2. Методи дослідження та пізнання економічних процесів.

Не так давно всезагальним методом наукового пiзнання для всiх наук - природничих i був суспiльних - метод матерiалiстичної дiалектики, сутнiсть якого полягає в пiзнаннi економiчних явищ i процесiв у їхньому загальному зв'язку i взаємозалежностi, в станi безперервного розвитку, коли накопичення змiн кiлькiсних призводить до змiни якiсного стану. Джерелом розвитку є єднiсть i боротьба протилежностей.

Необхiднiсть використання методу дiалектики матерiалiстичної не втрачає сили i сьогоднi. Проте слiд що метод ураховувати, матерiалiстичної дiалектики не вичерпує змiсту методологiї економiчної теорiї. Виникає необхiднiсть використання загальнонаукових методiв якi дослiдження, будуть розглянутi у подальшому викладi.

Досвiд показує, що треба враховувати такi особливостi сучасної багатогранної методологiї

1. Це насамперед цiльова спрямованiсть методологiї. Вона означає пiдпорядкування всiх дослiджень задоволенню потреб людини, забезпеченню соцiальної справедливостi в умовах соцiальне орiєнтованої економiки та iснування громадянського суспільства

2. У процесi дослiдження цiльова спрямованiсть методологiї досягається за допомогою засобiв вiдповiдних її забезпечення через визначення провiдного орiєнтира. I таким орiєнтиром господарювання мають бути зростання виробництва при мiнiмальних витратах живої та уречевленої працi на одиницю продукцiї, досягнення високих кiнцевих господарських результатiв.

3. Перетворення методологiї на способи докорiнних перетворень i практичних дiй засноване на свiдомому використаннi економiчних законiв у сферi господарської дiяльностi.

4. У структурi методологiї розширюється застосування економiчних експериментiв i наукового прогнозування.

5. Методологiя передбачає творчий пiдхiд до дослiдження, усунення канонiзацiї окремих поглядiв, допущення плюралiзму думок, боротьбу проти догматизму.

6. Методологiя має враховувати поєднання державного управлiння з саморозвитком з пiдприємств, наданням переваг економiчним методам 7. управлiння.

Методологiя спирається на єднiсть полiтичного i господарського пiдходiв до розв'язання економiчних завдань.

У економiчнiй теорiї надзвичайно важливе значення має метод наукової абстракцiї як метод поглибленого пiзнання дiйсностi, заснований на очищеннi iнформативного матерiалу вiд випадкового, неiстотного i видiлення в ньому стiйкого, типового.

Результатами застосування методу наукової абстракцiї, його продуктом є теоретичнi науковi абстракцiї, поняття, категорiї, економiчнi закони.

Важлива роль у розвитку економiчної теорiї належить системному пiдходу. Ринкова являє економiка собою певну цiлiснiсть, в якiй виявляється взаємозв'язок елементiв, компонентiв, що її входять до складу. При цьому цiлiснiсть визначається не тiльки складом властивих їй елементiв, а й рiзними мiж зв'язками ними.

2. Економічна теорія й економічна політика.

Економі́чна полі́тика — система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

Економічна політика поділяється на дві галузі: конституючу економічну політику та регулюючу економічну політику.

Сутність конституючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.

Сутність регулівної економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.

Велику роль у формуванні економічної політики відіграє економічна теорія.

Економічна політика повинна базуватися на певних принципах:

• принцип науковості, який передбачає, що ця політика повинна враховувати вимоги об'єктивних економічних законів

• принцип комплексності, який передбачає здійснення заходів у взаємозв'язку між собою

• принцип збалансованості, який полягає в оптимізації співвідношення цілей та засобів їх досягнення

• принцип конкретно-історичного підходу, адже економічна політика не може бути єдиною як для всіх народів, так і для окремих етапів розвитку суспільства

• принцип альтернативності, який передбачає врахування різних варіантів розвитку.

Економічна політика підприємства — це загальні, незалежні від часу орієнтири, які визначають напрями економічної діяльності підприємства. Економічні комерційні цілі допускають максимізацію прибутку і мінімізацію витрат. Економічну політику можна розглядати як сукупність таких політик — маркетингової, промислової і фінансової.

Основні види економічної політики

Антициклічна політика — це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

Структурна політика — це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

Монетарна політика — це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Фіскальна політика — передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.

Маркетингова політика підприємства включає товарну, цінову, збутову політику (політику розподілу), а також політику комунікацій.

Товарна політика підприємства — це комплекс заходів щодо планування асортименту товарів, які випускаються, та послуг, які надає підприємство, фірма.

Цінова політика — це комплекс економічно зважених заходів щодо встановлення оптимальної ціни на товари і послуги та їх регулювання залежно від пропозиції, регулюючих дій держави.

Регуляторна політика — напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами країни. Регуляторна політика включає політику держави у дозвільній сфері.