Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
економ теорія екзамен.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
23.11.2018
Размер:
108.03 Кб
Скачать

4.Виникнення й історичний процес розвитку економічної теорії.

Виникнення економічної теорії та основні етапи розвитку. Сучасні напрямки і школи економічної теорії

Термін „економія" („ойкономія", від грец. „ойкос "-дім, господарство, „номос" - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовували ще Ксенофонт, Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і закономірностей розвитку суспільства. В той період економічні відносини не були складними, а закони про управління господарством передавались із покоління в покоління як досвід ведення господарства.

Як наука, тобто як система знань про економічні процеси, економічна теорія виникла набагато пізніше - у ХУІІ-ХУШ ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні відносини стали набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівні держави. Підходи до аналізу економічних процесів визначались об'єктивними економічними умовами, реальними потребами та інтересами економічного буття, і спочатку досить часто змінювалися залежно від змін в економічних процесах, що відбувались. Першим напрямком в економічній теорії історично став меркантилізм (від франц. „мерканте" - торговець, купець). Представники цього напрямку (Т.Мен, А.Монкретьєн, Ж.Б.Кольбер) основне місце в економічних процесах відводили торгівлі. Це було зумовлено значним зростанням на початку XVII ст. обсягів торгівельних операцій, посиленням ролі і впливу представників торгового капіталу в економіці країни. Меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і грішми, вважали, що держава тим багатша, чим більше грошей вона має, а тому захищали політику держави, спрямовану на підтримку активного торгового балансу.

У "Трактаті політичної економії" А.Монкретьєна (1615) вперше з'явилась і перша назва економічної науки - політична економія, яка означає в перекладі з грецької мови мистецтво управління економікою з боку держави. В цій книзі економіка вперше представлена як господарство окремої держави, яке повинно регулюватися з єдиного центру.

Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії - В.Петті, П.Буагільбера, А.Сміта, Д.Рікардо. Цей напрямок в економічній теорії виник в епоху промислового перевороту і бурхливого розвитку продуктивних сил та капіталістичних економічних відносин у Великобританії. Основні теоретичні засади цієї школи: ідеї природного порядку, які визначають права приватної власності, свободи вибору, конкуренції; концепція „економічної людини", яка вступає в економічні відносини з метою реалізувати власні потреби та інтереси; ідеологія економічного лібералізму (від фр.lаіsеz fаіrе -дозволяйте робити все), відповідно до якої держава не повинна втручатись в економічну діяльність індивідів. Заслугою цієї школи є те, що її представники довели: в економічному житті панують об'єктивні економічні школи, а економічний розвиток - це природний процес, якому властиві свої внутрішні закони. На відміну від своїх попередників, представники класичної школи головним об'єктом своїх досліджень вважали процес виробництва. Саме в процесі виробництва, на їхню думку, створюється багатство. А джерелом цього багатства є людська праця, яка є мірилом вартості всіх продуктів.

Розкриваючи механізм функціонування економіки капіталізму вільної   конкуренції,   А.Сміт   показав,   як   влаштована   ринкова економіка, розкрив дію економічних законів ринку, виявив мотиви і стимули економічної діяльності людей. Ці положення залишаються актуальними і до теперішнього часу.

Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу граничної продуктивності (Дж. Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал).

Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Провідний принцип маржиналізму -суб'єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який дає можливість визначити загальні правила економічної поведінки господарських суб'єктів.

Представниками  неокласичного  напрямку  вважають  також Дж.Хікса, Ф.Хайєка, Дж.Міда, Р.Солоу, М.Фрідмена. Усіх цих вчених об'єднує   прихильність   до   вільної   конкуренції,   відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Основна сфера їх дослідження - підприємство, споживач. Вони вважають, що ринок з його  законами   в  змозі  регулювати  економічні  відносини  та встановлювати необхідні пропорції, він спрямовує виробництво на потреби    споживачів,    стимулює    і    забезпечує    ефективність виробництва.   Вони   вивчають   такі   проблеми,   як:   механізм формування  ринкової ціни  та  фактори,  що  його  визначають; структуру потреб споживача і можливості їх задоволення при певному рівні доходів; формування витрат виробництва на певний товар;  проблеми  продуктивності  капіталу.  Сучасним  варіантом неокласичної теорії вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських     суб'єктів;     повнота     інформації;     досконала конкурентність,  негайна  реакція  попиту  і  пропозиції на нову економічну інформацію та ін.

Інституціоналізм  —   це   сучасний   напрямок  у   розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген) вважають, що неокласики дуже спрощено трактують предмет економічної науки, що вона не може обмежуватись суто економічними відносинами, оскільки на її розвиток впливає низка соціально-економічних інститутів: держава, правові структури, банки, крупні корпорації, науково-дослідні інститути, політичні партії, церква, суспільні організації тощо. Вони виступають з критикою капіталізму, за розширення соціальних програм, створюють теорії соціально-економічного розвитку корпорацій, їхньою заслугою є розробка методологічних принципів соціології як науки.

Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у розвитку економічної науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорія суспільного вибору (Дж.М.Б'юкенен), в основу якої покладено ідею взаємозалежності політичних та економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. У цей час у США виникла ідея „народного капіталізму" (А.Берлі, М.Надлер, С.Чейз), яка включає в себе: теорію дифузії власності, теорію управлінської революції та теорію революції доходів, зміст яких полягає у трансформації капіталізму.

Отже, можна відзначити, що економічна теорія — це суспільна наука, що розвивається разом з розвитком економічних відносин у суспільстві. Вона не тільки описує економічні процеси, що відбуваються, а й покликана знаходити шляхи ефективного розв'язання економічних проблем суспільства. Оскільки змінюються економічні умови, науковці змушені не тільки уточнювати існуючі визначення, а й змінювати підходи, фундаментальні концепції, висновки. Попередні уявлення відпадають, а народжуються нові, ті, що відповідають новій дійсності.