Тема 9-10. Якісні методи дослідження мас-медіа

Упорядник В. Ф. Іванов

План.

1. Поняття про соціологічні методи.

2. Опитування.

3. Спостереження.

4. Експеримент.

1. Поняття про соціологічні методи

Термін "метод" походить від грецького слова "methodos", що буквально означає "шлях до чогось". Метод — це спосіб побудови і обгрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності. Метод у соціології залежить від проблеми, що досліджується, від побудованої теорії та загальної методологічної орієнтації.

Система соціологічних методів, правил, принципів, регулятивів і норм виступає на рівні спеціально-наукової методології, яка специфічна для соціології як науки. Цей рівень соціологічного знання конкретизується у методиці, яка являє собою систему конкретних процедур та операцій, які використовуються при дослідженні й дозволяють здійснити аналіз специфічного предмета. Методика соціологічного дослідження знаходить свій вияв у техніці, яка являє собою систему різних методик і прийомів вивчення соціальної реальності у відповідності з цілями та етапами дослідження.

Відповідно до етапів дослідження вичленуються також методи збирання емпіричних даних, процедури висунення, перевірки та спростування гіпотез, побудови послідовності теорій. В залежності від специфічного рівня соціальної реальності, яка є предметом соціологічних досліджень, використовуються різні соціологічні методи. Для дослідження соціокультурних систем, соціальної структури, соціальних інститутів, соціальних відношень широко використовуються порівняно-історичний, генетичний, порівняно-типологічний та типологічний методи. При вивченні громадської свідомості, громадської думки використовуються методи аналізу документів, опитування, в тому числі анкетування та інтерв'ювання, спостереження (включеного і невключеного). При дослідженні міжособистісних стосунків всередині малих груп, ставлення особистості до тих чи інших суспільних явищ, життєвих та ціннісних орієнтацій і настанов особистості використовуються методи соціометрії, соціальної психології, анкетування та інтерв'ювання, біографічний метод. Іншими словами, соціологія пов'язує використання методу з специфікою предмета дослідження і з його завданням. Існує визначена різниця між методами вивчення соціокультурних систем в їх функціонуванні, статистиці, синхронії (типологічний, порівняний, структурно-функціональний методи) і методами дослідження динаміки, генезису та розвитку соціокультурних систем (історичний, генетичний методи, лонгітюдні дослідження).

Наряду з теоретичними методами соціологія розробила систему методів емпіричних соціологічних досліджень — анкетного опитування, інтерв'ю, аналізу документів, спостереження, процедур узагальнення та інтерпретації емпіричних даних.

Велика роль серед соціологічних методів відводиться кількісним і математичним методам, зокрема методам статистики, факторного, латентно-структурного, кореляційного аналізу, процедурам побудови і аналізу шкал різного роду. Для наукового розуміння соціальних явищ і процесів велике значення мають математичні моделі проблем, що досліджуються, розробка різних сценаріїв, які дозволяють виявити різноманітність соціального розвитку, врахувати як об'єктивні, так і суб'єктивні показники і передбачити можливі шляхи розвитку суспільства, соціальних інститутів і структур.

У конкретних соціологічних дослідженнях використовується ряд методів чи система методів як об'єктивних, так й інтерпретаційних, оскільки у громадському житті велику роль грають оцінки і самооцінки особистості, їх настанови і ціннісні орієнтації.

Соціологічні методи характеризуються визначеними властивостями. Це ясність, тобто зрозумілість, можливість впізнати метод серед інших; детермінованість — послідовність у застосуванні обов'язкових правил, принципів здійснення методу; спрямованість — здатність виконувати визначені завдання, підлягати визначеним цілям; результативність — здатність забезпечувати досягнення необхідного результату; плідність — здатність приносити окрім намічених інші, побічні, але іноді не менш важливі результати; економність — здатність давати результат з найменшими витратами сил і часу; надійність — здатність з найбільшою вірогідністю забезпечувати отримання результату.

