1.2 Нарис природних умов та рослинності Полісся
Природні умови полісся
Українським поліссям називають частину Поліської низовини, яка знаходиться в межах України. Поліська низовина включає частину Білорусі, України, Росії та Польщі. На півночі вона обмежена Білоруською височиною, на сході – Середньоруською височиною, на півдні – Подільською височиною, придніпровською височиною та Придніпровською низовиною. Українське полісся являє собою південну частину цієї низовини.
Характерними рисами поліських ландшафтів єж слабо почленований рельєф, значне пошироення воднольодовикових піщаних відкладів, велика заболоченість. Бідність грунтів, сформованих на пісках, та заболоченість сприяли збереженню тут природної рослинності, яка займає близько двох третин тереторії (разом з луками).
Річкові долини на Поліссі здебільшого широкі і слабо врізані. На західному поліссі багато озер. Полісся є неноднорідним за геологічною будовою. Центральне Полісся знаходиться в межах Українського кристалічного щита. На захід, схід і північ від Центрального Полісся кристалічні породи занурюються.
Українське Полісся, займаючи північну і північно-західну частину України, характеризується відповідно дещо нижчими, ніж у середньому в Україні, температурами і дещо вищою кількістю опадів. У межах Українського Полісся середня температура найтеплішого місяця липня варіює у вузьких межах – від +18,50С на заході до +19,20С на сході. Значно крутішим є градієнт середніх температур найхолоднішого місяця року – січня. Середні січневі температури на заході Українського Полісся близько 4,50С, на сході – близько 0-80С. Середня річна кількість опадів знаходиться переважно в межах від 500 до 600 мм. При цьому немає істотних відмінностей за кількістю опадів між західною та східною частинами Українського Полісся, ні між північною і південною його частинами.
Для ґрунтового покриву Полісся характерна висока мозаїчність. Найпоширенішими ґрунтами на Українському Поліссі є дерново-підзолисті. Вони займають близько 70% території, формуються на різних відкладах. На них формуються як соснові, так і широколистяні ліси. На суглинках і лесовидних відкладах, переважно на Лівобережжі, поширені ґрунти із групи сірих лісових. Великі площі займають на Поліссі дернові глейові, лучні та болотні ґрунти.
За фізико-географічним районуванням України(Географічна …,1993) Поліська провінція включає області Волинського Полісся, Мале Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське полісся.
Кліматичні умови Полісся сприятливі для розвитку широколистяних лісів. Значне поширення піщаних відкладів зумовлює велику площу соснових лісів. Високий рівень ґрунтових вод, їх повільний рух внаслідок рівнинного і низовинного характеру місцевості сприяють поширенню тут болотної рослинності. Поверхневі особливості разом із високою строкатістю ґрунтового покриву є причинами формування різноманітного рослинного покриву.[10]
Рослинність Полісся
Різноманітність фізико-географічних умов і насамперед мозаїчність рельєфу та значна протяжність смуги Полісся і з заходу на схід є підгруннтям значної строкатості рослинного покриву Українського Полісся. Відсутність значних площ однорідної рослинності та комплексність рослинного покриву є особливістю даного регіону. Природна рослинність ще достатньо в ньому збереглась. Розораність регіону досягає 30-40%, збільшується у південній та центральних частинах.
У рослинному покриві переважають ліси. Середня залісненість за різними джерелами становить 26-29%. Вона зменшується в напрямку із півночі на південь та із заходу на схід. На Українському Поліссі переважають соснові та дубово-соснові ліси, які разом займають 65-70% всіх лісів. Більше 10% всіх лісів тут становлять похідні березові ліси, які формуються на місці різних типів лісів після їх рубок. Невеликі площі займають дубово-грабові, вільхові ліси, тополеві та вербові ліси. Ялинкові ліси мають на Українському Поліссі острівне поширення.
Заболоченість Українського Полісся до проведення осушувальної меліорації становила 6,3%. Нині близько половини площ боліт осушено та використовуються в сільському господарстві, здебільшого як пасовища. Заболоченість знижується у напрямку із півночі на південь. Найбільша заболоченість (10,2%) відмічена на Західному Поліссі, в Центральному Поліссі вона знижується і знову зростає у Придніпров’ї та на Лівобережжі.
Луки займають близько 10% території Українського Полісся і зосередженні переважно в заплавах річок. Суходільні та низинні луки збереглися нині на невеликих площах серед лісових масивів. Досить поширена на поліссі водна та прибережно-водна рослинність. Не займаючи значних площ, як це має місце в плавнях, вона трапляється часто і є різноманітною за своїм характером.
У розподілі рослинності Українського Полісся за елементами рельєфу спостерігається певна закономірність. Найвищі добре дреновані ділянки межиріч займають ліси. Високі елементи рельєфу вкриті сосновими лісами, які формуються на легких за механічним складом бідних відмінах дерново-підзолистих ґрунтів. Найвищі ділянки в таких умовах зайняті псамофітною рослинністю. На багатших різновидах дерново-підзолистих ґрунтів формуються дубово-соснові ліси, а ще нижче в рельєфі, на найбагатших для Полісся ґрунтах , що підстилаються лесом, крейдою або карбонатною мореною – дубові ліси. Із збільшенням вологості ґрунтів дубові ліси у плескатих зниженнях змінюються вільховими. [10]