4. Джерела та характерні риси права

Джерелами права у Спарті були звичаї, звичаєве право, потім закони. У VIII ст. до н.е. появився, як зазначалось, збірник законів — зако­нодавство Лікурга. Однак незважаючи на це, у Спарті переважало не­писане, звичаєве право, законодавство тривалий час не отримувало помітного розвитку. Загалом право країни було спрямоване на забез­печення прав і привілеїв спартанців та закріплення безправного ста­новища ілотів.

Право власності. Пануючи над масами поневоленого населення, спартанці постійно мусили турбуватись про забезпечення повсякчас­ної консолідації вільних громадян, дотримання повної солідарності між ними. Власне тому тривалий час у Спарті зберігалась общинна власність на землю, а керівники держави докладали чимало зусиль, щоб не допу­стити до різкої майнової диференціації серед "рівних".

Общинна земля, як зазначалось, була розділена на наділи, які що­річно за жеребкуванням розділялись між громадянами. Відчужувати ці землі не можна було. Проте згодом появилась і приватна власність на землю. Це передусім землі, які надавались державою громадянам за певні заслуги. Ними можна було вільно розпоряджатись. Далі — це землі, заселені періеками, тобто у гірських і передгірських районах, на окраї­нах держави. Щоправда, їх купівля вважалася недостойною, мало чи не ганебною справою. Тому соціальна нерівність, у тому числі в земель­них питаннях, все одно виникала.

У першій половині IV ст. до н.е. появився закон, який дозволяв дарування і заповідання будівель і земельних ділянок, що раніше су­воро заборонялось. Хоч продаж-купівля землі все одно не допускалися, але це вже був серйозний крок до ще більшої майнової диференціації. Існувала в Спарті й заборона громадянам займатися торгівлею, ремеслом, але й це не слугувало ефективною гарантією проти появи приватної власності, до речі, як і введення важкої, громіздкої монети. Помимо спільної земельної власності збереження елементів пер­віснообщинних відносин проявлялося і у тому, що вважалось допус­тимим безоплатно користуватись чужими рабами, чужим реманентом, кіньми, мисливськими собаками, навіть брати з чужих комор харчові припаси. Це не означає, що у Спарті зовсім не було торгівлі, норм зо­бов'язально-договірного права тощо. Вони, очевидно, існували, дія­ли, але загалом договірне право було нерозвинене, непоширене, бо в країні домінувала не приватна, а спільна, колективна власність, існува­ли численні пережитки первіснообщинних відносин. Купівля-продаж, позичка, обмін речей тривалий час відбувалися у простій, усній формі, щоправда, при свідках, зазвичай не за гроші, а у бартерній формі (то­вар за товар, річ за річ).

Сімейне право. У Спарті існував парний шлюб, але з багатьма спе­цифічними рисами, елементами групового шлюбу. Як зазначалось, декілька братів могли мати одну дружину, а одна жінка — декілька чо­ловіків. Не вважалось ганебним "позичити" дружину товаришеві або запропонувати гостеві. Водночас жінки посідали у суспільстві високе становище, користувались повагою і пошаною. Спартанка сама виби­рала чоловіка, без згоди дівчини шлюб не укладався. Жінки мали своє майно, розпоряджались ним, а коли у Спарті почали активніше роз­виватись торговельно-грошові відносини, то появлялось немало бага­тих жінок, котрі мали свої землі, рабів, багатства.

У сім'ї жінка теж користувалась повагою, авторитетом. Вона керу­вала веденням всього домашнього господарства, вихованням ма­лолітніх дітей, оскільки чоловік, постійно знаходячись у військовому таборі і там харчуючись, вдома появлявся нечасто. Однак влада чоло­віка у сім'ї була великою, авторитет — беззаперечним, слово — вважа­лось законом.

Розлучення відбувалося без зайвих формальностей, за згодою сторін. У випадку сімейного конфлікту справу розглядали царі або ефори.

Спадкування майна померлого батька чи чоловіка відбувалося згідно зі законом. Спадкували передусім сини, при їх відсутності — Дочки. Дружині померлого поверталось її придане, залишались пода­рунки чоловіка. У випадку відсутності дітей майно померлого спадкували його найближчі кровні родичі за чоловічою лінією — брати, бать­ко, дід та ін.

Кримінальне право. Знову ж таки норм кримінального характеру, як і інших галузей права, існувало дуже мало. Діяли звичаї, традиції. Норми кримінального права обмежувались зазвичай вказівкою на за­борону, каральність тих чи інших вчинків. Саме покарання обирали судді. Це могли бути штрафи, конфіскація майна чи навіть земельного наділу (клеросу), вигнання, позбавлення прав, позбавлення громадян­ства, смертна кара (мечем, задушенням чи скиданням зі скелі).

Позбавлення прав (атімія) вважають одним з найтяжчих покарань. Така людина не могла звертатися до суду для захисту своїх інтересів, брати участь у політичному житті, зазнавала постійної зневаги, бойко­ту громади. Атімією карали за боягузтво на полі бою, втечу з бою, зда­чу в полон ворогові. За вчинення надалі якогось героїчного поступку, подвигу атімію могли з воїна зняти.

Оскарження судових вироків не допускалось. Тільки у виняткових випадках засуджений міг апелювати до Народних зборів.

Судовий процес між громадянами мав змагальний характер, але часто звинувачення брали на себе державні органи — царі, ефори, ге-ронти. Доказами слугували власне признання, покази свідків, речові докази, документи, присяга.