Надійність — кардинальне поняття для соціологічних методів, воно пов'язане з необхідною мірою точності вивчення об'єкта. Наукові дані повинні якомога високим вимогам надійності, котра включає в себе обгрунтованість, стійкість і правильність виміряння. Обгрунтованість — це доказ того, що виміряна саме дана властивість предмета, яка була запланована дослідником, а не інша, хоча б і подібна. Стійкість характеризує міру збігу результатів виміряння при його повторі. Правильність — це можливість врахування у процесі виміряння різного роду систематичних помилок.

Існує в соціології також поняття достовірності, тобто міри істинності даних, їх відповідності реальності.

2. Опитування

Опитування — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом звернення з питаннями до визначених груп людей. За допомогою опитування отримують як інформацію про події, факти, так і відомості про думки, оцінки опитаних. На різницю від листів, які надходять до органів масової комунікації, опитування забезпечує більшу систематичність і точність інформації, що отримується. Крім того, воно розширює кількість джерел інформації, бо прилучає до процесу дослідження тих людей, які за власною ініціативою висловлюватися не будуть.

Розрізняють опитування письмові (анкета) та усні (інтерв'ю), очні та заочні (поштові, телефонні, пресові), експертні та масові, вибіркові та суцільні (зокрема, референдуми), опитування за місцем роботи, проживання, у транспорті, магазині тощо. Для сучасного суспільства характерні регулярні масові опитування населення. Вони часто провадяться з метою повторного дослідження однієї і тієї ж сукупності людей, а також з метою панельного чи порівняльного дослідження. Ефективність цих опитувань різко підвищується за рахунок створення постійно діючих мереж інтерв’юерів та анкетерів, а також постійних вибірок та вибіркових квот, репрезентативних по відношенню до населення міста, регіону, країни. Ефективним є також створення спеціалізованих фірм, які приймають замовлення на проведення опитування за будь-якою тематикою.

Результати масових опитувань встановляться, як правило, відомими не тільки вченим, а і представникам різних урядових і громадянських організацій, широкій громадськості. Тим самим масові опитування стають одним з рупорів громадської думки, виконуючи важливу функцію у вирішенні завдань демократизації нашого суспільства.

Опитування дозволяють отримувати інформацію порівняно швидко і дешево, що сприяє популярності цього методу і навіть ототожненню з ним соціологічних досліджень взагалі. При цьому часто забувають про необхідність кваліфікованого планування опитувань і кваліфікованої інтерпретації відомостей, як отримані від опитаних, не приймають до уваги недоліки цього методу збору даних. Ці недоліки пов'язані з тим, що частина відомостей в анкетах та інтерв'ю, спеціально чи ні перекручуються опитуваними, причому перекручення нерідко носять систематичний характер. Крім того, багато необхідних соціологу відомостей, опитані можуть просто не знати. Тому результати різних опитувань повинні перевірятися і доповнюватися контент-аналізом документів, соціологічним спостереженням, вивченням результатів діяльності.

В соціології опитування як метод збору первинної інформації займає одне з провідних місць. Це пояснюється тим, що вербальна інформація, яка реєструється при опитуванні багатша, ніж невербальна. Вона легко піддається кількісній обробці, особливо коли задається формальна структурована методика опитування. Вербальна інформація у цілому більш надійна, ніж невербальна.

Знання та судження респондентів неможливо реєструвати, використовуючи тільки метод спостереження. До переваг опитування відносить його універсальність, яка полягає у тому, що при опитуванні реєструються й мотиви діяльності, й результати (продукти) діяльності індивідів, які входять у сукупність, що вивчається. Саме завдяки універсальності метод опитування є найбільш розповсюдженим методом збору первинної інформації в соціології.

Опитування — це метод збору первинної вербальної інформації, заснований на безпосередній (інтерв'ю) чи опосередкованій (анкета) соціально-психологічній взаємодії між дослідником і опитуваним (респондентом).

При спостереженні чи аналізі документів соціолог, як правило, фіксує акти поведінки досліджуваного, які викликані впливом оточуючого середовища, а не впливом самого соціолога. При використанні цих методів має місце тільки однобічний вплив того, хто досліджується, на соціолога, який складається з реєстрації актів поведінки досліджуваного.

