2.7. Державне регулювання кризових ситуацій

В умовах кризи зростає необхідність поєднання ринкових механізмів з державним регулюванням соціально-економічних процесів.

Антикризове регулювання - це сукупність заходів організаційно-економічного і нормативно-правового характеру з боку держави, яка спрямована на захист підприємств від кризових ситуацій, попередження банкрутства та ліквідації підприємств.

Антикризове регулювання включає:

• нормативно законодавчу базу розвитку підприємництва;

• організаційно-економічну базу антикризового регулювання.

Нормативно-законодавча база розвитку підприємництва передбачає процедуру процесу банкрутства як складову частину антикризового управління.

У теперішній час в Україні діє Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом». Даний Закон встановлює склад, порядок та умови використання реорганізаційних і ліквідаційних процедур антикризового управління (див. розділ 8). Норми Закону у певній мірі можна розглядати як гарантію забезпечення інтересів контрагентів, кредиторів, і як чинник, що дисциплінує поведінку керівників підприємств.

Організаційно-економічна база антикризового регулювання. Ринкова економіка розвивається циклічно – періоди швидкого росту і активного інвестування чергуються з економічними кризами. Державне регулювання спрямоване на вирівнювання циклічних тенденцій: втримання надлишкової інвестиційної активності у періоди підйомів та штучне стимулювання інвестицій перед спадами виробництва.

У відповідності до Закону України «Про інвестиційну діяльність» державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється у таких формах:

• Пряме управління державними інвестиціями.

• Непряме регулювання інвестиційної діяльності наступними методами:

- організаційно-правовими;

- економічними;

- грошово-кредитними.

• Контроль за законністю здійснення інвестицій усіма учасниками інвестиційної діяльності.

1. Пряме управління державними інвестиціями.

Пряме управління державними інвестиціями здійснюється державними та місцевими органами через відповідні міністерства та відомства. На макрорівні управлінням державними інвестиціями займаються:

• Міністерство економіки України;

• Державний комітет із справ будівництва та житлової політики;

• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку;

• Державна комісія з урегулювання ринків фінансових послуг.

У складі міністерств та відомств функціонують відповідні відділи або управління з реалізації інвестиційних програм.

Об’єми державних інвестицій затверджуються Верховною Радою України за подачею Кабінету Міністрів України у складі державної програми економічного та соціального розвитку. До цієї програми додаються розрахунки з розподілення інвестицій за напрямами, а також їх розподілення між міністерствами та відомствами, які забезпечують цільове використання державних інвестицій.

Державне замовлення є однією з форм державних інвестицій. Кабінет Міністрів України на конкурентній основі розміщує державне замовлення з урахуванням економічних вигід.

Регулювання інвестиційної діяльності здійснюють і місцеві органи влади у рамках своїх повноважень і на своїй території.

2. Непряме державне регулювання інвестиційної діяльності.

2.1. Організаційно-правові методи регулювання умов здійснення інвестиційної діяльності охоплює:

• Розробку відповідного нормативного законодавства. Закони, законодавчі акти і нормативні акти захищають права власності, визначають форми підприємництва, умови функціонування підприємств, їх взаємозв’язки та взаємодію з державою.

• Розробку державних норм і стандартів в інвестиційній сфері. У теперішній час нормативно-правова база з урегулювання інвестицій нараховує більше 100 нормативних документів. Значна кількість нормативних актів і недосконалість законодавства у теперішній час є основними причинами, що гальмують розвиток інвестиційної діяльності в Україні.

• Ліцензування інвестиційної діяльності. Ліцензування забезпечує відбір учасників інвестування і якісне виконання робіт.

• Державну експертизу програм і проектів. Обов’язковій державній експертизі підлягають інвестиційні програми та проекти, які здійснюються за рахунок коштів державних та місцевих бюджетів.

• Антимонопольні заходи. Антимонопольний комітет виконує контролюючу та координуючу функцію з діяльності підприємств. Основна мета антимонопольних заходів – створення конкурентного середовища в інвестиційній сфері.

• Приватизацію та роздержавлення.

• Умови використання землі та інших природних ресурсів.

2.2. Економічні методи регулювання умов здійснення інвестиційної діяльності включають:

• Податковий механізм. Система оподаткування є одним з ефективних методів регулювання інвестицій, оскільки податки носять обов’язковий характер і безпосередньо впливають на формування джерел інвестування.

• Амортизаційну політику. Амортизаційна політика повинна сприяти впровадженню інновацій, підвищувати рівень науково-технічного прогресу, забезпечувати безперервне оновлення основного капіталу.

• Систему ціноутворення. До прямих методів державного регулювання цін відносять: регламентацію порядку визначення собівартості та норм прибутку, заморожування росту цін, встановлення граничних цін і надання дотацій окремим галузям або підприємствам. До непрямих методів державного регулювання цін відносять: створення конкурентного середовища, декларацію цін, зміну податкових ставок та різного роду тарифів, державні інвестиції з метою зниження витрат в окремих сферах.

• Надання фінансової допомоги. Інвесторам може надаватися фінансова допомога на розвиток їх діяльності у формі дотацій, субсидій, бюджетних позик, розмір яких щорічно визначається при затвердженні державного бюджету.

2.3. Грошово-кредитними засобами регулювання інвестиційної діяльності є:

• Установлення нормативів обов’язкових резервів, які зобов’язані створювати банки для покриття ризиків, що відволікає певну частину коштів від активного використання для кредитування та інвестування.

• Політика облікової ставки Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи або зменшуючи об’єми кредитування джерел для фінансування інвестицій.

• Операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.