26. Англійська Реформація. Її наслідки.

Реформація в Англії проводилася на відміну від інших країн «зверху», з волі монарха Генріха VIII, який таким чином намагався порвати з папою і Ватиканом, а також зміцнити свою абсолютну владу. При Єлизаветі I була складена остаточна редакція англіканського символу віри (так звані «39 статей»). У «39 статтях» визнавалися і протестантські догмати про виправдання вірою, про Святе Письмо як єдине джерело віри і католицький догмат про єдинорятівну силу церкви (з деякими застереженнями). Церква стала національною і перетворилась у важливу опору абсолютизму, її очолював король, а духовенство підпорядковувалося йому як частина державного апарату абсолютистської монархії. Богослужіння відбувалося англійською мовою. Відкидалося вчення католицької церкви про індульгенції, про шанування ікон і мощів, було зменшено число свят. Разом з цим визнавалися таїнства хрещення і причастя, була збережена церковна ієрархія, а також літургія і пишний культ, характерні для католицької церкви. Як і раніше стягувалася десятина, яка стала надходити на користь короля і нових власників монастирських земель.

27. Правління Єлизавети Тюдор. Внутрішня та зовнішня політика королівської влади.

Правління Єлизавети I Тюдор (1558-1603) характеризувалося розквітом абсолютизму - остаточно затвердилося англіканство. У 1559 році парламент підтвердив, що королева є главою церкви. За стилем правління Єлизавета була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним з її девізів був «video et taceo» — «бачу але мовчу». Ця стратегія, не завжди схвалена її радниками, часто рятувала її від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність в міжнародних відносинах та не надто сповнену ентузіазмом підтримку кількох безрезультатних та не спритних військових кампаній в Нідерландах, Франції й Ірландії, поразка Іспанської Армади назавжди пов'язала її ім'я з однією з найграндіозніших перемог в англійській історії. Не більш ніж 20 років після її смерті, її вже вважали правителькою золотого віку — образ, який досі домінує погляди англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера (англ. Elizabethan Era) знаменита, перш за все, квітучою англійською драматургією, очоленою Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу, та мореплавну доблесть таких англійських шукачів пригод, як Френсіс Дрейк.Історики схиляються бути більш стриманими в їх оцінках. Вони часто змальовують Єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, яка насолоджувалась безпрецедентною вдачею. Ближче до кінця її правління, економічні та військові проблеми послабили її популярність так, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. Єлизавета визнана як харизматична виконавиця ролі королеви, а також уперто живучий політик в час, коли уряд був ветхий та обмежений й коли монархи в сусідніх країнах боролись з внутрішніми проблемами, які загрожували їх престолам. Міжнародна політика Єлизавети була значною мірою оборонною. Винятком була катастрофічна окупація Гавра з жовтня 1562 р. до червня 1563 р, коли гугенотські союзники Єлизавети вступили в бій проти католиків, щоб відібрати порт. Єлизавета намірялась обміняти Гавр на Кале, яке було взяте Францією в січні 1558 р. Вона послала армії в Шотландію в 1560 р, намагаючись перешкодити французам використати північне королівство як форпост. В 1585 р, вона підписала Нонсачський Договір з голландцями, щоб заблокувати іспанську загрозу Англії. Тільки на морі Єлизавета дотримувалась агресивної поведінки. Це допомогло у війні з Іспанією, 80% якої пройшло у морі. Вона посвятила в лицарі Френсіса Дрейка після його навколосвітньої подорожі у 1577—1580 рр., що був знаменитий своїми нападами на іспанські порти та судна. Елементи піратства та самозбагачення надихали англійських мореплавців, над якими королева майже не мала контролю. Під час її правління пройшла перша постійна колонізація Нового Світу. Колонія Вірджинія була названа в честь Єлизавети в 1584 Сером Волтером Релі і його експедицією.