При опитуванні ситуація змінюється повністю. Взаємодія є основним параметром, який характеризує сутність методу опитування. Дослідник втручається у поведінку опитуваного, спрямовує її у потрібне русло. Взаємодія, яка виникає при цьому, обов'язково повинна відобразитися на результатах дослідження. Тому завдання кожного соціолога, який проводить опитування, складається у такій організації процесу взаємодії, щоб отримана інформація мала достатню високу якість, необхідну для вирішення завдань, які поставлені у дослідженні.

Перш ніж розробляти питання, добирати інтерв’юерів, досліднику необхідно розбиратися у тому, що являє собою поведінка респондента при відповіді на питання, і за яких умов ця поведінка приводить до достовірних даних. І тільки після цього дослідник приступає до розробки питань, відбору інтерв’юерів, виходячи з тих умов, які необхідно створити у процесі опитування, щоб отримати необхідні відомості.

Для отримання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний 1) сприйняв потрібну інформацію; 2) правильно зрозумів її; 3) зміг нагадати, якщо це потрібно, про якісь події минулого; 4) обрав адекватну відповідь на запитання; 5) зміг адекватно виразити у словах обрану ним відповідь. Зрозуміло, що цього недостатньо для отримання достовірних даних. Необхідно, щоб опитуваний не тільки міг, але і бажав відповісти на питання.

Таким чином, дослідник повинен так організувати опитування, щоб у процесі його здійснювалася актуалізація можливостей респондентів і створення у них мотивації до участі у дослідженні. Якість первинної інформації залежить від якості методу, який застосовувався для її отримання.

Специфічність соціологічних питань заключається у тому, що з їх допомогою вимірюються визначені показники, які мають відношення до предмету дослідження, — наприклад, думки чи настанови респондента з проблем, які цікавлять дослідника, деякі соціально-демографічні характеристики респондентів тощо.

Отже, соціологічні питання (бланк інтерв'ю, анкета) є вимірювальним інструментом, основне призначення якого — виміряння визначених факторів, які пов'язані з особистістю респондента.

Критерієм оцінки якості інструментів виміряння, як правило, виступають стійкість та обгрунтованість.

Під стійкістю інструмента виміряння розуміють міру відтворюваності результатів виміряння при повторному використанні цього інструмента на тій же групі і при тих же умовах. Стійкість є перш за все показником того, наскільки з часом опитуванні змінили свій ранговий порядок по відношенню до характеристики, що вимірювалася, і наскільки результат виміряння залежить від умов проведення процедури виміряння.

Під обгрунтованістю вимірювального інструмента розуміють міру відповідності між зареєстрованими у процесі виміряння характеристиками і тими характеристиками, які планувалося виміряти.

Вибір того чи іншого доказу обгрунтованості конкретного інструмента визначається як типом досліджуваних характеристик, так і цілями дослідження.

Всю систему доказів можна умовно поділити на дві групи.

У першу групу входять докази, спрямовані на те, щоб показати, що дані типи пунктів, які вийшли у вимірювальний інструмент, адекватно відбивають характеристики і що інструмент у необхідній мірі задовольняє всі нормативні вимоги.

Серед ряду нормативів, враховуючи специфіку складання соціологічної анкети, можна виділити такі.

1. Релевантність. Визначається тим, наскільки доцільно обрана дана форма інструмента для виміряння даної характеристики. Поняття релевантності пов'язане з питанням про те, чи можна на підставі результатів виміряння судити про наявність у респондентів визначених знань, особистісних характеристик, думок і настанов. Релевантність може бути доведена тільки логічним шляхом.

2. Об'єктивність (чи нейтральність). Міра нейтральності інструмента визначається відповіддю на питання про те, чи залежить оцінка даної характеристики, яка отримана з допомогою даного інструмента, тільки від ступені її вираженості, чи на її значення впливають якісь додаткові фактори.

