27. Активність особистості. Критика зарубіжнх теорій активності особистості.

Активність особистості. Активність живих істот – один із головних і необхідних виявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. Але активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є виявом інстинктивних біологічних потреб організму. У людини активність також спонукається необхідністю задоволення потреб, але сам процес задоволення потреб має активний, цілеспрямований характер і реалізується у діяльності, яка має суспільне спрямування. Коли говорять про активність особистості, то мають на увазі ступінь її участі у суспільно-трудовому житті, що не спонукається безпосередньо біологічними потребами людини. Активна – це максимально діяльна особистість, що бере участь у суспільному житті. Саме така особистість може бути названа суб”єктом і об”єктом психічного розвитку. Активність особистості (за А.В.Петровським) – здатність людини робити суспільно значущі перетворення оточуючого середовища, що ререалізуються у спілкуванні, спільній діяльності, творчості. Принципова відмінність активності і діяльності полягає в тому, що діяльність виходить, тобто розпочинається з потреби в предметі, а активність – із потреби в діяльності. Активність – поняття ширше за діяльність, активність начебто передує діяльності в часі: до початку власне діяльності ми активно обираємо мету, обираємо засоби і способи досягнення мети. Це і є проявом активності. Але активність не тільки передує діяльності, а й супроводжує її протягом усього процесу здійснення діяльності. Справді, неможливо уявити ефективну діяльнсть, яка була б позбавлена активності. Якщо поглянути глибше, то стає зрозумілим, що активність особистості є необхідною умовою власне перетворення людини на особистість. Особистість завжди діяльна, без цього вона не може існувати в оточуючому соціальному і природному середовищі. Тільки в процесі соціально обумовленої іяльності людина перетворюється в особистість: в залежності від типу характеру, змісту діяльності, способів її виконання і формуються характерні особливості тієї чи іншої особистості. Разом з тим саме в діяльності реалізується притаманна особистості якість активності. Іншими словами, людина прагне стати особистістю – це уже прояв активності – але стати нею вона може лише здійснюючи певну діяльність – спілкуючись, навчаючись, граючись, здійснюючи трудову діяльність. Таким чином, активність, як ширше поняття, включає в себе поняття діяльність, і є необхідною умовою її здійснення. Особистість активно взаємодіє з навколишнім середовищем і так формує і удосконалює не тільки це середовище, але і саму себе. На питання про джерела та природу активності особистості у психології існували та існують різні точки зору. Вперше питання про активність особистості було поставлено З.Фрейдом. Основні положення його теорії твердять: джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, дані їй від народження, успадковані нею. З позицій неофрейдизму джерелом активності особистості є її залежність від умов середовища. З позицій гуманістичної психології джерелом активності є потреба особистості у самоактуалізації. Вітчизняна психологія джерелом активності особистості визначає потреби, які виникають у процесі здійснення людиною діяльності. З самого народження індивід виступає як живий людський організм у взаємодії з соціальним оточенням, тому його активність обумовлена об”єктивними вимогами як біологічного організму, так і вимогами суспільства. Оці вимоги, у психології, позначають терміном потреби, що розглядаються як – психічні явища, які відображають необхідність організму чи особистості у чомусь. Відповідно за походженням потреби поділяють на природні і культурні. 1. природні потреби виражають залежність людського організму від умов, необхідних для збереження життя і продовження роду. До такиї потреб відносять потреби у їжі, сні, захисті від холоду чи спеки, особі протилежної статі. Якщо якась із цих потреб не буде задовольнятись протягом довгого часу, людина помре або не зможе продовжити рід. Природні потреби притаманні і людині, і тварині, але у людини вони мають істотну відмінність – відмінність у способах і знаряддях задоволення потреби. Яка б людина не була голодна, вона не буде їсти сире м”ясо, якщо має можливість його посмажити. 2. культурні потреби - залежність активності людини від продуктів людської культури. Якщо такі потреби не задовільняються, людина не гине, але людське у ній сильно страждає.Прикладом такого виду потреб може бути потреба використання ложки під час їжі. За характером предмета, що задовольняє потребу, їх поділяють на матеріальні та духовні. У матеріальних потребах виражається залежність людини від предметів матеріальної культури (предмети побуту), а у духовних – від продуктів людської свідомості (ділитись своїми думками, читати книжки). Такий поділ потреб є досить умовним, оскільки для задоволення духовних потреб необхідні матеріальні речі – щоб задовольнити духовну потребу у створенні, наприклад, творів мистецтва, перш за все потрібно купити фарбу. Отже, природна за походженням потреба може бути матеріальною за предметом, а культурна за походженням – матеріальною або духовною за предметом.