-голубувата рівнина і над нею – величезне, так само тьмаво-голубувате небо, і десь на страшній висоті, над самою Рустемовою головою, висів серпик молодика (П. Загребельний).

5. Запишіть речення фонетичною транскрипцією. Виділіть приклади комбінаторних варіантів приголосних фонем.

Роботяща бджола ще гуділа між віттями в цвіту (Сторож.). І знову заспівали санки, і спросоння зітхнула, затьохкала крига на ставу. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі, де є зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори (М. Стельмах).

6. Запишіть диференціальні ознаки фонем /а/, /е/, /у/, /б/, /р/, /к/, /ш/, /м/, /г/, /ч/, /л/.