3. Доступність. Смисл цього нормативу полягає у тому, щоб усі респонденти змогли зрозуміти зміст завдань чи питань.

4. Розрізнювальна здатність. Інструмент має бути сконструйований таким чином, щоб він був здатний фіксувати оптимально тонкі різниці серед респондентів відносно характеристик, що вимірюються.

До другої групи відносяться докази обгрунтованості, які пов'язані з вирішенням питання про те, наскільки результати, які отримані з застосуванням даного інструменту, відповідають інформації про вимірювальні характеристики, які отримані іншими способами.

Серед доказів цього типу виділяються.

1. Тест за відомою групою. У цьому випадку конструйований інструмент перевіряється на групі людей, відносно яких точно відомий розподіл вимірювальних характеристик.

2. Обгрунтованість за збігом. Досить часто доказом обгрунтованості розробленого інструмента виміряння може служити високий коефіцієнт кореляції результатів, отриманих із застосуванням даного інструмента та іншого (готового) інструмента, вже відомого своєю обгрунтованістю.

Перевірка надійності та обгрунтованості вимірювального інструмента є складною і трудомісткою процедурою. Але така перевірка необхідна, інакше важко говорити про наукове значення результатів, які отримані при застосуванні того чи іншого методу збору первинної інформації.

Для оптимізації опитування з точки зору достовірності слід виділити його основні фази: адаптацію, досягнення поставленої мети і зняття напруги.

Усяке опитування починається з фази адаптації, у процесі якої реалізуються дві важливі мети: створення у респондента мотивації відповісти на питання і підготовка його до дослідження. Фаза адаптації складається із звернення і декількох перших питань. Звернення — це вже початок опитування.

Для того, щоб респондент міг дати потрібну інформацію, необхідно підготувати його до цього: пояснити зміст питань, тобто те, про що його будуть запитувати, мету опитування, а в анкеті — правила її заповнювання і поступово, задаючи питання, підвести його до теми опитування. Не можна відразу ж задавати основні, проблемні питання. Респондент ще не готовий до відповіді на них, його свідомість ще не зорієнтована на тему опитування, і треба декілька легких запитань, котрі ввели б його у ситуацію опитування і наблизили б до основної проблематики.

Основні завдання цієї фази — установити контакт з респондентом, "зав'язати розмову". Досвід опитування представників різних соціальних груп показує, що якщо респондент вислухав чи прочитав звернення і відповів на перші два-три питання, то у більшості випадків він відповість і на всі інші питання. Тому нерідко першими соціолог ставить запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження змістовної інформації, але дозволяють залучити людей у розмову.

Немаловажним фактором, який впливає на бажання респондента представити істинну інформацію, є небезпека, що його відповіді будуть використані проти нього. Застосування анонімного опитування зменшує вплив цього фактора і підвищує достовірність соціологічних даних. У ряді методичних експериментів, проведених у західних країнах, помічене значне підвищення правдивості опитаних при анонімних дослідженнях.

Основний зміст наступної фази опитування — досягнення поставленої мети, тобто збір основної інформації, яка необхідна для розв'язання завдань дослідження.

Завершення опитування. Іноді буває важче закінчити опитування, ніж його почати. Опитаний ще не виговорився, в ньому відчувається якась напруга. Тому наприкінці треба задавати функціонально-психологічні, легкі запитання, які знімають напругу і дають можливість для вираження почуттів.

Різноманітність запитань, які задаються респонденту, можна впорядкувати у чотирьох напрямках з точки зору:

1) мети, з якої задається питання;

2) наявності чи відсутності можливих відповідей;

3) змісту питання;

4) застосування чи ні карток.

У залежності від мети постановки питання вони поділяються на такі типи: змістовні чи результативні та функціональні. За допомогою змістовних питань дослідник робить висновки про визначені явища та їх взаємозв'язки. Для функціональних питань на першому плані стоїть функція оптимізації, упорядкування хода опитування. Хоча дослідник намагається підібрати такі функціональні питання, які мають для нього змістовне значення, але часто такі питання навіть не обробляються. Можна відмітити декілька видів функціональних питань: контактні, функціонально-психологічні, фільтри і контрольні.