Впродовж декількох століть Спарта зберігала зазначені риси військово-землеробської держави, з владою аристократії, численними пережитками родо-племінних відносин. Менш-більш серйозні пере­міни в її суспільно-політичному ладі, економіці намітились аж у V-IV ст. до н.е. Сприяли цьому передусім греко-перські війни, а також Пелопонеська війна (431-404 pp.).

Ставши в VI-V ст. до н.е. наймогутнішою державою Пелопонесу, в процесі греко-перських воєн Спарта стала поряд з Афінами фактич­ним організатором і керівником антиперської боротьби греків. Після перемоги у цій кривавій війні між Спартою і Афінами виник конфлікт, який завершився спочатку укладенням на ЗО років перемир'я (446 р. до н.е.), а далі — Пелопонеською війною. На боці Спарти виступили держави Пелопонеського союзу та інші, де правила аристократія, на боці Афін — держави Афінського морського союзу та ті, де існувала демок­ратія. Хоча чіткого такого поділу не існувало, бо, як засвідчують Фукідід та інші історики, у кожній грецькій державі постійно існували і боро­лись дві партії, дві сили — аристократична і демократична, і залежно від того, яка в даний момент перемагала, відповідно приєднувались то до Спарти, то до Афін.

Отже, війна була виявом антагонізмів — економічних, політичних, соціальних, які давно вже визрівали, накопичувались, двох різних ук­ладів, двох систем. Не останню роль відігравала й торговельна конкуенція між Афінами та деякими членами Пелопонеського союзу. Війна продовжувалась 27 років і закінчилась перемогою Спарти з покладен­ням на переможені Афіни великої контрибуції.

Пелопонеська війна привела до серйозних змін в політичному ладі багатьох грецьких держав. По-перше, розпався Афінський морський союз, втратили свою економічну і політичну гегемонію у південній Греції Афіни, у багатьох державах прийшли до влади або зміцніли ари­стократичні кола, олігархії. Та й у самій Спарті перемога, притік афін­ського золота й срібла призвели до послаблення Лікургівського устрою, поглиблення майнової диференціації, розвитку приватної власності, торгівлі. Війни значно скоротили кількість повноправних грома­дян — спартанців. У V ст. до н.е. 'їх налічувалось уже 8 тис, а наприкінці IV — 2 тис, далі — ще менше. Власті намагалися запобігти цьому процесові, вживали заохочуючих заходів до збільшення народжуваності дітей. Так, громадянин, який мав трьох синів, звільнявся від військо­вої служби, а чотирьох — ще й від будь-яких податків. Але, з іншого боку, це вело до роздрібнення земельних ділянок, і немало спартанців потрапляло в категорію так званих гіпомейонів. Багатьом з них не по­добався постійний військовий режим життя, побуту. Перша відома спроба здійснити суспільно-політичний переворот відноситься до 399 р. до н.е., коли владу, щоправда, невдало, спробував захопити спартанець з категорії так званих Кінадон. Зростало невдоволення свавільним, диктаторським пануванням Спарти у багатьох грецьких державах, де спартанці настановили своїх гармостів (намісників). Першими вис­тупили Фіви. У битві 371 р. до н.е. під Левктрами спартанці вперше у своїй історії потерпіли нищівну поразку. Гегемонії Спарти у Греції по­кладено кінець.

Крім того, наслідком цієї поразки було чергове повстання ілотів і відродження держави Мессенії (369 р. до н.е.).

В 243 р. до н.е. проект докорінних реформ запропонував цар Агіс. Він спробував відновити суворі лікургівські звичаї і порядки, у тому числі щодо "спартанського" способу життя; з метою збільшення кількості повноправних громадян (яких тоді налічувалося всього близь­ко 700 осіб) запропонував надати громадянські права частині періеків, Деяким чужоземцям; провести перерозподіл землі, надавши кожному спартанцю однакову ділянку; ліквідувати всі борги та ін. Він перший віддав усі свої землі і майно для перерозподілу. Проте знать і багаті виступили проти Агіса, проти його реформ, віддали його до суду герусії, домоглися страти.

Але на цьому спроби реформувати суспільно-політичний устрій країни не закінчились. У 226 р. до н.е. цар Клеомен III, спираючись набідноту, періеків і найманців, яких було немало у війську, все-таки здійснив переворот. Він перебив ефорів та їх прибічників, ліквідував ефорат взагалі, а компетенцію герусії значно обмежив. Відновив сиссітії, спартанські методи виховання молоді. Надав громадянські права ба­гатьом періекам, через що кількість повноправних громадян зросла до 4 тис. осіб. Проведено перерозподіл землі, лишки земель у знаті конфісковано. Дозволено ілотам викуплятися на волю, чим скористалося { близько 6 тис. ілотів.

Перелякана спартанська знать запросила на допомогу македонсь­кого царя Антігона. У 221 р. до н.е. військо Клеомена було розбито, він утік до Єгипту, де незабаром загинув. Усі його реформи у Спарті були скасовані. У кінці III ст. до н.е. тут знову розгортається широкий рух за реформи, в якому поруч з біднотою активну участь беруть ілоти. До влади приходить тиран Набіс. Він надав права громадянства всім пері­екам та ілотам, ліквідував борги, конфіскував землі у знаті та наділив ними всіх безземельних, створив сильну армію. Але знову ж таки про­ти нього виступили Македонія, власна знать та ін. Набіс був розбитий, незабаром його вбили. Спарту змусили вступити у так званий Ахейсь­кий союз, створений під егідою Македонії. У 146 р. до н.е. Спарта ра­зом з усією Грецією потрапила під владу Риму.