Функціонально-психологічні питання використовуються для зняття напруги, для переходу від однієї теми до іншої, а також для зняття настанов, які можуть виникнути у респондента.

Питання-фільтри. Перш ніж задавати респонденту змістовне питання, треба з'ясувати, чи відноситься він до тієї групи людей, для яких призначене це питання.

Контрольні питання отримали широке розповсюдження у практиці соціологічних досліджень. Їх призначення — перевірка достовірності даних.

Питання також поділяються на відкриті та закриті у залежності від того, чи пропонуються після їх формулювання можливі відповіді.

До закритих відносяться питання, у яких респонденту пропонується одна чи декілька можливих відповідей. Йому може бути запропоновано якимось чином помітити чи підкреслити обрану відповідь в анкеті, при інтерв'ю можливі відповіді зачитуються чи показуються на картках. Існує декілька видів закритих питань: "так-ні", альтернативні та "питання-меню".

Напівзакрите питання. Якщо немає впевненості у тому, що для вираження своєї думки опитуваному достатньо наведеного переліку можливих відповідей, доцільно застосування напівзакритого питання. Воно надає опитуваному можливість чи ухилитися від вибору саме цих альтернатив, якщо є альтернативи "не можу сказати точно", "не замислювався над цим", "не пам'ятаю", чи відповісти по-своєму (альтернатива "запишіть, будь ласка, свою думку, якщо приведені варіанти Вас не задовольняють").

Відкрите питання. Вони не пропонують можливих варіантів, і відповіді на них повністю записуються інтерв’юером чи самим опитуваним.

Кількість вільного місця чи кількість ліній, які залишені для відповіді, допомагають респонденту визначитися, наскільки велику відповідь від нього хочуть отримати.

Змістовні питання. Такі питання поділяються на 1) питання про факти; 2) питання про знання; 3) питання про думки, настанови, мотиви поведінки.

За характером взаємодії можна виділити два основних виду опитування: анкету чи інтерв'ю, кожний з яких зустрічається у численних різновидах.

За ступенем охоплення сукупності, що вивчається, опитування може бути суцільним чи вибірковим. При суцільному опитується вся сукупність, що вивчається. При вибірковому опитуванні ті, хто опитується складають тільки визначену частину від загальної кількості членів сукупності. У переважній більшості соціологічних досліджень використовуються вибіркові опитування.

За частотою проведення розрізняють одноразове і панельне опитування. Панельне опитування застосовують при вивченні динаміки суспільних явищ. Так, панельне опитування застосовується при дослідженні формування громадської думки. При цьому одні питання залишаються постійними, а інші оновлюються в залежності від зміни суспільних явищ.

За способом комунікації між дослідником і опитуваним анкета поділяється на пресову, поштову і роздаточну, а інтерв'ю — на особистісне і телефонне.

3. Спостереження

Спостереження — це метод збору первинної соціологічної інформації шляхом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, у яких вони мають місце. Спостереження спрямоване і, як правило, структуроване жорсткою програмою (формалізоване спостереження) чи планом (неформалізоване спостереження).

Включене спостереження передбачає інтеграцію дослідника у події та процеси, що спостерігаються, невключене спостереження здійснюється при невтручанні дослідника у події. Воно проводиться приховано чи при такій наявності спостерігача, коли цілі дослідження замасковані.

Розрізняють польові спостереження (у природних умовах) і лабораторні, які використовують найчастіше у психологічних і соціально-психологічних дослідженнях, а також систематичні — за заздалегідь розробленим планом вивчення об'єкта протягом визначеного часу і несистематичні, короткочасні. Останні провадяться на стадії розвідки для формулювання гіпотез соціологічного дослідження чи для контролю і поповнення даних, які отримані іншими способами (з документів, за допомогою опитування). Систематичне спостереження може бути основним методом збору даних, як правило, у монографічному вивченні одного локалізованого об'єкта.

У жорстко формалізованому спостереженні розробляється деталізований інструментарій (картки і протоколи спостереження), події, що спостерігаються, розчленовуються на елементи, які диктуються цілями і програмою дослідження, фіксуються окремі події, їх частота, напруженість тощо, у тому числі поведінкові дії людей, їх висловлювання, загальні та особливі умови діяльності.

Головна перевага спостереження — безпосередність уявлень дослідника, активне продиціювання гіпотез у ході спостереження. Недоліки його полягають у неможливості гарантувати репрезентативність даних через труднощі практичного охоплення великої кількості явищ і у високій вірогідності помилок в інтерпретації подій з точки зору мотивів і спонукань діючих осіб. Для подолання цих обмежень методу спостереження його, як правило, застосовують з іншими способами збору інформації (наприклад, шляхом опитування).

Які ж є особливості спостереження в соціології? Перша особливість спостереження у соціології — це зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ні в якій іншій науці, крім соціології, досліднику не доводиться займатися вивченням сукупності, до якої він сам належить, часткою якої він є, від якої безпосередньо залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, і одночасно він є часткою цього суспільства нерозривно з ним пов'язаною, яка підлягає всім впливам і змінам, котрим підлягає суспільство у цілому.

Друга особливість спостереження у соціології пов'язана з першою і випливає з неї. Вона полягає у тому, що спостерігач не може бути позбавлений чисто людської риси — емоційності сприйняття. І якщо явища неживої природи можуть не викликати емоцій у спостерігача, то соціальні явища, їх сприйняття та інтерпретація завжди носять емоційний характер. І ця емоційність результатів спостереження тим вище, чим тісніше пов'язаний спостерігач з об'єктом спостереження.

Третя особливість спостереження — складність повторного обстеження. Повторне спостереження навіть повсякденного соціального факту провести дуже важко, бо соціальні процеси підлягають впливу великої кількості різних факторів і тому рідко бувають ідентичними. Тому тільки ретельне і багаторазове спостереження якогось соціального явища може дозволити вважати інформацію про нього достовірною і перейти до інтерпретації даних.

Якщо говорити про труднощі спостереження треба сказати, що вони є наслідком особливостей спостереження як методу збору первинної інформації. Труднощі поділяються на суб'єктивні (пов'язані з особистістю спостерігача) і об'єктивні (ті, що не залежать від спостерігача).

До суб'єктивних труднощів спостереження відносяться можливість розуміння і тлумачення дослідником поведінки і дій інших людей через призму власного "я", через власну систему ціннісних орієнтацій, а емоційність людського сприйняття і неминучість впливу на результати спостереження досвіду, який вже є у спостерігача.

До об'єктивних труднощів спостереження перш за все слід віднести обмеженість часу спостереження часом здійснення події. Крім того, далеко не всі соціальні факти підлягають безпосередньому спостереженню.

Щоб отримати необхідну для цілей дослідження інформацію, тобто отримати відомості про важливі характеристики об'єкта, що вивчається, не упустити якихось важливих фактів, пов'язаних з його діяльністю, чи значимих відомостей про нього, слід заздалегідь ретельно розробити план і програму спостереження. При плануванні необхідно чітко встановити термін проведення спостереження і визначити засоби збору інформації. Крім того, досліднику важливо розв'язати питання про обмеженість сфери діяльності внаслідок можливостей, які він має (час, фінанси, кількість помічників та їх кваліфікація), а також врахувати можливі перешкоди (адміністративні чи психологічні труднощі тощо).

Виділяються такі етапи проведення спостереження.

1. Встановлення об'єкта і предмету спостереження, визначення мети, постановка завдань.

2. Забезпечення доступу до середовища, встановлення контактів з людьми.

3. Вибір способу (виду) спостереження і розробка процедури на основі заздалегідь зібраних матеріалів.

4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражування карток, протоколів, інструкцій тощо).

5. Проведення спостереження, збір даних, накопичення інформації.

6. Запис результатів спостереження, який виконується у вигляді: а) короткий запис "по гарячому сліду", б) картки для реєстрації інформації, в) протокол спостереження, г) щоденник спостереження, д) фото-, кіно і звукозапис.

7. Контроль спостереження, який можна здійснювати різними способами: а) проведення розмов з учасниками подій, б) звернення до документів, в) верифікація результатів власного спостереження спостереженням, яке зробив інший спостерігач.

8. Звіт про спостереження, який має містити: а) ретельну документацію про час, місце і обставини спостереження, б) інформацію про спосіб спостереження, в) характеристику осіб, що підлягають спостереженню, г) детальний опис фактів, що спостерігалися, д) власні замітки та інтерпретації спостерігача.

Складання програми спостереження ставить дослідника перед необхідністю розв'язати ряд досить складних проблем. Спостереження — це перш за все вивчення об'єкта в ситуаціях діяльності. Інакше кажучи, мова йде про дослідження процесів, що здійснюються. При розробці програми спостереження слід дотримуватися таких умов.

1. Розчленування об'єкта спостереження на складові елементи має бути логічним, відповідати органічній природі об'єкта і дозволяти відтворення (реконструкцію) цілого з частин.

2. Це розчленування має вестися у термінах, адекватних тим, якими дослідник хоче оперувати при аналізі отриманої інформації.

3. Виділені елементи об'єкта спостереження (одиниці спостереження) повинні однозначно інтерпретуватись, не допускати двозначного тлумачення.

4. Експеримент

Термін "експеримент" латинського походження від experіmentum — спроба, дослід. Це загальнонауковий метод отримання в умовах, які контролюються і управляються, нових знань, перш за все про причинно-наслідкові відношення між явищами і процесами, який застосовується соціологією з урахуванням специфіки її об'єктів і методів.

Як науковий метод експеримент має свою логіку, котра була розроблена у XІX ст. Дж.С.Міллем і приписує подвійне правило різниці у згоді: якщо в експерименті за групою подій А, В, С слідує подія а, але за В і С не слідує а, то А є причиною а.

Перша з двох груп подій розглядається як експериментальна, а друга — як контрольна; подія, яка їх відрізняє, називається незалежною перемінною, яка у ході експерименту може підлягати різним змінам. Цей класичний план проведення експерименту з часом був доповнений факторним планом експерименту, який передбачає декілька незалежних перемінних.

Якщо у ході експерименту розв'язується питання про істинність однієї з двох чи більше гіпотез, то говорять про вирішальний експеримент.

Розрізняють натурний (польовий, лабораторний) і уявний (модельний) експеримент. Дослідження натурних експериментів у соціології обмежене соціальною природою об'єктів дослідження, які складаються з людей і вимагають від дослідників дотримання моральної норми "не зашкодь" об'єкту. Тому більшість натурних соціологічних експериментів проводяться на малих групах і, як правило, мають багато спільного з соціально-психологічним експериментом.

Уявні соціологічні експерименти розповсюджені набагато ширше, вони присутні у кожному великому соціологічному дослідженні, де використовуються методи статистичного аналізу, і є основними при моделюванні соціальних процесів на ЕОМ. Модельні експерименти дозволяють більш точно визначити стратегію натурного соціологічного експерименту, але не можуть замінити його.

Таким чином, експеримент в соціології — це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності та поведінки соціального об'єкта в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів (перемінних).

Методологічним грунтом експерименту в соціологічному дослідженні є концепція соціального детермінізму. Тому основна теоретична проблема експериментального методу полягає у виділенні значимих перемінних, які детермінують дане соціальне явище. Впливаючи на ці перемінні та досліджуючи причинно-наслідкові залежності, дослідник може з'ясувати структуру детермінації даного явища і роль окремих перемінних.

Іншою особливістю експерименту в соціології є якісно більш високий рівень складності причинної залежності соціальних явищ, що перш за все проявляється в суттєво більш високій, ніж у природно-науковому експерименті, кількості перемінних. Іншими словами, простір детермінації у соціологічному експерименті є багатомірним, що заважає виділенню причинних залежностей "у чистому вигляді", а, як наслідок, постановку завдань експерименту.

Побудова гіпотези і планування її перевірки у ході експерименту вимагають перш за все опису системи перемінних, які детермінують поведінку соціального об'єкта. Якщо знання про соціальний об'єкт обмежене, якщо не можна виділити структуру перемінних — проведення експерименту недоцільно.

Перемінна, напрямок чи інтенсивність дії якої визначається соціологом у відповідності із заздалегідь розробленою програмою, називається керуючою. Ця перемінна буде контрольованою, якщо її якісні чи кількісні зміни, також напрямок її впливу, здійснюється у заданих соціологом межах. Перемінна, яка керується і контролюється дослідником називається незалежною.

Незалежна перемінна позначається як експериментальний фактор (експериментальна перемінна). Це може бути новий для даного соціального об'єкта фактор, який вводиться соціологом, чи один з факторів об'єкта, який керується і контролюється соціологом.

Фактор, зміна якого визначається незалежною перемінною, називається залежною перемінною.

Вибір того чи іншого фактора у якості залежної чи незалежної перемінної визначається гіпотезою дослідження (що передбачається виявити) та природою об'єкта (що вимірюється).

Висновки

Таким чином, емпірична соціологія, як ми бачимо, накопичила багатий методичний матеріал і, маючи добру організаційну та технічну базу, продовжує працювати над технікою досліджень. Знайомство з цією стороною роботи, безумовно, корисне не тільки для соціологів, але й для журналістів.

Контрольні запитання

1. Сформулюйте поняття "соціологічний метод".

2. В чому полягає різниця між методологією, методикою і технікою соціологічних досліджень?

3. Які властивості притаманні соціологічним методам?

4. Дайте розгорнуту характеристику такому соціологічному методу як опитування.

5. Що таке анкетування? Розкрийте його особливості та основні правила.

6. Що таке інтерв'ювання? Дайте оцінку інтерв'ю як методу збору інформації в журналістиці.

7. В чому полягають переваги опитування у порівнянні з іншими соціологічними методами?

8. Що таке інструментарій опитування? Які критерії його якості?

9. Як перевірити надійність і обгрунтованість дослідження?

10. Які є основні фази опитування?

11. Які є типи питань?

12. Назвіть особливості обробки закритих і відкритих питань?

13. Дайте визначення спостереженню.

14. Чим формалізоване спостереження відрізняється від неформалізованого?

15. Що таке включене спостереження?

16. У яких випадках застосовуються польове і лабораторне спостереження?

17. Назвіть переваги та недоліки спостереження.

18. Дайте визначення експерименту як соціологічного метода.

19. Що таке класичні та факторні плани експерименту?

20. В чому різниця між натурним і уявним експериментом?

21. Що таке вирішальний експеримент?

Література

Кашинская Л.В. Метод наблюдения в журналистике: Учеб.-метод. пособие для студентов фак-в и отд-й журналистики. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. — 57 с.

Краткий словарь по социологии / Сост. Э.М.Коржева, Н.Ф.Наумова; Под общей ред. Д.М.Гвишиани, Н.И.Лапина. М.: Политиздат, 1989. - С. 155-157, 169-170, 217-218, 457-458.

Кропотов Л.А. Журналистика на путях социологии: Методы социологического исследования в журналистской практике: Учеб. пособие. — Свердловск: УГУ, 1976. — 69 с.

Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук / Пер. с франц.; Под ред. В.А.Туманова и В.П.Казимирчука. - М.: Прогресс, 1972. - С. 197-305, 353-602.

Рабочая книга социолога / Отв. ред. Г.В. Осипов. - М.: Наука, 1976. - С. 298-479.

Смирнова М.Г. Социологические исследования печати, радио и телевидения в развитых капиталистических странах. Учеб.-метод.пособие. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - С. 72-79.

Шумилина Т.В. Методы сбора информации в журналистике: Учеб.-метод. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. — 80 с.